Глава 974: Винищення.
Лейлін був знайомий з принципом рівного обміну. Але побачивши деякі трюки Тені, помаранчел.
У цей момент він вирішив викласти увесь свій гнів на незапрошених гостей. Телепортаційні промені засяяли, і тіло Лейліна зникло. Що стосується зловмисників, які знаходяться в різних частинах плавучого міста - їх чекала зустріч зі своїм творцем!
...
На полі панував хаос.
У нього не було правої руки, а голова металевого голема втратила великий шматок. Якщо говорити про енергетичне ядро, то воно повністю припинилося.
Хоча він стояв на місці, все ж цей злий і небезпечний страх не вщухав.
*Одишка*
- Дякую! — легендарний паладин опустився на коліна посеред калюжі крові. Він був важко поранений.
— Кхм.. Кхм... Спасіння людства від смерті і вигнання зла... Кхм-кxм... Це те, заради чого я народився...
Це був той самий монах, але його рани були набагато серйознішими. Його груди втратили велику частинку тіла, а з рота завжди складалась кров.
Навіть з постійним застосуванням заклинань неможливо було відновити його тіло до бойового стану.
- Плавуче місто справді таке сильне... Це всього лише ОДИН металевий голом, а від нього стільки клопоту... — Паладдін зітхнув, а в його очах все ще продивився страх.
Він запекло бився з голим, але програв. Якби не раптова поява монаха, який використав своє міцне тіло для більшості ударів, він би вже давно помер.
— Эй, эй... А я? Чому ти не подякував мені... — Пуголовка Скелета Лича почала тараторувати.
Зіткнувшись з величезною загрозою, він позабув усю колишню ворожість і вирішив об’єднатися з цими двома. Бій був важким, але вони перемогли. Йому не пощастило: від нього залишилася тільки голова.
У цей момент паладин стиснув зуби і встав, направившись до личу:
— Позбавити світ від зла!
- Що... Прокляття! Хвилину тому ми були союзниками, як ти можеш! — Лич почав пиячити. - Допоможіть... Спасите...
Насправді, він зовсім не боявся. Поки його філактерія була ціла, він міг воскрешати багато разів. Для цього потрібно було багато часу.
— Прости. Так, ми працювали разом, але викорінення зла - моє покликання, паладин стояв перед відбитком і в його руці формувався меч зі святого світла.
- Провалюй!
У той момент спалахнуло телепортаційне світло, і паладін обірвав, коли його збили з ніг.
- Я в дуже поганому настрої. Скажіть мені, як би ви хотіли померти? — Перед ними з’явився Лейлін срібною маскою, дивлячись на трьох поранених істот, як бог смерті.
Це дало Іліо відчуття, ніби в минулому він вже зустрічав цього Полу бога. Могутнє, владне зло може поглинути все на своєму шляху.
« Це Леґендарний з "лочого" табору. Якщо він контролює радіопортаційні порти плавучого міста, чи означає це, що повноваження були передані йому? "
Хрустальний череп прокотився по підлозі, повільно зупиняючись і темний вогонь в його очах перестав мерехтіти.
« Яке сильне зло... Його масштаби зросли в незліченні кількості разів... Невже весь цей час він маскувався? "
Паладин і монах притиралися разом, намагаючись знайти предмети, якими їх вдарили. Їхні суперники проникли в місто!
— Ви останні порушники. Позбавившись про вас, я зможу зайнятися передачою повноважень...
Обличчя Лейліна було приховано під його маскою, тому ніхто не бачив його емоцій ... Було видно лише пару його холодних і байдужих очей, які можуть заморозити кожного, хто в них подивиться.
Злий чорний світло окутав землю. У порівнянні з ним аура демона вважалася дитячим лепетом.
— Кхм... Це ти вбив інших? — Паладин кашляв, час від часу випливаючи кров з рота.
— Більшість з них загинуло в таємних пастках. Що ж до решти - так, їх убив я. Залишилися тільки ви троє...
Голос Лейліна був крижаним і кровожерливим. У мить він опинився за спиною легендарного монаха:
- З цих трьох, ви представляєте найбільшу загрозу... Отже, дозвольте мені відправити вас до пекла...
Права рука Лейліна перетворилася на пару диявольських кігтів, які прорвалися через уґрунтовану захист ченця, досягнувши самого його серця.
— Ах... Перед цією поїздкою я відчував занепокоєння під час однієї зі своїх медитацій... Ніби якесь велике зло мало народитися. Тому я пішов за покликом свого серця і попрямував у західну пустелю...
Капельки крові капали на землю, змалечку забираючи біль на обличчі монаха. Він люто зітхнув, наче вхід і виходячи через двері смерті.
— Спочатку я думав, що... Це передчуття було пов'язане з появою плавучого міста, яке принесе світові багато лиха. Але тепер я знаю, що воно було пов'язане з тобою... — ченець з усіх сил намагався договорити своєю пересохлою губами.
- Надто багато балачок... — Лейлін стиснув кулак, миттєво розірвав серце монаха.
— Він... Мертвий?
Очі паладина і Іліо потьмяніли, наче протягом останніх декількох хвилин вони спостерігали щось неймовірне.
- Навіть якщо мені доведеться розпалити свою душу, я ДОВЖЕН зупинити зло... — Наступного разу затуманені очі монаха шалено відчинилися і випустили промені яскравіші, ніж сонце. Його права долоня тепер придбала золотий відтінок, коли він ніжно виставив її перед собою. Сила була неймовірною. Його неможливо було зупинити, — Легендарна техніка - долоню Ваджери!
*Бум!
Золота долоня проколола фантом за спиною Лейліна і рознесла конструкцію позаду нього вдребезги.
— Непогано, хах! Старик, це легендарна здатність - Життя після смерті? Ви дійсно сильний і обдарований монах. Після знищення вашого тіла ви можете підтримувати життя протягом певного періоду...
Цей монах був надзвичайно живим, а з цією легендарною здатністю він міг здійснювати такі потужні атаки, навіть незважаючи на розірвані серця.
- Підете на все, щоб перемогти мене? Чому я відчуваю себе останнім босом, як великий король демонів з романів мого колишнього життя ...
Лейлін присоромився і побачив святу праведність на обличчі монаха.
- Шкода, що атаки такого масштабу... Не достатньо, щоб завдати мені болю... — Лейлін посміхнувся, роздувши ніздрі, — я змушений довести вас до повного відчаю...
"Плавуче місто ніколи не зможе належати йому, якщо світ більше не страждатиме..."
Паладін тепер теж з усіх сил намагався встати:
- Останній священний бафф...
Луці засяяли на тілі паладина, в той час як рани його рана були гострі. Невдовзі в його руках з’явився меч із світла.
— В ім’я праведності... — Паладин підняв меч високо над головою, закрутивши енергію в сильний шторм, — Божевільне втручання!
Цей меч зі святого світла запечатав Лейліну шлях до відходу.
- Вогонь! Ладонь Ваджери! — монах запалив усю свою життєву силу. Ладонь, що затуляє небеса, здавалося, була здатна вижети все на своєму шляху.
Демон Іліо, що лежав весь цей час в стороні, виглядав дуже потворним. Він знав, що якби він був на місці Лейліна, ця хвиля руйнівних атак призвела б до його постійного краху!
- Я вже казав... У цьому немає сенсу...
Під маскою Лейлін, здавалося... Застонав.
- Я вже не той, кому ви хлопці могли б протистояти... — Лейлін байдуже підняв руки, зустрічаючи їх останні атаки, — Час... ще...»
*Су*
У цей момент пил застиг у повітрі, зробивши його густим і щільним. Були відбудовані навіть ті атаки, які могли знищити небо й землю.
*Бзза...*
Коли Іліо прийшов в себе, він побачив тільки трупи двох легендарних істот, розірвані на шматки.
« Що це... Ні, це... Це таємне закляття легендарного рангу... Божественна здатність легенд може зупиняти час. Лише легендарні арканісти можуть використовувати це закляття - Зупинка Часу..."
« Він справді легендарний аркарист? Хіба люди такого масштабу не загинули давним-давно? Він вижив з часів Майса?
Затемне полум’я в очах Іліо постійно мерехтіло, наче він боровся зі своїми думками. Сила, яку продемонстрував Лейлін, злякалася його.
« Я можу зупинити час тільки в цьому регіоні... Мені ще далеко до повного контролю часу. Але й ця сила дуже мене п’янить. Це дійсно таємне закляття області 8-го рангу. Я можу відчувати навіть нитки тимчасових законів..." -- подумки вигукнув Лейлін, перш ніж піти до личу.
— Підкорення чи смерть?
- Підкорення? Ахаха... Ха-ха-Ха, ти дуже сильний, аркарист легендарного рівня і володар плавучего міста. Але ти хочеш ДУПНИТИ МЕНЕ, демон-скелету, того, хто має власні війська неживі, людини, яка пережила три святі війни і брала участь у багатьох священних війнах, тієї, що перевищив навіть богів... Мене, великого короля демонів, Іліо! Ха-ха-хо... — черепа безперервно клікала; очевидно, він смівся, ніби почув щось смішне.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv