Глава 893: Шпіон.
Усередині намету полум’я великої воскової свічки було яскраво освітлене. Лейлін, Рафінія та лідери всіх команд сформували коло з Аулен на місці капітана. Карта Лученого лісу висіла на одній з стін намету.
- Ця місія буде досить складною. У кого-небудь є хороший план? - Аулен чекала на неї своїми тоненькими бровами, але її розчарувала реакція присутніх.
— Лейлін, що думаєш? — Вона виждающе подивилася на Лейліна. Як армійський чарівник, він займав надзвичайно високе становище. Крім того, він вже довів свою спроможність; його було другим після неї в команді.
- Жодних звітів розвідки більше не робилося. Я знаю тільки їх приблизне місце розташування і те, що в них є високоранго оберту. У цій ситуації ми можемо тільки посилити нашу оборону і чекати відповідної можливості, щоб схопити їх за горло.
Хоча слова Лейлін мали сенс, вони не задовольняли її. Аулен знову нахмурила брови. Лейлін, звичайно, розумів її занепокоєння; у нього дійсно був план. Але для нього був потрібен Тіфф і дияволопоклонники, тому він не міг поділитися з Аулен та командою.
Вона розчаровано обвела поглядом кімнату, перш ніж махати рукою, щоб відпустити їх:
— Що ж, ладно. Вибачте, що відірвала вас від вечері; на цьому наш збір закінчився.
На її обличчі було видно розпач.
- Не хвилюйтеся, сестро Аулен! Справедливість переможе, цим проклятим перевертням нас не перемогти! - У цей момент єдиним, хто був повний впевненості, була, звичайно, молода дівчина- лицар.
Зрештою, на чолі цього світу стояла фізична сила. Рафінія була присутня на зібранні, тому що мала високе становище лицарем. Вона подавала їй посаду офіцера - військового капітана, який був капітаном низького рангу.
— Я вірю тобі, - Аулен вимучилася і не знайшла сили відповісти Рафінії щось інше.
— Лейлин! Чому Аулін виглядала такою пригніченою в кінці? — Рафінія не змогла стримати своєї цікавості, вийшовши з намету, — це надто складна місія?
— Не знаю, — похитав головою Лейлін і зрозумів, що ця дівчина не змінилася з їхньою останньою зустріччю.
« Рибний суп готовий, міс, — слуга Рафінії приніс дві тарілки риби і білий хліб, не забуваючи про диких ягід, які вони зібрали по дорозі.
— Уух! — Рафінія збагатилась і почала їсти.
Лейлін бездумно розсміявся, дивлячись на Рафінію, і неквапно надломив свій хліб, перш ніж макнути його в суп і відправити до рота. Він заговорив до неї тільки тоді, коли вони збиралися розлучитися:
— Рафиния!
— Да? У чому справа? — На губах її все ще залишалися крихти, і вона нагадувала маленький пожорвлений котенок.
що сьогодні не буде мирного вечора. Тримай зброю напоготові - попередоже її Лейлін.
Розставшись з нею, Лейлін озирнувся, щоб переконатися, що за ним ніхто не спостерігає, перш ніж прослизнути в намет Аулен...
Срібне місячне світло було тільки тьмяним в цю ніч, а на небі виднілося кілька самотніх грозових хмар.
Завивав вітер, похолодало, і всі, крім патрулюваючих солдатів, юркнули у свої намети. На вулиці залишилися тільки нещасні солдати нічного караула, які проклинають свою удачу.
З нізвідки з’явилася густа темна хмара, повністю поковтнувши місяць. Місячне світло зовсім зникло в долі секунди, і єдиним джерелом світла для нього було кілька вогнищ. Порожня зір солдат затуманилась, і вони могли бачити тільки в межах 5 метрів, навіть якщо сиділи біля вогнища.
- Яка темна ніч... А який густий туман! - Проворчав солдат дозору.
— Подумаєш! Я бачив тумани і ще гірше, коли був у нескінченній пустелі. Там було так темно, що я навіть не бачив пальців, коли простягав руку — з презирством відповів інший патрульний.
ти маєш рацію! — Молодий солдат кивнув головою, але за секунду міцніший здався свою зброю:
- Хто тут?
Тінь наблизилася до них з туману.
- Це я! — Відповідав знайомий голос.
- О, це капітан. Мэм! — патрульні солдати віддали честь. Але коли вони поклонилися, в ніч несподівано спалахнула коса риска.
— Ек... — Страх і збентеження наповнили їхні очі, коли вони боролися за своє життя, міцно тримаючи руки рани на шиях, а крізь пальці постійно зчищалася кров. Їхня смерть не привернула до себе уваги.
Темрява, що зітхнула з полегшенням, перш ніж підійти до іншого намету.
— Хто там? — запитав Лейлін з намету.
— Це я, Ланшире, — спокійно відповіла тінь.
— Я вижу. Що трапилося? Зачекайте, я відключу сигнал тривоги! « Скаржка осяяла світло, і Лейлін у збентеженому замішанні запросив її увійти. — Входите!
Під яскравим світлом намети він зміг побачити фігуру тіні. Вона була стрункою і тонкою, і носила маску, яка прикривала половину її обличчя. Вона була розвідкою команди, яку звали Ланшир.
— У вас, мабуть, є щось нагальне, якщо ви відвідали мене в такий пізній час - без своєї мантії чарівника, одягнений лише у просту білу сорочку, яка демонструє його потужні груди, Лейлін був сміливим.
— Ну ... У мене є ідея про місію - голос Ланшир був досить дивним.
— Идея? Чому ви не висловилися під час збору? Щось завадило вам згадати про це? —Лейліна помрякнув і зробив крок назустріч їй.
- Хм, насправді... — Ланшир понизила голос, змусив Лейліна наблизитись до неї і намагався розібрати її слова.
У цей момент сталося щось несподіване. Яскравий срібний кинджал з'явився в руці Ланшир з нізвідки, і вона безжалісно полоснула Лейліна по горлу, вичекавши момент, коли він був абсолютно беззахисний.
З огляду на те, що вона була високоранго вбивцю, у неї був лише один результат. Лейлін повинен був померти.
*Пу!
Він без труднощів перерізав горло Лейліна, але все пішло не так, як очікувала Ланшир. Замість того, щоб стікати кров'ю, тіло Лейліна раптом перетворилося на величезний мильний міхур і лопнуло, не залишивши після себе нічого, крім усвідомлення.
- Це, мабуть ... в високоякісну ілюзію! — обличчя Ланширу виражало море емоцій, коли вона усвідомила, що Лейлін, на якого вона щойно напала, був просто підробкою. Вона вибігла з його намету.
Але все пішло не так, як вона планувала, і вона раптом опинилася в оточенні багатьох людей. Справжній Лейлін, одягнений у свою мантію, вже націлив на неї свій палицю і поруч з ним стояла Рафінія в доспіхах.
Серед них була Аулен, яка дивилася на Ланшир з подивом і, звичайно ж, розчаруванням.
— Ланшир! Я не можу повірити, що це ти. Ми товаришуємо вже понад 50 років, а ти не змогла встояти перед спокусами влади! — Аулен виглядала сумно.
— Дружим? Невже? — Ланшир зняла маску, показавши молоде обличчя зі слідами шрама на лівій щоці. Це було схоже на вади у виготовленні мистецтва, який повністю руйнував її красу і робив її досить потворною.
У світі, де Бог має силу, такі шрами можна було легко вилікувати. Але люди, які нагородили її цим шрамом залишили в рані руйнівну силу, яка стримувала будь - яку божественну здатність зціляти.
— З тієї ночі я ніколи не була такою, як раніше! — Ланшир холодно розсміялася, перш ніж знову вдягнути маску на свої повні ненависті очі.
- Я бачу, що ти не змогла з цим змиритися... — На кого ти працюєш, — сказала Аулен сумним голосом. Оборотні? Або інша фракція?
Лейліну було все плювати на емоційні моменти, як це. Він вийшов з натовпу і наказав всім оточити Ланшир. Будь-хто, хто бився з вами, був вашим ворогом, і якщо ви не могли схопити його, ви повинні були його вбити. Такий був звід законів Міра Богів!
— Поклоняй коліна і сповідай всі свої гріхи! Це твій останній шанс вижити! — Нестямно сказав Лейлін, хоча й розумів, що капітуляція Ланширу майже не могла існувати. Вона була особливо рішучою месниккою з сильною волею. Такі люди, як вона, могли навіть затягнути інших у пекло лише заради помсти.
Лейліну були знайомі такі уперті люди, як вона, тому він скомендував відразу, коли тільки Ланшир посміхнулася:
— Убить!
Магія і захист відразу схопилися. Ланшир була просто високоранговой вбивця, і, хоча вона, безумовно, могла принести Лейліну та його команді багато клопоту, дій вона в темряві, відкрите протистояння явно не було її стихією.
Лейлін негайно кинув Ланшир, користуючись затримкою та допомогою Рафінії. Її живіт встромив два величезних сталеві мечі, а гаряча кров з’їдала зі свіжих ран на її тілі.
— Позбавте її всіх бойових здібностей! Джинкс, лікуйте її! — Зрештою, вона була подругою Аулен.
— Ха! Я краще помру, ніж дозволю вам себе лікувати! Ви думаєте, все скінчено? — Маска Ланшир уже давно валялася на землі. Кров струшилася з кутків її губ, і вона стала ще страшнішою, ніж раніше, визираючи дуже зловісно.
- Що? — Аулен виглядала не дуже добре.
— Капитан! — Саме в цю секунду до них принесли Огга, який відповідав за встановлення пасток і зовнішньої безпеки; було ясно, що він зазнав нападу.
— Це перевертни! Їхня здатність набагато вища, ніж ми уявляли!
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv