Глава 965: Новості.
« Мені все ще добре везе. Проводник знайшовся сам...» — Лейлін подивився на одягненого в білу мечника і його групу, а очі виблискнули, перш ніж він негайно покинув бар.
Чарівниця з цієї групи спостерігав на мечнику, який раптом застиг. Вона здивовано запитала:
- Що з тобою?
— Нічого.
Він відчув щось на мить. Мечник виглядав дещо спантеличеним, опустивши свою праву руку на ніжні і оглядаючись. Він знову сів, виглядає розгубленим.
У ту мить він відчув холодок по спині, ніби за ним стояла сама смерть. Однак це відчуття небезпеки зникло, перш ніж він зміг оцінити ситуацію.
— Ты параноик. Ми не можемо допустити витік новин про нашу місію... — тихо вимовив чоловік у чорному.
— Можливо, — сказав він. Його рука все ще лежала на його ятагані, і він продовжував хмуритися.
...
Лейлін вже покинув цей район і тепер прогулювався по оживленим вулицях.
« У нього гарне око. Незважаючи на те, що це тривало всього мить, його здатність відчувати мої наміри вражає. Через кілька років він, ймовірно, стане Легендою, якщо, звичайно, зможе вижити ...."
Його благородний одяг, рум’яні щоки і екстравагантні аксесуари були ознакою багатства, і змушували багатьох дрібних торговців звертати на нього увагу.
- Погляньте на це, шановний клієнт. У старого Джафара кращі товари... — Одним з них був Лейлін, який махав золотим скіпетром. Це був літній білий чоловік з золотим волоссям, — подивіться на ці візерунки і прикраси... Я розкопав його, коли ще був авантюристом, який не боявся смертельних небезпек стародавніх руїн. Кажуть, що він зберігає таємниці стародавньої Династії Сонця. Він може стати вашим всього за сто крон ...
— Династія Сонця? — Лейлін протягнувся, заздрю усміхнувшись. Він спостерігав за тим, як цей Старий Джафар робить усе можливе, щоб відрекламувати свій товар.
— Правда! Ця династія існувала задовго до того, як це місце перетворилось на пустелю. У легендах згадується про велику золоту річку, наповнену медом і молоком. У цю епоху земля була наповнена золотими словами, і цей скіпетр зберігає в собі їх таємницю...
- Ваше ім'я Джафар, вірно? — Лейлін зупинився перед наметом, дивлячись на цього старого чоловіка, який не був людиною з пустинь. - Чому ви тут оселилися?
— Эх... Я зустрів маму своїх дітей під час свого авантюристського життя. Я, природно, не міг піти... — Джафар посміхнувся. Хоча він здавався чесним, в його очах прослідковувалася хитрість, яку не можна було приховати. - Так що? Оскільки ми обидва з півдня, я можу продати його на десять крон дешевше. Богиня удачі посміхається вам...
- Я подивлюся... — Лейлін, здається зацікавився і присів на кортички перед наметом - Все це - з руїн?
Джафар розклав на олійну чорну тканину декоративні прикраси, а деякі з них були вкриті шаром іржаві. Це створювало ілюзію, що він говорить правду.
На жаль, Лейлін здобув вміння ученого під час вступу до Царства Легенд. Його вміння оцінки досягнули свого кінця, тому І.І. Чіп одразу зміг виявити, що це підробки.
- Це виглядає досить непогано. Вона буде добре дивитисяся на моїй стіні ... — Лейлін оцінив темну золоту маску, вирізьблену на подобу кобри.
Звісно! У стародавніх руїнах не може бути нічого пристойного для такого шанованого гостя, як ви? - На обличчі Джафри зморщилося від захоплення.
— Це, це і це. Я хочу все... — Лейлін вів себе як обманений благородний, скупивши у старого сім-сім'я товарів. Джафар так часто усміхався, що не міг закрити рота.
- Це теж, і це... — Лейлін продовжував вказувати на речі обома руками, в основному купуючи все, що лежало на прилавок.
« Старий Джафар настільки збагатить...» — сусідні торговці зависали на Джадара.
- Я куплю все це ... Хм ... Здається, є проблема з їх перевезенням ... — Лейлін був стурбований.
- Ніяких проблем, взагалі ніяких! — Джафар швидко відкинув предмети, які Лейлін не хотів, рухами навіть більш ловцями, як у високорангового злодія. Він склав разом чотири кінці тканини і зв’язав їх. - А як щодо цього? Так легше. Я навіть можу віднести це до вашого готелю...
Старий Джафар посміхнувся:
- Це коштує 1372 золотих крон, і я вже зробив вам знижку...
— Ммм... — Лейлін здавався одним з тих великодушних гостей, яких легко обманути, — чудово! Ви поставите рахунок Церкви Бога, чи підете зі мною, щоб я вивів золото?
...
На кожному ринку була своя церква Бога, і великий ринок західної пустелі не був винятком. У маленькому містечку було також багато церков, де продавали торговців.
Лейлін попрощався з надзвичайно вдячним Джафаром, коли вони вийшли з церкви і повернулися за ріг вулиці.
« Я ніколи не думав, що знайду щось значного у звичайного торговця...» — Лейлін кинув "вузів" на землю, і всі фальшиві золоті предмети захаращували, як купа барахла.
"Легендарний магічний звір таїв деяку інформацію про це..."
Лейлін витріщився на олійну ганчірку, а в його очах мерехтів синій світло. Саме на це, - на тканину, яку Джафар використовував для демонстрації своїх товарів - прицілився Лейлін.
« Цікаво, як йому вдалося дістати цю шкуру. Він справді був авантюристом?». Лейлін погладив підборіддя, але не почав зациклюватися на цьому. Він заплатив за ці речі, так що тепер вони належали йому. Він міг не турбуватися про те, яким чином вони потрапили в руки Джафару.
« Один з цих матеріалів вартий своїх грошей. Мені потрібно буде, щоб І.І. Чіп розшифрував інформацію про цю тканину".
Лейлін добре знав історію західної пустелі. Колись вона була серцем Нетеріла, і в дні своєї колишньої слави була переповнена родючими землями та мешканцями. На жаль, після зникнення Нетеріла і війни між богами захід перетворився на пустелю.
Якщо б не це, то навіщо арканісту, який стрибнув через вимірювання тримати тут своє плавуче місто?
« Це шифрування... Не схоже на арканіста, але є ще виняткова сила... Він навіть містить таємниці цивілізації, що зникла...». Якби Джафар дізнався про секрети цієї шкіри, він би, мабуть, став настільки лютим, що просто покінчив би життя самогубством.
Лейлін, який отримав скарб, тепер був у доброму настрої. Він вийшов з перевулки, а потім здалека обкинув очі предмети в наметі. З його передбачливістю і досвідом, жодні скарби не могли уникнути його погляду.
На жаль, ця тканина була єдиною. Тільки вона йому нічого не дісталося.
...
— Ау.. Будь ласка, допоможіть нам. Будь ласка, допоможіть мені.
У цей момент якісь крики привернули увагу Лейліна, і він пішов на голос. Велика юрба сформувалася перед великою кількістю людей, і Лейлін помітив їхню хвилю коли він наближався.
Посередині кола лежав авантюрист, а поруч з ним сиділа заплакана маленька дівчинка.
Авантюрист, здається, впав з великими проблемами. Він уже не був молодий, а його губи були синіми. Схоже, це було загострення якоїсь хвороби.
— Дядьку, дядя! Будь ласка, прокинься... - З такою величезною кількістю спостерігачів, крики дівчинки змусили її здаватися ще безпораднішою.
— Мабуть, це отрута. У пустелі поблизу живе багато небезпечних істот... - Досвідчений найманець підійшов до шиї авантюриста і піднявши його повіки, щоб перевірити, - якщо у мене не буде конкретного протиотрута, я нічого не можу зробити. Ти знаєш, що це за отрута?
Маленька дівчинка завмерла, почувши це питання, а потім почала кричати ще гірше:
— Я... Я не знаю. Вівіан така даремна... Дихай, дядьку...
— Щоб нейтралізувати отруту, потрібен високоранговий священик, інакше він... — Наймаячник озирнувся, — серед вас є священик високого рангу?
Очевидно, люди уникали його погляду і не хотіли брати в цьому участь. Смерть призведе до того, що сюди прибудуть охоронці, а їхні допити та інше займуть дуже багато часу. Крім того, їх почали б шантажувати безсоромні в’язні та працівники. Така перспектива змусила більшість натовпу розійтися.
Ділянка була оживлена, але всі робили вигляд, що не бачать дівчину і авантюриста, який, здавалося, був на останньому видах. У цьому місці було велике відчуття відчуженості.
- Маленька дівчинка, нам потрібно шукати інші методи ... Принаймні, нам знадобиться готель... - Начальниця виглядав стурбованим, очевидно бачив нетерпеливість на обличчях своїх супутників. Він так і не договорив, зрозумівши, що жоден готель не прийме вмираючого авантюриста, і що він тільки ускладнив собі життя.
— Эх... — З цією думкою найманець теж став засмучений і поклав перед плачем маленьку мішечок мідних монет, — візьми. Поховай свого дядька, як слід!»
Потім він швидко заходив вперед, наче боячись чогось.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv