Розділ 884: Північ.
Роздумуючи над цим, Лейлін зрозуміло пояснив свою позицію.
- У такому випадку ... Ми більше не турбуватимемо вас... — Голос Бессані був дещо розчарований і навіть засмучений, коли вона потяглася до руки Ени, щоб піти. На противагу цьому Айседор не погоджувалась, але нічого не сказала.
« Як чудово бути молодим...» — Лейлін втупився на спини трьох учениць і зітхнув. Якщо скласти роки, які він прожив переважно в тілі, то він прилетів їм у прадідушки або навіть ще старше. Звичайно, він мав повне право говорити їм те, що думав.
Тіфф, який був поруч з ним, бачив, як виглядає старий і досвідчений Лейлін, і його очі показали сліди шоку.
— О, ми добралися до гавані! — Лейлін використав Орлиний Око і подивився на гавань далеко, не в силах стримати усмішку. Він також помітив це на оглядовому майданчику, і по всьому кораблю відразу лунали радісні вигуки.
Зійшовши з корабля, Лейлін залишив Тіфф і наказав йому діяти з тіні. Сам же він найняв карету і поспішив убік міста Сильвермун. Він був неподалік порту, і ця поїздка зайняла близько дня на кінному возі.
Кучер, керуючий каретою, був старим чоловіком зі згорбленої спиною. Сухі м'язи виступали на його руках, а його обличчя прикрасило кілька довгих шрамів, які, здавалося, були нагадуванням про колишні пригоди або часу, проведеному в армії.
Його звали Старий Байер, і він був досить цікавим. Його усмішка не мала кількох зубів, але це робило його менш загрозливим і навіть змушували подобатися іншим.
*Пак!*
Старий Байер розмахував своїм хлистомом під час розмови з Лейліном:
- У вас має бути чудове передбачення, якщо ви вибрали саме нас. Чесно кажучи, немає такої області, яку Старий Байер б не знав як свої п'ять пальців. Північні землі, особливо ... Коли я вперше вступив до армії...
Очі Лейліна всюди оглядали визначні місця. Перше враження, яке він бачив у північних землях - безкрайні рівнини, які не мають ні душі.
Друга думка, що у нього виникла - тут холодно! Справжня зима ще не настала, але люди вже носили товсті пальто.
Коли Лейлін побачив пару, що йде з рота старого Байера, він посміхнувся:
— Армия? Значить, ви відставний солдат? З ким ви воювали?
Почувши це, Старий Байер зробив висновок:
— Ви, мабуть, здалеку?
- Так і є. Я прибув з півдня, з Королівства Дамбрат! — Лейліну нічого не було приховувати, коли справа потрапляла до його батьківщини. У нього не було кримінального минулого, а єдине що заслуговувало уваги - це його робота в якості пірата; але за нього доручився сам король, що зробило це безглуздим. Коли Сільвермун досягнув своєї мети, то не хотів приховувати своє дворикове становище і намагався побачити, чи зможе він отримати особливе призначення.
— Південь... Це гарне місце... — Старий Байер зітхнув, — сказав він. — Як на півночі не може бути бітів?
Не чекаючи відповіді Лейліна, він продовжив:
— Ми повинні відбивати вторгнення орків та інших амбіційних людських королів, а також зачищати рівнини зеленої гобліни. Ці жалюгідні гобліни плодоносять, як ненормальні, і нам доводиться винищувати їх майже кожного року. Якщо порівняти з орками і лицарями з інших королів, я волів би залишатися на рівнинах та вбивати ельфів...
- Орки? — Лейлін вдарив себе по лобі, — я забув про них...
Богів світ був величезний, а місто Сільвермун — найпівнічніша територія в історії людства. Між гірським хребтом Зарі та безкраєю пустелі було багато племен орків і навіть королівства!
Люди мали власні боги, а орки - свої. Під командуванням бога орків, Гельша, війни роз’єднувалися майже кожного року, коли вони вторгалися в цивілізований світ. Тому боги, виходячи з власних міркувань, розділялися на фракції та конфлікти, коли справа потрапляла до їхніх організацій. Вони навіть брали участь у боях.
« Схоже, що боги ніколи не зможуть позбутися свого емоційного стану. Звичайно, це також стосується чарівників, які розуміли закони.
Так звані боги і Маґі закони були лише могутніми смертними. Лейлін добре це розумів.
Звичайно, він волів, щоб все було саме так. Якби він втратив свою особистість і емоції, то навіть ставши справжнім вищим богом, між ним та комп’ютером не було б різниці. Безсмертя і свобода - два нерозлучних аспекти.
Імперія орків часто стикалася з королівством і навіть вела до війни. Мешканці півночі, очевидно, не чекали смерті. Вони зібралися в Сильвермуні і, порадившись, сформували союз. Вони використовували силу магії, щоб ефективно протистояти вторгненням орків.
У цьому світі люди мали велику перевагу. Їхня божественна сила в раз перевершувала Божу силу орків. Сильвермун все ще міг стояти, навіть роздираючи внутрішні розправи.
Стан Сильвермуна, який постійно брав участь у безперервних битвах, ставав все більшим і вищим аж до того, як земля підкорялася йому, поступово розширювалася.
Скрізь лунали вигуки про те, щоб Ізбрана, намісник Сільвермуна, стала королевою, заснувавши королівство Сильбермун і об’єднавши північні землі! Це стало причиною найбільшої кризи та катастрофи.
Звичайно, Старий Байер не розповів йому всього. Лілін дізнався про деякі речі з його опису.
« Нові палаци хочуть піднятися, а старі не бажають позбавляти своїх земель і статусу. Сподіваємось, що так! Орки не пропустили цієї можливості, тому світ людей і знаходиться в хаосі. Підтримки, які північні землі отримують ззовні дуже мало, і, здається, останні кілька десятиліть не були спокійними.
На його губах з’явилася легка усмішка: « Добре, що тут неспокійно. Краще, щоб все було не так спокійно!»
Як чужинець, Лейлін не міг потрапити до центру Сілвермуна і отримати знання для високорангових або легендарних чарівників, навіть будучи віщуном середнього рангу.
Хоч би звідки походили ці дворики чи чарівники, всі вони були упереджені до сторонніх людей. Це було правдою навіть для Сільвермуна, який проповідує голосність і свободу.
За звичайних обставин, якщо Лейлін не прожив би тут кілька століть, він б не воював за місто на смерть і не підписав багато несправедливих контрактів.
Але коли загроза війни нависла над містом, все мало змінитися! Під час війни багато хто знехтував, щоб здобути перемогу. Зазвичай жорсткі правила просування можна було ігнорувати. Якщо ви мали військові заслуги, то могли швидко просуватися і навіть досягти самого ядра. Головне - дожити до цього успіху.
Отже, для Лейліна, яким він був тепер, війна представляла величезні можливості! Вона зекономила б йому багато часу, щоб дістатися до центру Сілвермуна; це був найкращий шлях отримання високих і легендарних заклинань. А що сказати про небезпеку? Ха-ха ... Коли Лейлін чогось боявся?
« Тіфф повинен працювати швидко. Мені доведеться змінити свої плани. Замість того, щоб вступати до Гільдії Волшебників, я зроблю все можливе, аби стати міським вартовим...»
Війна зуліла простих людей лише страждання, але була величезним шансом для героїв! З кров’ю і усуненням гнилих старих організацій з'являлося багато можливостей для виникнення нових установ.
Лейлін, очевидно, збирався скористатися цією можливістю. Хоча це принесло б багато страждань, як це пов’язано з ним?
« Як тільки я проникну в міську варту, то впевнений, що зможу швидко заробити бойові заслуги в обмін на повноцінну інформацію про заклинання... Так буде набагато швидше, ніж якби я добирався до вежі чарівника і повільно накопичував там заслуги ...."
Міський вартовий був єдиним головою міста, і це означало, що він мав бути безпосередньо під владою Обраної. Містра була б ще однією гарантією його безпеки.
« Мені дуже пощастило...» — подумки кивал Лейлін, коли вираз його обличчя раптом змінився.
Старий Байер зупинив коня і вилаявся:
— Чорт візьми! Там попереду неприємності!
— Ммм, — зістрибнув з воза. Тепер він міг легко розпізнавати, що́ відбувається в майбутньому. Там було три карети, які вибудували один за одним, і вони були оточені групою істот.
Це була група зеленьожих монстрів, схожих на дварфи з м'язовою дистрофією. У них були великі голови з стирчаними носами і ротами. Більшість з них були голі, а в руках вони мали дерев’яні кийки, каміння та інші види зброї, коли оточували і атакували карети.
- Знову ця проклята кучка гоблінів. Вони запасають їжу на зиму? — Старий Байер вирубався і гірко засміявся. - Боюся, у нас проблеми. Ці гобліни нас помітили...
Гобліни вже помітили Лейліна і послали на їхній бік хвиля зелених потоків, що оточували їх.
Хоча в легендах говорилося, що гобліни не могли перемогти навіть десятирічної дитини, Лейлін підрахував, ніби їх було понад 500! Навіть найслабші черв’яки мали жахливу силу, якби їх були сотні або навіть тисячі, не говорячи вже про великих гоблінах і багбірів.
Тіла двох цих типів гоблінів були схожі на звичайних людей. Вони були одягнені в рване озброєння і озброєні зброєю для елітних воїнів.
— На зиму?
Лейлін згадав зміст книги з географії, яку він колись читав:
« Холодні північні зими можуть заморозити навіть землю. Якщо ви вийдете на вулицю у таку погоду, то помрете! Ельфи та інші пустинні тварини, а також орки з гірського хребта Зарі нападають на людей, щоб поповнювати свої запаси їжі, і їх навіть не лякає той факт, що це може справити а собою війну...
Це була битва за виживання, тому чим ближче була зима, тим божевільнішими ставали ці істоти. Це сталося тому, що коли б вони не мали достатньо їжі, то просто загинули б без важкої зими.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv