Перевод: Bad3mus
Глава 64: Ліс, що в’ється
Під тиском агресивного прохання Вікента Джексона дуже скоро погодилися інші послушники.
Все-таки вони прожили на його території вже довгий час, і до того ж він був Великим Лицарем, тому було б ніяково йому відмовляти.
Проте, як і в минулому, цей послушник відмовився від задумів.
Зрештою, Віконт зосередив увагу на Лейліні.
- А що щодо вас, пане Лейлін?
Щодо Лейліна, Вікент Джексон мав деякі сумніви. Причина була в тому, що Лейлін прибув якраз у потрібний час, і Джексон припустив, щоб цей послушник був посланцем для королівської сім'ї.
Дуже прикро, що після прибуття Лейлін провів більшість часу у своєму маєтку і рідко покидав його. Не з’являлися й маги, які хотіли помститися йому, так що цей послушник був справжнім відлюдником.
Якби не наказ Лейліна про те, щоб місія в узячих лісах продовжувалася, Віконт Джексон був би абсолютно розчарований.
« Все це має бути зроблено, а поїхати в компанії краще! » — подумав Лейлін, але на вигляд намалював нерішучість.
- Останнім часом я досліджую зілля і надзвичайно зайнятий. Деякі мої експерименти досягли вирішальної стадії...
- І все ж я прошу пана Лейліна знайти час на цю справу! - раптово сказав Віконт Джексон. - Я знаю, що останнім часом ви масово купуєте фіолетове листя Хоув. Цей складник досить рідкісний, і в інших містах його майже немає. Але в нашій замку є склад. Якщо пан Лейлін погодиться приєднатися, то я готовий додати до нагороди фіолетове листя Хоув з наших запасів!
"Фіолетове листя Хоув?"
Очі Лейліна виблискнули, це був сюрприз. За його оцінкою, більшого Віконта Джексона не міг запропонувати. Лейлін зобразив внутрішню боротьбу перед тим, як нарешті погодитися.
Після цього послушники запланували точний час зібрання, а потім швидко роз’їхалися і готувались.
Лейлін не вірив у справжню бойову силу цього кучки послушників, які щиро прагнули жити в достатку та розкошах.
« Вони все ще були послушниками. Їх базові закляття все ще можуть щось уявляти з себе." - потішив себе Лейлін.
У цей момент Мерфі, який попрощався з іншими, підійшов до Лейліна зі своїм улюбленим виглядом.
- Молодий чоловік, коли ми досягнемо вигідних лісів тобі доведеться мене захищати.
- Пане! Ви третій рівень! Послуховник третього рівня! А я лише другого!
Очі Лейліна розширилися.
Мерфі зітхнув з безпорадною особою.
- Я вже занадто старий для цього. Я забув багато заклинання зі свого репертуара. Розумієш, побудова моделі заклинання вимагає ретельної роботи. Маленький промашка, і вибух не залишить навіть трупа!
- Як давно ви в останній раз використовували закляття?
Раптом Лейліна охопило погане передчуття.
- Здається, років 30 або 40 тому! Як ти знаєш, я завжди вважав себе вченим! - Невинно відповів Мерфі.
- Прокляття!
Лейлін раптово пошкодував про своє рішення.
Вранці через два дні ворота міста Полярної Ночі широко відчинилися. З них виступив загін солдатів, в середині якого було ще кілька чоловік. Дуже швидко вони покинули околиці міста.
- Я ніколи не думав, що Віконт Джексон також відреагує з нами!
Мерфі виглядав дуже задоволеним. Присутність Великого Рицаря була доброю гарантією безпеки.
Віконт Джексон, який їхав поруч з ним, був одягнений в чорний доспех зі шоломом, що закриває його обличчя повністю.
Лейлін отримав момент і шепнув на вухо Мерфі:
- Як ваші приготування?
- За ці два дні я кинув всі сили на моделі заклинань, і худорляво можу використовувати паручку! - Шепотом відповів Мерфі.
- Це добре!
Попередня їхня розмова була веселою. Лейлін ні за що б не повірив, що у цього старого плута не знайдеться в рукаві пари кіз для захисту свого життя.
Світ Магів не був спокійним місцем. Не маючи достатньо знань, Мерфі б давно загинув. Тож як він міг вижити, будучи просто вченим?
- Але навіть Чорна Залізниця була мобілізована? Схоже, два взводу по 20 чоловік!
- Звичайно, це елітні солдати міста! - Сказав Мерфі.
Насправді і він, і Лейлін знали, що у вологих лісах цих двох взводів знайдеться лише одне застосування... Бути гарматним м'ясом!
Ліси Темношкірого Ночі були розташовані далеко від міста. Приблизно через півгодинну подорож загін досяг берегів лісу.
« Узгір’я цієї небезпеки повинно бути нижче, ніж у Лесі Кості Бездні. Принаймні, якщо звичайні люди будуть бути пильними, то зможуть заходити і виходити вільно, збираючи трави!»
Лейлін був посередині загону. Коли він побачив, що два взводи попереду розчищають дорогу, то замислився.
По дорозі Лейлін зрозумів, наскільки великою була життєва сила лісів Темної Ночі. Хоча на подвір’ї стояла весна, ліс здавався безжиттєвим.
Крім того, всі відчували тяжкі страждання тіла і їхнє серце затінило. Усе це було дуже гнітючим.
Лейлін озирнувся. Гілки дерев мали ознаки в’язниці. Деякі молоді пагони навіть стали блідо-жовтими.
« Ув’язнення ще не поширилось до цього місця, але прообразом є це! »
Лейлін зітхнув.
Його вух досягло перешёпування декількох солдатів:
- Тепер тут дійсно по-іншому! Раніше наша сім’я займалася полюванням. У минулі роки тут бігали тварини, росло багато диких їстівних і лікарських рослин...
« І.І. Чіп! Є зміни в навколишньому повітрі? "
[Сканування. Порівняння з базою даних! Висновки: рівень кисню зменшується на 3,7%. Рівень азоту підвищений. Знайдено невідомий інертний газ. Його частка складає 1,2%, але його рівень продовжує зростати!] — повідомив І.І. Чіп.
"Чи міг цей інертний газ бути причиною зневоднення лісів?"
Лейлін погладив підборіддя, дозволяючи І.І. Чипу продовжити аналіз цього невідомого газу.
- Обережно! Ми увійшли в область нев’язування! - Викрикнув віконт Джексон попереду групи.
Лейлін поплескав по своїй шкіряній броні. Під нею було сіре одіяння Боголеня Кості Бездни, з якого він зняв емблем. Це був другий шар захисту.
Послухувачам бракувало ефективного захисного засобу, яким користувалися офіційні Маги. Перемога часто залежала від того, чи зможуть чиїсь закляття вразити ворога.
« Можливе вимовляння заклинань, магічні зілля, чарівні дефекти та інше - все це дуже підвищує силу послушника!»
Лейлін поклав руку в шкіряну сумку на поясі і дістав звідти зілля.
У ущелині Брей він заповнив запас інгредієнтів і зробив багато вибухових зелень, щоб використовувати їх у цій експедиції.
З розвитком групи навколишнє середовище почало змінюватися.
Земля була суха, рослини завалювали, весь ліс витіснив ауру смерті.
Лейлін на ходу простягнув руку і зірвав суху гілку. Його очі сяяли:
« Вона вже втратила всю вологу, і навіть...»
Він трохи сильніший за руку, і суха гілка відразу перетворилася на білу пилюку.
« Навіть внутрішня структура цілком знищена! »
У Лейліна стало важко на серці. Така сила вже перевершила його сподівання.
Віконт Джексон запитав Мёрфі, що їв поруч з ним:
- Куди нам потрібно потрапити?
- В середину! Моє закляття спрацює тільки в центрі уразливої області!
Мерфі з зосередженим виглядом дістав щось на зразок окулярів і зачепив їх на ніс.
На землі лежала велика купа вуздечих листків, під ногами вона здавалася дуже м'якою.
[Терога! Тривога! Попереду небезпечний організм!] — несподівано прозвучало попередження І.І. Чіпа, і Лейлін почав шукати привід для попереджень інших.
Раптом жовті гілки, великі і маленькі, зміталися вгору. На загону рила якась чорна фігура.
Вона була надзвичайно швидкою. Відкрилася її паща, вкрита білосніжними кликами, і вилетів червона мова.
Мовою обвився навколо талії одного з солдатів в передній частині загону, і той викинув списа.
- Обережно! – відразу ж голосно проревел Віконт Джексон.
Миттєво пролунав крик жаху, і обвиротий язиком солдат був розорений надвоє. По околиці розлетілася велика кров і нутрощі.
- Прокляття! - гнівно скричав Віконт Джексон, витягнув довгий меч, висівши на його поясі, і атакував чорну фігуру.
- Заклинання сповільнення!
Лижий власник лавки змахнув руками, вистріливши жовто-зеленим променем, який потрапив у чорну фігуру і перетворився на обхоплене кільце.
Роздалося шипіння. Чорна фігура повела мовою і, нарешті, забарилася, дозволяючи розгледіти себе повністю.
Тіло кольору охри, чотири лапи, в пащі розвоєна мова, як у змії, на лобі невеликий ріг.
« Хіба не доходили, що ця істота вже убита? Чому воно ще живе?»
Лейлін засумнівався, але одразу активував І.І. Чіп.
[Біп! Невідомий організм. Сила: 5,5; спритність 4 (6-7); живучість: 5; духовна сила: 3. Подібність до Сині ящірки: 67,4%; схожість із змією Манса: 45,8 відсотків.
« ДУЖЕ сильне створіння. Не враховуючи браку духовної сили, вона не має явних вразливостей. Чисте також невідоме; не дивно, що Джексон не міг впоратися з ними самотужки!»
Однак, заклинання сповільнення швидкості цієї дивної ящірки очевидно знизилось і після швидкого обміну ударами прогрівся голос Джексона:
- Світлова дуга смерті!
З його меча вирвався пучок яскравих променів, прийняв форму клинка і вдарив по шиї ящірки.
« Техніка вбивства, що належить Рицарам! Має таку ж природу, як мій розсідання Хрестом. Але Джексон виконав її легко і навіть не використовував таємних технологій Ріцарів!"
*Бам*
Двоє бійців зіткнулися, і ящірка пробігла ще кілька кроків вперед, перш ніж раптово навалилася на землю.
Чешуйки кольору охри обпадали одна за одною. На шиї ящірки був видно розріз, з якого текла темно-червона кров.
- Дивіться! - Раптом крикнув один з послушників.
Після смерті ящірки її тіло почало прогинатися всередину, і з неї постійно опадала луска. Кров швидко забруднювалася, і через кілька хвилин на землі залишився лише білий скелет та трохи лусочки.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv