Розділ 999: поширення.
На думку Лейліна, усі відомі важливі особи, чи то в його попередньому житті або сьогодні, мали щось спільне. Як тільки вони визначать свою мету, то будуть ревно йти до неї з цілковитою вірою у свій успіх. Оскільки вони вже давно помітили свій шлях, то нічого не боялися і були безпринципними.
Лейлін не дбав про життя тубільців.
« Все, чого я хочу досягти в цьому житті - це вічність. Навіть якщо я помру на півдорозі або втрачу обличчя через свої дії, я ні на секунду не пошкодую ...» - в очах Лейліна спалахнула блиск, як доказ його тривалого рішення. З такою мотивацією, як у нього, вбивство людей, спалювання міст і знищення цивілізацій було просто жертвою для досягнення поставлених цілей.
...
Битва між племенами ставала дедалі інтенсивнішою. Про поїздку, який був у полоні Лейліна, давно всі забули. Обидві сторони були засліплені війною, і їхньою головною метою було знищити противника.
Люди, які вели війни, зазвичай не знали, як їх закінчити. Під час війни вони поступово забували про свої перші цілі, що призвело до трагедії.
Здається, що імперія Сакартес дізналася про цю ситуацію і послала туди військо з десяти тисяч воїнів разом із великою групою священиків. Можливо, посередництво було не єдиною їхньою метою. Застережливі заходи та знищення незнайомців, як - от Лейлін, розміщувалися на верхніх рядках їхніх « список ».
На жаль, вона швидко закінчилась і нічого не досягла. До бою навіть не дійшло: на них спустився похмурий женець.
Раптом на шляху до воюючих племен несподівано спалахнула чума. Вона була дуже заразна, а рівень смертності був просто жахливий. Через кілька днів вона охопила все військо.
Оскільки їхні війська були переповнені й не мали гігієни, то неможливо було перенести хворобу без божественного зцілення. Духівництво було переповнене роботою, щоб рятувати тільки деяких офіцерів і еліту. Їм не залишалося іншого вибору, як спостерігати за звичайними солдатами і померти в них на очах. З обмеженою кількістю слотів божественних заклинань, те, що їм вдалося зробити вже було вражаюче.
В епоху холодної зброї втрати понад 30 відсотків вже були жахливі. Цього разу чума принесла з собою додатковий психологічний тиск. Незабаром солдати імперії забули про свою мету під загрозою смерті. Дехто навіть намагався дезертирувати!
Коли більше половини солдатів загинули, втікачі майже нічого не могли зробити. Офіцери хрипло кричали їм слідом, намагаючись повернути і збезголовити дезертирів. По правді, навіть кілька офіцерів були в страху перед чумою.
Невдовзі їхні війська повністю розсипалися. Солдати розповсюдилися всюди, унось чуму все далі і заражаючи дедалі більше людей. Тубільці помирали цілими поселеннями, залишаючи після себе поля, які заросли бур’янами. Птахи розібралися на острів.
Чума привела острів Дебанкс у жалюгідний стан. Це дуже турбувало видатних людей імперії, але вони не могли зупинити поширення чуми. Що стосується чужинців, вони більше не були пріоритетом.
Розбравшись із зовнішніми проблемами, Лейлін почав знищувати два плем’я. Багато з них також були заражені чумою. 60% з них померли, включаючи майже всіх здорових молодих людей.
Дрібні, як і ці два плем'я, їхні тотемні духи були просто божественними істотами. Вони були дуже ослаблені через втрату віруючих, і більше не могли перешкоджати атакам Лейліна. Поглинавши їхню божественну силу, Лейлін відчув, як Боготвореність у його тілі сильно посилюється. Він все більше наближався до порогу зажання свого божественного вогню.
Після того, як він позбувся "богів" цих двох плів, Лейлін, природно, захопив їх. Ті, хто залишився живим, зібралися, щоб заснувати цілком нове місто з величезною скульптурою Таргарієну в центрі.
Тубільці відмовилися від своєї старої віри. Похрестившись перед статуєю молитвою і святою водою, яка насправді була зіллям та вакцинами, вони відчули, що їхній біль і хвороби зовсім зникли. Це відразу викликало сильну хвилю віри.
Навіть Лейлін не сподівався такої заразливої сили віри, яка могла б допомогти людям, що перебували на межі смерті. Багато з тих, хто був на останньому подиху, почали щиро вірити в Крилатого Змія після свого « порятунку ». Це дало йому силу, яка значно зросла.
Дуже скоро до навколо нас дійшла звістка про божественні зцілення. Отримавши благословення, вони привезли в місто свої сім'ї і все своє багатство, з проханням примкнути до міста.
Хоча священики тоемних духів могли зціляти хвороби за допомогою божественних заклинань, вони мали обмежену кількість божественної сили та слотів закляттяв. Вони могли врятувати тільки тих, хто мав високий статус, не зважаючи на простолюдинів, які помирали на їхніх очах пачками. Навіть якщо вони не могли отримати від Крилатого Змія жодного божественного заклинання, цього було вже достатньо, щоб знищити віру в усіх інших.
Зрозумівши це, Лейлін всюди розсилав своїх священиків, розповсюджуючи довколишні племенам « Святу воду» і демонструючи їм свої здібності та досягнення. Це дуже позитивно вплинуло на мене.
Перед лицем смерті влада не могла зупинити їх. Групи тубільців приходили і прийшли за благословенням Лейліна, щоб отримати все місто.
Лейлін назвав місто, засноване на двох плівах, твердістю надії, що означало нову надію. Це був лише початок його завоювання острова Дебанкс. За допомогою своєї здатності зціляти чуму Лейлін отримав не тільки віру тубільців, але й армію. Завдяки методу батарея та прядника, його організація швидко розширювалася...
Минув рік.
Ця зима була особливо холодною. Сніг видався навіть на південному узбережжі, покривши острови білою пелюшею.
Острів Дебанкс не став винятком. Боги, здавалося, сумували через загибель людей, показуючи таким чином свою скорботу. Сніг на континенті був надзвичайно густим, і навіть старші покоління не могли згадати про своє століття щось таке жахливе. Багато тубільців, які не готові до цього, просто замерзли.
Хоча холодна погода дещо стримувала поширення чуми, вона не могла зупинити її взагалі. Торік острів Дебанкс став справжнім адом для тубільців, коли жахлива чума блискавично поширювалася по цілому острові.
Майже все населення було знищено. З’явився навіть мертвий місто, яке повністю опустелювало. Його переповнили трупи тубільців, а вулицями блукала незліченна кількість щурів і ворон, харчуючись падлею. Очі диких собак, що блукають вулицями, налилися кров'ю від поїдання надто великої кількості людського тіла.
Згідно з чутками, єдиною надією на цю землю, яка кишить голодом людей, була Фортеця Надії і Бог Крилатий Змій біля моря, здатний на все.
Поширилися чутки, що цей бог мав силу виліковувати і зціляти. Він ставився з добротою до будь-якої віри, і навіть якщо хтось був уражений чумою, він все ще міг бути вилікуваний.
Тепер, коли ці "слухи" поширилися, на бік твердості Надії вилилося величезна кількість тубільців. Як би влада острова не намагалася зупинити їх, це було безглуздо...
На схід від Кремністії Надічі, поблизу гір Імперії Сакартес.
Тубільці, замучені в грубі шуби, ледве тяглися по снігу. Серед них була молода дівчина, яка підбадьорила свого молодшого брата:
Ха. Давай, вперед. Скоро ми дійдемо до Кремністії Надії...
- Чи будемо ми врятовані, коли доберемося туди, Сестро Айя? - Хлопчику поруч з цією Айєю було близько чотирнадцяти-п'ятнадцяти років, і на ньому теж була товста шуба. Тим не менш, його обличчя було майже фіолетовим від холоду, і він з'їхав, коли говорив.
— Да... Цей тотальний дух — великий змій, який керує усім життям. Він може вилікувати хвороби... — Айя продовжувала заохочувати свого молодшого брата і допомагати йому, боячись втратитися серед натовпу. Але, не подумавши про це, вона швидко поринула у глибокі роздуми.
Це було, як кошмар — літочислення; чума з’явилася нізвідки. У заражених спочатку з'являлися зеленувато-чорні плями по всьому тілу, розміром з насіння кунжуту. Вони пішли низькою температурою, і врешті-решт почали впадати у кому, з якої не могли навіть божественні заклинання.
Зрештою тіло заражених починало гнити і поступово відвалитися. Айя бачила це одного разу, після чого не могла нічого їсти протягом декількох днів.
Чума поширювалася дуже брутально. Спочатку ми чули лише чутки про те, що вона спалахнула на кордонах імперії, але через кілька днів ця територія вже охопила великі міста. Високоранські священики й палаци ховалися біля вівтарів, палко молячись і вчиняючи криваві жертви.
Інші шамани теж нічого не могли вдіяти, і незабаром чума вразила й їхнє місто. Вона втратила всіх своїх родичів; єдиним, хто вижив, був її молодший брат. Вона пішла за потоком людей, які втікали з міста і вирушили на південь. Не знаючи, що її робити, вона кинулася до Фортеці Надії.
Хоча ці чутки могли бути брехнею, це була її остання надія!
« Я обов’язково доставлю туди брата в безпеці... — Айя продовжувала переконувати себе, почавши молитися, — О, Бог Крилатий Змій Фортеці. Якщо ви дійсно можете вилікувати чуму, тоді, будь ласка, спуститесь і допоможіть нам! Я готова пожертвувати всім..."
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv