Перевод: Bad3mus
Розділ 77: Новини з Академії
У просторій і світлій кімнаті було дзеркало росту.
Дзеркало перевершувало ріст людини і по краях було прикрашено чорними листками, які контрастували з білою дерев’яною бечері. Крім того, по краях його було інкрустовано різноманітними кольоровими кольорами.
Тепер перед цим дзеркалом стояв юнак у фраці. За ним були кілька служниць, які поправляли одяг свого господаря.
Приготувавши хлопця, він змахнув руками і відсилав служниць геть.
Юнак оцінював свою фігуру у дзеркалі — стрункий, середній зріст. У нього були каштанове волосся і бліда шкіра. Його обличчя можна було описати як уточжені, але блиск в його очах показував на допитливий розум.
« Я й не помітив, як мені вже виповнилося 17! »
Лейлін дивився на себе в дзеркалі, де було легке креольство.
Час був гострим зброєю. Воно перетворювало немовлят у старих дітей і створювала неплідні пустелі, висушуючи моря. Навіть якщо хтось був Магом, вони могли лише продовжити своє життя. Але навіть якщо їм вдалося прожити кілька тисяч років, вони все ж не могли уникнути повільної коррозії часом.
Відтоді як Лейлін повернувся з попередньої експедиції, минуло понад рік.
« Ні! Я повинен боротися з вічним прокляттям часу і шукати безсмертя. Тільки тоді я буду гідний цього шансу, який подарувала мені доля!»
Очі Лейліна стали вогняно-чорними, неначе гієносічне полум'я погасало в них.
Через двері почувся голос Анни:
- Майстер! Прибула карета міського лорда!
- Нехай почекає трохи, я скоро буду.
Лейлін повернувся до дзеркала і закінчив приводити себе в порядок, а потім підняв короткий чорну тростину і вийшов з кімнати.
*Цок-цок!*
Чорна карета швидко літала по вулиці. Заздривши герб замку лорда міста, мешканці уникали її і відступали дорогу. Вони з повагою і заздрістю дивилися на карету.
У ньому був лише Лейлін. Цей юник зручно лежав на подушці, наповненій гусиним пером. Його рука покоїлася на боці, так що в його кисті був видно дивний кулон.
Кулон був надзвичайно подібний до срібного хреста. На його поверхні було кілька червоних і голубих діамантів, які мерехтіли на світлі й отримували слабке сяйво.
Коли Лейлін подивився на цей кулон, його обличчя з'явилось задовільний вираз.
« З’ясовано обчисленням І.І. Чіпа, якщо основна фігура виплавлена з Зоряного Сплава за підтримки різних цінних сплавів, які я добув у своїх подорожах, то цей прототип магічного артефакту вже синтезований ідеально."
Цей артефакт - кулон, Лейлін синтезував згідно з розділом про магічні дефекти Академії Ловіана.
Три роки тому Лейліну вдалося купити розшифровуючу сторінку Академії Ловірану і доручити її вмісту І.І. Чіпу.
На початку лише послушники писали про багато подорожей і пригод, інакше Лейлін не зміг би купити цю сторінку за дуже низьку ціну.
Йому досить-таки пощастило. Коли І.І. Чіп закінчив розшифровку, і він отримав метод синтезу низькорівного магічного артефакту.
Кулон Падлячої Зірки — так називався магічний артефакт, рецепт якого він роздобув. Згідно з академським Ученням Ловіана, цей Кулон падаючої Зірки мав рідкісну захисну будову природи, хоча й був низькорівним. У порівнянні з деякими магічними артефактами нападаючого типу, він звичайно цінувався набагато вище. Навіть офіційний Маг може зацікавити їх.
Подивившись на необхідні матеріали і процес, Лейлін відразу ж вирішив синтезувати Кулон Падячої Зірки.
Хоча закляття послушників було досить руйнівним, однак їхні низькі захисні здібності завжди були проблемою.
Лише ставши членом офіційного Мага і маючи здатність формувати внутрішній захисний заклинач, можна було магічно проігнорувати поле захисту, яке постійно закривало тіло. Тільки тоді можна було вважати, що Маг пильно тремтів.
Що до послушників, то вони могли в будь-який час втратити життя від атаки сповіді.
Декілька послушників, які раніше разом з Лейліном увійшли в тропічні ліси, були найкращими прикладами.
Хоча вони могли застосовувати закляття знищення проти величезного змія Манкесте, але всі вони загинули через відсутність захисних заклинань. Лише Мерфі пощастило вижити завдяки Лейліну.
Разом з Кулоном Пащаюча Зірки Лейліна мали кілька захисних зеленів, і його захист можна було частково порівняти до законного Маґа.
Крім того, коли в полі Кулона впала зірка, вона почала діяти миттєво. Наприклад, коли лучча сила противника не перевищувала межі Кулона - Падлена Зірки і поки енергія кулона не закінчувалась повністю, захист Лейліну був наче міцний панцир. Поки Кулон Падлива Зірки був активний, ніщо не могло статися з Лейліном.
« На щастя, від міста Полярної Ночі є ринок магів. Інакше я б не зміг знайти стільки цінних інгредієнтів так швидко!»
Це приносило Лейліну велику радість.
Коли він розбив істолок більшу частину своїх магічних кристалів та додав усі складники величезного змія Манкетте, йому вдалося створити цей прототип кулона.
« Фактично, я витратив всі свої ресурси. Згідно з Академією Ловіана, це ще незавершений виріб. Ядро Кулона Падаючої Зірки вже закінчено. Залишився останній крок..."
Дивлячись на Кулон Пащаючої Зірки у своїх руках, він побачив, що срібний хрест поближчав і світився широким гамом різних відтінків. На його поверхні були намальовані таємничі візерунки, і в цілому він виглядав як містичний твір мистецтва.
« Що стосується фінального інгредієнта, він вже у мене з собою. Мені потрібно лише чекати можливості, перш ніж я зможу почати пробудження духу Кулона Пащаю Зірки!"
Лейлін щільно стиснув Кулон Падячої Зірки і помістив його на свою сорочку.
« Що до сліз Марії, то ця давня формула справді важко зрозуміти. Навіть після багатьох експериментів і отримання великої кількості даних про духовні тіла, я все ще нічого не розумію, коли дивлюся на цю формулу! "
Лейлін виглядав пригніченим, і його думки швидко крутилися в голові.
« Чи може бути, що мої висновки неправильні? Що, якщо ця формула не має ніякого відношення до духовних тіл..."
- Стій!
Голос кучера був спереду. Каретиу тряхнуло, коли вона зупинилася.
- Сер Лейлін! Замок міського лорда прямо попереду! - Майже доклав кучер.
Лейлін пурхнув головою і вкладав свої думки, виходячи з карети.
Замок лорда міста був усе незмінним — вражаючим і піднесеним, як раніше. По обидва боки від входу стояли ряди охоронців, погорнуті обличчям один до одного. Вони дивилися вперед, не рухаючись, що надавало їм великого вигляду.
« Виконт Джексон дуже розумний! З самого інциденту у вологих лісах він прикидався важко пораненим і дозволяв чуткам поширюватися. Після того як його вороги переконались у новинах і почали зв’язуватися для атаки, він спіймав їх усіх зі швидкістю блискавки. Він відрубав їм усі голови, а їхня кров наповнила міський рів. З тих пір у всьому місті Полярної Ночі було надзвичайно тихо ...."
- Лейлін! Брат мій!
Віконт Джексон давно очікував біля головної двері. Завидів Лейліна, він негайно рушив вперед, щоб прийняти його.
Віконт Джексон особисто був свідком сили Лейліна. Не кажучи вже про те, що Лейлін врятував йому життя. Якби не Лейлін, Віконт Джексон давно став би жертвою величезного змія Манкесте.
- Міський лорд. — Відказав Лейлін, кия.
Віконт Джексон сердечно стиснув руки Лейліна. Прогулюючись з Лейліном по замку, він привів Лейліна в свій кабінет.
В умовах ізольованості замку Віконт Джексон нарешті виявив стурбоване обличчя.
- Мій брат Лейлін! В останній раз ти попросив прислати 50 чоловік, але я просто не в змозі дати тобі так багато ... Я вже послав до тебе всіх злочинців з усіх моїх в'язниць. Я навіть відсилав тобі шахраїв і злодіїв, за чиї злочини не можна було платити смертної кари. Але це все ще далеко від кількості, яку ти просив...
- Ось як?
Лейлін кивнув і сів на диван, глибоко задумавшись.
Полярна Ночі була ледве вкрита середнього розміру. Його населення сягнуло 100 000. Віконт Джексон ще міг надати Лейліну декількох ув'язнених, для яких була приготовлена смертна кара, але з часом кількість засуджених до смерті злочинців все зменшилась, а запит Лейлина тільки зростала. Так що тепер він більше не міг їх задовольняти.
Поки Лейлін перебував у глибоких думках, Віконт Джексон продовжив:
- Як ти знаєш, я тільки міський лорд. Мій двір - це лише Віконт. Індивідуальні смертні вироки я ще можу виносити, але після певного краю я більше не можу вибирати. Врешті-решт, у герцогстві ще діють закони...
Вінконт Джексон змахнув руками, і його очі сяяли.
- Тільки якщо зараз не буде війни, одночасно 50 або 100 людей напевно викличе гнів мас!
"Війна!"
Лейлін був ошараний, але дуже скоро на його обличчі з'явилася крижана ухмилка. Це дійсно було гарною нагодою зібрати зразки.
Але якщо Віконт Джексон вирішив заговорити про війну цього разу, то дуже ймовірно, що він вже заздалегідь обдумав якийсь план.
- Щодо цього я...
Коли Лейлін хотів продовжити обговорення цієї теми, його нагрудний кишеню раптово завивав і потім пролунав звук, схожий на ворон'я каркнєньє. Лейлін відразу змінився в обличчя.
- Щось не так? - Запитав Wiконт Джексон з награним хвилюванням.
- Ні, нічого; я отримав новини від друга!
Лейлін приклав руки до грудей, і каркання негайно припинилося. Його обличчя також повернулося звичайний спокій.
Однак Лейлін втратив інтерес до розмови. Він поспішно обмінявся ще кількома словами з Віконтом Джексоном і попрощався.
Хоча Вікента Джексона щось турбувало, але коли він побачив Лейліну, який під кінець розмови став розсіяним, то все ж не почув своїх думок.
Коли Лейлін вийшов з замку, застрибнув у карету і помчав назад в маєток.
"Я дійсно отримав новини з академії в такий час..."
Згідно з новинами, війна в Академії Кості Бездні увійшла у кінцеву фазу де переможець і переможений могли дізнатисяся будь-коли.
Оскільки Лейлін був послушником, якого послали з завданням, академія видала йому предмети, якими можна було зв’язатися. Також існують різні одноразові предмети для зв’язку. Таким чином, в критичні часи можна було отримувати останні новини про школу.
« Переможець і переможе, мабуть, пов’язаний з тим, що́ він дізнався. Сила Боголенської Академії Кості Бездна обмежена, і їй протистоять дві інші групи, які рівні їй за силою, тому шанси на перемогу малі." Так думав Лейлін, бо він мав хороше уявлення про цю біду лісної академії Кісті Бездні.
« Якщо якась зовнішня сила не згладить конфлікту, то лісова Академія Кості Бездонни напевно понесе величезні втрати і може навіть виявитися розпущеною...»
Лейлін зберігав серйозний вираз обличчя, увійшовши у свою таємну лабораторію.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv