Глава 885: Заклинання.
Лейлін помітив налиті кров’ю очі гоблінів, які прямують до них. Коли наближалася зима, навіть найслабші й слабіші гобліни сходили з розуму.
Вони були малими, і Лейлін дуже тішився тим, що до нього наближається група зеленьових низькорослих істот. Але їх погляди були жорстокими, і цього вистачало, щоб задрижати від страху Старого Байера, одставного солдата.
Смерть від рук ворогів — це просто смерть, але померти з руки гоблінів — значить піти монстрам на корм! Старий Байер здригнувся від однієї лише думки про це.
- Сідайте на коня і біжіть, мій гість! — У цей момент він раптом став рішучим. Він витягнув іржавий довгий меч з-під сидіння карети і звільнив старого коня, запряженого в карет.
« Цей кінь може виснажитися, але ця кучка не наздоганяє його. Після того, як виберетеся звідси просто від'їдьте назад. Не зупиняйтеся, поки не дістанетеся до гавані!
Старий Байер передав поводя Лейліну, обертаючись назад і займаючи оборонну позицію:
- Як благородний молодий пан, ви мабуть вчилися верхової єзде, вірно?
Лейлін кивнув, але залишився, оскільки його багаж все ще перебував у кареті.
- Скажіть, чому ви ділитеся зі мною своїм шансом на виживання? — запитав він з цікавістю у голосі.
- Я гарячий, ось чому! Ви, палаци, такі напружені ... Швидше. Швидше! Залишилося небагато часу! — Заволив Старий Байер. Гобліни вже оточили їх так близько, що вони могли побачити бруд на їхній зеленій шкірі. Повітря наповнилось їхнім гнилим запахом.
- Ви справжній солдат! Але ... Я не з тих слабких двореян ... — Лейлін спокійно пішов вперед. Він закрив очі, і в цей момент спалахнула загрозлива аура.
Пристрасть! З нього вирвалося домен з могутністю дракона, винудивши гоблінів негайно припинити свої атаки.
- Ви брудні виродки! Як ви смієте, щоб не грабувати шлях могутнього чарівника! Навіть смерть буде для вас надто м’яким покаранням!
[Рей] Горкот! Гуркот! Гуркот!*
Перед Лейліном раптово з’явилися пучки сліпучих вогників.
Маленький Огнений кульок! Я вирвав багато сфер палаючої енергії і відразу вибухнув посеред групи гоблінів.
[Рей] Горкот! Гуркот!*
Полум'я розірвало гоблінів на шматки, розбивши їх усюди. Навіть багбіри не могли встояти перед силою його магії. У землі з’явилося багато велетенських кратерів, гобліни зазнали краху!
Вони, може, і зійшли з розуму через їжу, але вони не були так дурні, щоб кидати виклик величезним драконам. Вони ніби попереджали: якщо вони продовжуватимуть йти вперед - всі помруть.
"Ооаа!"
Заклинання Лейліна убило десятки сотень гоблінів, що викликало хвилю переляканих криків. Решта вопили, унося ноги. По дорозі були розкидані дерев’яні кийки і камені, а деяких гоблінів затоптали їх товариші. Гобліни, які були поранені тяжкою хворобою, намагалися втекти від Лейліна.
— Ви, виявляється, шанований чарівник! — Старий Байер витер холодний піт з лоба. Як чоловік біля Сілвермуна, він не був чужинцем магії.
- Дуже вам дякую! — Старий Байер щиро подякував Лейліну. Якби не Лейлін, його чекала б жалюгідна доля - перетворитися в гоблинське лайно. Така смерть не могла бути гідною.
« Мабуть, він не є учнем чи чарівником першого рангу. Він повинен бути, як мінімум, середнього рангу ... Старий Байер припустив ».
У той момент у кареті передвійшов шум, і з неї виявилися перелякані обличчя кількох учнів.
— Сестра... Я виходила всі свої слоти закляття! — Айседор нахмурилась. У будь-якому випадку, всі учні мали лише кілька слотів заклинань і проблема полягала в тому, що вони не були такими потужними. Не потрапіть прямо в ціль, вони не зможуть вбити навіть одного гобліна. Ось чому заклинання 0 ранга називали жартами.
- Тримайтеся! Скоро прибуде підкріплення з Сільвермуна! — Бессані стиснула зуби, з її рук вирвалися туманні промені.
Головорубка! Гобгоблін, який вже був готовий атакувати, опустився на землю і оспенел, викинувши з рук дерев’яну дубинку. Він потер голову, але перш ніж він зміг відреагувати, людина, схожа на домоправителя, опустила його шию гігантською сокирою.
— Хороша робота... — На обличчі Ени з’явився радісний вираз, але за секунду вона побачила натовп гоблінів підштовхує до землі, розкриваючи свої великі коричневі роти та обнажуючи гострі зуби.
— Нет... — Бессані плакала. Звуки плотного тіла залишили її на межі розпачу.
- Ми помремо тут, так? Я не хочу! Я дворянка и чарница. Я не можу так померти. М-Моя доля... - Айседор виглядала так, ніби ось-ось рухне. У такій ситуації Ена, яка зазвичай була тихою, змогла вистояти. Якби не її турбота, Айсестру вже давно затягли б гобліни.
Коли Бессані була на межі повного розпачу, її увагу раптово привернула карета позаду них. Від неї відчувалися сильні коливання заклинань, і вона побачила молодого чарівника, який вийшов назовні з гоблінами через кілька вогняних куль.
- Це ... Лейлін! Ми маємо надію! — Бессані була захоплена, раптом почав розмахувати платонком.
— Лейлин! Мистер Лейлин! Будь ласка, спасіть нас! — Дівчаний голос дівчини проколов повітря і привернув увагу Лейліна.
— О, я й не думав, що зустріну знайомих! — Лейлін впізнав дівчат з корабля. — Вам пощастило, що ми знову зустрілися!
Лейлін не був проти скороминущої доброти. Врешті-решт, він міг посилити їхнє гарне враження про нього. Звичайно, він і далі вважав цих трьох учениць недостойними себе. Те, що він справді цінував, — це його вдячність.
Міський вартовий Сільвермун розслідує цей інцидент. Враження про те, що він добрий, було набагато кращим, ніж якби його вважали злим і безсердечним. Лейлін ніколи не робив нічого, що суперечило б його принципам. Усе ґрунтувалося на його доброті.
— Заклик Звіря 4 ранга! — Ті, хто віщував світло, вибухнули і з них вискочили чотири диких вовка заввишки два метри. Лути закляття знову спалахнули на тілі Лейліна, і, використовуючи ще два заклинання призову, він став контролювати 12 диких вовків.
У цих великих хижих тварин був жорсткий хутро, гострі і дивовижна стрибунка. Їхні очі були наповнені прагненням крові.
— Заряд!
Під керівництвом духовної сили Лейліна 12 диких вовків кинулися в кучку гоблінів, які вже усвідомили безнадію ситуації і здались подумки.
*Ао!*
Волчі крики були тьмяно помітні на відстані. Їхні блискучі білі зуби рвали тіло гоблінів, які виявилися менш швидкими. Чули, що гобліни падали на землю і розривали шматки, змушуючи інших бігти ще швидше.
З його духовною силою Лейлін не було проблемою контролювати дикі вовки. Він контролював напрямок втечі гоблінів, які тепер накидалися на карети попереду.
"Ооа!"
Великий хобгоблін рикнув, проламавши череп дезертиру, але це вже не могло втримати зумілих гоблінів. Його рик швидко заглушили гоблінів.
Сотня гоблінських дезертирів, що оточували Лейліна, кинулися в стрій гоблинів позаду. Це призвело до хаосу!
Хоча гобліни самі по собі були неорганізованими істотами, вони мали наказ: атакувати і піти. Тепер, однак, вони перебували в хаосі. Спле і топот чулися скрізь, а навіть хобгобліни та багби виявились проти цього безсилими.
Роздався слабкий вій вовків. Раптом дикий вовк оживився і кинувся на багбірів, прокусуючи їх шиї своїми гострими кліками. За наказом Лейліна, вовки не зважали на гобліни, а з любов’ю ставилися до них прихильно.
Їхня командна система повністю розвалилася, і гобліни були переможені. Багато гоблінів кидали з рук дерев’яні кийки та каміння, щоб не потрапити в пастку і залишали позаду карети й тих, хто вижив.
Від 12 диких вовків Лейліна залишилося тільки 8. Усі вони були поранені, але Лейлін не засмутився. Після того, як заклинання розсіиться вони повернуться туди, звідки прийшли. Якщо вони помруть, то так і бути.
« Якщо це чарівник середнього рангу, то перемогти 500 гоблінів нелегко... — Старий Байера виглядав шоковано, — ця остання атака була особливо стратегією! Це мистецтво командування, про яке колись говорив лідер корпусу?
Лейлін теж був дуже задоволений результатами. Використання відповідних заклинань у відповідний час — це те, чого всі чарівники повинні були навчитися. Він пишався тим, що зміг розгнати цю групу гоблінів з мінімальними витратами і обмежити втрати вовків.
— Вы в порядке? Звичайно, це обмежувало його гордість. Лейлін мав багатий досвід, і якби він не міг впоратися навіть з цим, він би просто вбити себе.
— Ми в порядке. Дякую, Лейлін! — Бессані подякувала йому і почала ридати над об’їденим трупом неподалік. — Дя... схлип... Дядьку Ейта... »
Йому вже не вистачало кількох частин тіла, і весь він був покритий слідами від укусів. Це виглядало жахливо. Це був шедевр, залишений горобцями. Якби Лейлін трохи поспівав пізніше, всі карети перетворилися б на щось подібне.
Після цього Ена та Айседро, тремтячи від страху, висловили свою вдячність Лейліну
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv