Розділ 515 - Гробниця
Мешканці міста, очевидно, були готові приєднатися до натовпу « збирачів » залишків. Можливо, саме тому вони вирішили або захотіли залишитися тут жити.
У той же час вони кидали ворожі погляди на сторонніх людей, які залишилися в готелі і суворо дивилися на них як на жертви.
У порівнянні з більшою кількістю населення, авантюристів і найманців виявилося мало. Вони збиралися в групи і міцно стискали свою зброю.
Хоча вони знали, що ніхто з них не має добрих намірів один до одного, але могли читати цих людей « із своїх », як ті самі люди почувалися незручно в порівнянні з морем тих, хто вийшов на вулиці.
На щастя, обидві групи тільки бурували поглядом і не противилися один одному доти, доки настало духовне диво.
У цей момент дивне енергетичне коливання поширилось по всьому місту.
Лейлін та інші чарівники чітко її відчули.
« Починається...» - Лейлін підняв погляд у напрямку повної місяця в небі.
Згідно з аналізом І.І. Чипа, інтенсивність хвиль темного та крижаного елементів швидко зростала. Вона зросла настільки, що все місто ніби опинився в області чийсь сфер.
« Благодать Утренней Зорі? Ні. Всередині її ефекти трохи слабшають, тиск цього силового поля може належати тільки магу трьох ранг!" - раптове відчуття змусило Лейлін стиснутися, але незабаром він розслабився.
- Це ...Оно з'являється... — У цей момент пролунав тремтячий голос.
Лейлін пішов за натовпом. Величезне світло, наче падаючі зорі, сходило на річку, яка повільно огинала периметр міста.
Світло, яке зернулося від світла, полетило в різні боки. Очі Лейліна допомогли йому чітко побачити предмети всередині цих променів.
Він дивився жовтий шкіряний черевик з маленькими білими крилами по краях від кожного боку. Непорядні шнурки летіли поруч.
За шкіряним взуттям летіла чорна тростина, ймовірно, зроблена з якогось сорту лози. У неї також були крила з кожного боку.
"Що це таке?" - задавався Лейлін питанням.
Незабаром він побачив ганчірку, стіл і стілець, а також інші предмети, які пролітали повз нього. Наприклад, квіткові вази, які зазвичай продавалися на прилавках.
"Це був збір напівзруйнованих товарів?" - втратив дар мови, але все одно замовив І.І. Чипу записувати і відстежувати енергетичні хвилі.
Коли весь цей мотлох приземлився і поплив річкою, Лейлін не міг стриматися й розсміявся.
У міру того як світло пливло за течією, поволі наближалася ледь помітна лінія.
Коли вона підлетіла ближче, Лейлін розглянув численні бездушні обличчя. Кожна фігура мала довге чорне волосся, і кожен з них носив білий одяг, коли вони прогулювалися по промені світла ...Можливо, прогулянка неправильно опис того що відбувається, оскільки під їхніми ногами клубився туман. Все їх істота, здавалося, постійно рухалося вперед, наче їх хтось підвісив в повітрі.
Хоча авантюристи і найманці поблизу Лейліна чули про це з'явлення, їхні ноги все одно тремтіли від страху. Вони навіть не могли закрити роти, але Лейлін чітко чув звуки стукаючих один об одного зубів.
У порівнянні з цими людьми мешканці міста повинні були бачити те, що було колись і в загальному. Хоча вони також стояли зі смертельно-слідними особами, але все ж змогли тримати себе в руках і не принижуватися.
У той час як густа група силуетів сходилася посеред великого шторму над містом.
Лейлін з серйозним видом стояв осторонь і спостерігав за звітами весь час записуючого І.І. Чіпа, - « Так багато духів. Можливо, в околицях відбулося щось жахливе або ж це може бути пов'язано з високим випромінюванням.
Насправді, багато дивних явищ на центральному континенті відбувалися через битву між високоранговими магами або забрудненням. Через тисячі років такі явища поширились по всій території та населенню.
Отже, випромінювання й усунення таких забруднення є головною темою для дискусії між багатьма великими силами.
Численні білі фігури неквапливо переміщались у певному напрямку. Серед них були чоловіки, жінки, діти і старі, але на обличчі кожного не було жодного виразу.
Навіть у Лейліна з’явилися такі дивні явища.
Душі завжди вважалися чимось дивним і ідеалістським. Заради пошуку великих знань у нього не було іншого вибору, тому він продовжував спостерігати.
— Э? « У цей момент дідусь і внук, за якими він пильно спостерігав, почали рухатися.
Старик, побачивши хвилю духів, відчував велике хвилювання і дістав жовту тетрадь. Він ніби щось порівнював з її змістом і навіть таємно намагався покинути місто.
З іншого боку, маги переглянулися і попрямували до різних кутів. Вони починали діставати зі своїх одеж різноманітні матеріали.
"Скорей всього вони намагаються використовувати духовну Волну, щоб алхімізувати магічні речі, які отримали в інших місцях!"
Лейлін вже досить вправний в алхімії та його майстерності, що дорівнювали навичкам Грандтера. Простим поглядом він відразу зрозумів, що вони задумали. Він відчував, що вони поводяться досить низько, тому зимно фиркнув і більше не турбувався про них.
Він залишив на своєму початковому місці фантом, а сам ковзнув темну тріщину і пішов за дідусем та онуком.
Від записної книжки, яку старий нещодавно діставав, Лейлін відчував щось неймовірне...
« Якщо справа така, то буде щось цікаве». - Очі Лейліна спалахнули яскравим світлом.
— Дедушка... Ми... справді збираємося зблизитися з цими духами? — внук був лише боягузливим послушником. Побачивши напівпрозорих духів, він з блідим обличчям потягнув свого дідуся за руку.
- Ці духи нижчого рівня і не можуть атакувати, чого нам боятися? — Трохи безпорадно докорив онуку дідусь.
Хоча його внук мав досить пристойні вроджені здібності, він був боягузів.
Але ми ж збираємося опинитися прямо серед духів! Як тільки вони усвідомлюють, що щось не так, вони відразу ж порвуть нас на шматки! « Упевнені слова не заспокоїли хлопця, а ще більше налякали.
— Якщо ми не зберемося в духовний канал, то як же нам повернутися до гробниці і отримати того ‘? — Старик не хотів поступатися і продовжував стояти на своєму. Він схопив внука за руку і розірвав кілька сувоїв.
Жвавість! обидва окуталися білим свічким.
Коли спалахи розвіялись, обидві їхні фігури стали схожі на привидів і від їхніх тіл навіть почали випромінюватися енергетичні хвилі, як і до духів.
Духи відразу перестали відкидати ворожі погляди на цю пару.
- Чудово! — напівпрозорий старий поплескав себе по грудях і вимовив, — це заклинання передавалося в нашій родині протягом багатьох поколінь, і воно може змусити цих духів тимчасово ставитися до нас як...
Оглянувшись, хлопчик заспокоївся і просунувся разом з старим чоловіком у натовпі духів.
« Яке інтригуюче закляття!» - В повітрі раптово з'явився туман і поступово матеріалізував фігуру Лейліна, — сказав він: « Оно відрізняється від традиційного заклинання центрального континенту й віддає аурою артального простору.
Хоч духів було багато, то всі вони доказались нижчими за себе. Вони ніяк не могли виявити будь-яких змін, якщо Маг Утреннейя Зірки навмисно втікав від поглядів.
Лейлін зробив разючі зміни лише після того, як занурився у духовну глибочінь.
- Простір! Це сила простору! Тож не дивно, що цей старий чоловік назвав це місце духовним каналом! - Пробурмотів собі під ніс Лейлін. Ввійшовши всередину, він зрозумів, що шлях до духів був дивним чином ізольований від центрального континенту і створюючи спеціальний тунель.
Всередині, навіть якщо людина могла бачити щось неозброєне оком, воно могло бути на відстані сотні тисяч кілометрів від нього.
Якщо б маг зміг зрозуміти правила цього каналу, він міг би використати його і виконувати речі, які не були в очах інших чарівників.
Здавалося, що старий був знайомий з цим місцем і тому потягнув за собою внука. Очі Лейлін мерехтіли синім світлом, він записував все навколо.
« Той, хто створив цей духовний канал, мабуть намагався щось приховати! Я впевнений, що цей маг досяг мінімуму за життя Мага Утреної Зірки."
Чим далі вони просувалися каналом, тим серйознішим ставав Лейлін. Там було багато небезпек, які не міг ігнорувати навіть Лейлін. Якби він не йшов перед ним, то сам не був би впевнений, що зміг би успішно обігнати їх...
У задній частині хвилі було не так багато духів. Несподівано на землі з’явилося срібне сяйво, і до нього разом зі своїми онуками вирушив старий чоловік.
Миттю вони нарешті добралися до місця свого призначення, і на обличчі старого з’явилася радість — Нул!
Лейлін зупинився. Перед ним стояв старий чоловік, що стоїть перед величезним деревом. Лінії на стовбурі цього дерева складали жахливий символ у вигляді трьох голів.
Побачивши це дерево, схоже на якийсь орієнтир, старий схвильовано здригнувся і навіть пролив кілька сліз, - ми нарешті знайшли її! Родову гробницю!
- Прямо тут? « Хлопчик оглядав розпорошені і кілька демонічних гілок, бо місяць ледве освітлював це місце, змушуючи його п’ятитися.
— Да, прямо тут! — Старик так хвилювався, що майже ніколи не танцював. — Ми завжди ховалися в розлому, як ніколи раніше. Тільки раз у сто років, коли з'являється духовна Волна, ми можемо пройти через простір і опинитися тут...
Його очі яскраво горіли, бо всередині гробниці зберігаються методи медитації та магічне спорядження наших предків. Цього достатньо, щоб відродити нашу сім'ю.
- У такому випадку... Чому наші предки все тут сховали? — З сумнівом запитав хлопчик.
— Я не дуже впевнений, але знаю одну річ! Ця гробниця наш сімейний скарб! « Здавалося, що хлопець трохи розгубив старого чоловіка, але невдовзі його вираз був свавіллям.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv