Перевод: Bad3mus
Глава 63: М’язовий організм
Зимовий холод закінчився, і погода почала тепліше.
З його висоти Лейлін вже міг бачити маленькі зелені точки здалеку. Фермери навіть тяжко працювали на поблизьких полях.
« Минув рік, і я був дуже вражений. Мені вже 15 років!"
З розсіяним поглядом, Лейлін обома руками орся на підвіконник.
Він скупив усе фіолетове листя Хоув, доступне в місті Полярної Ночі. Завдяки постійному зіллям він зміг отримати 5 лазурних зелених рослин, які збільшили його духовну силу до 5,8.
На жаль, через надмірне вживання будь - якої зілля опірність до нього поступово зменшувався. Спочатку він підрахував, що його духовна сила досягне значення 5,9. Але насправді не вистачило 0,1 пункту без видимих причин.
« Зараз я можу тільки надіятись на Фрейзера та інших, що відправилися до сусідніх міст, щоб купити інгредієнти».
Лейлін простягнув руку від вікна і стипав зі столу пригоршню червоних ягід, жуючи їх як закуску.
« Але, порівняно з іншими послушниками, мій прогрес схожий на політ. Але навіть спадкоємці великих сімей не можуть використовувати зілля вічно. Крім того, це цінні зілля, які можуть збільшувати духовну силу».
Не минуло й місяця, як Лейлін наздогнав посллушників п’ять класів, які більше року тому обігнули його.
« Я перебуваю поза академією. Тільки так я можу займатися експериментами і використовувати такі зілля, не боячись наслідків!"
Лейлін дуже зрадів, коли побачив переваги війни.
« Але навіть якщо війна закінчиться зараз, я не посмію повернутися. Я повинен чекати як мінімум 3 роки, поки не закінчиться час відведений на завдання. Тільки тоді моя відмовка буде правдоподібною".
У цей момент Лейлін підрахував, що тоді він буде вже послушником 3 рівня. Крім професорів, інші люди вважатимуть його найважливішою особою. Більш того, під прикриттям цих років у нього буде достатньо часу вигадати кілька пояснень, щоб замістити сліди.
- Майстер! Прибув посланець від міського лорда з запрошенням.
Анна постукала у двері і увійшла тільки після дозволу Лейліна.
Її обличчя виглядало таким же юним, як і завжди, ніколи не змінюючись, що було справою рук якогось Мага.
Запрошення?
Лейлін був дещо скептичним. Весь цей час вони з Віконтом Джексоном не підтримували зв'язку.
Він прочитав листа.
- Збір? У запрошенні зазначено, що прилучився Мерфі і люди з його кола, які є погромно послушниками!
- Чи може бути, що сталося щось таємниче, яке потребує допомоги магів? - Попередив Лейлін.
- Анна, підготуй для мене карету і офіційний костюм. Мені доведеться на якийсь час виїхати.
Лейлін сказав це без задніх думок. Послухника було важко протистояти волі Великого Лицаря Вікента Джексона, Лорда міста Північної Ночі. Тому Лейлін не хотів зіпсувати стосунки з ним.
Крім того, через недавнє зменшення поставок фіолетових листків у Лейліна в нього не було інших важливих справ, так що він міг виділити час для цього збору.
« Подивимось, що станеться і я вже досить давно не бачився з Мерфі! »
У серці міста Полярної Ночі була чудова будівля, подібна до замку з сірого каменю. Багато солдатів, які патрулювали око, уособлювали велич свого господаря.
Чорна карета різко зупинилася перед замком міського лорда. Двері відчинилися, і з неї вийшов молодий двірянин із каштановим волоссям. Він виглядав досить худим, але його яскраві очі були повні енергії.
Тут також інша карета з червоно-коричневого дерева зупинилася поруч із першою. З неї вийшов сивобородий старий, що ніс книгу. Він був схожий на науковця.
Коли старий побачив Лейліна, то засміявся і кожна зморшка на його обличчі розгладилася. Він взяв на себе ініціативу і розповсюдив руки:
- Давно не бачилися, друже мій!
- Я дуже радий бачити вас, Науковець Мерфі!
Лейлін посміхнувся, ніжно обіймаючи старого.
Його стосунки з Мерфі були досить хорошими. Хоч старий чоловік мав деякі недоліки, то його досвід не міг бути джерелом освіченості для Лейліна. Коли Лейлін тільки прибув до Полярної Ночі, Мерфі надав йому велику допомогу.
Непримушено балакучи, вони показали свої запрошення при вході.
Чоловік, схожий на палацового, провів Лейліна і Мерфі через сад в маленьку вітальню.
Тут вже були кілька місцевих послушників, і Лейлін підійшов привітати їх.
У середині кімнати стояв диван у формі кола, а в його центрі стіл з червоного дерева. Мабуть, він думав рівність статусів і рівнів.
- Ласкаво просимо, друзі мої!
Прийшов хоробрий Віконт Джексон. Для Лейліна він виглядав так само, як рік тому. Час ніби не змінив його, хіба що додалося більше сивини за вухами.
- Міський лорд!
Всі послушники схилили голови.
- Проходьте! Немає потреби формальності! Вуса живіть!
Віконт Джексон сів на диван, і служниці в блузках з глибоким вирізом подали освіжний чорний чай, а до нього бісквіт та інші десерти.
« Чому атмосфера тут на конференції і післяобідня вечірка?»
У глибині душі Лейлін сумнівався, але не мав на увазі.
Віконт Джексон і послушники сиділи в колі, час від часу обговорювали останні новини. Загалом атмосфера була надзвичайно дружньою.
« Жаль, що Віконт Джексон відомий як холоднокровна людина. Я чув, що заради придушення бунту він наказав стратити всіх жителів села і насадити їх голови на кіля ...."
Лейлін все ще підтримував дружній вигляд, але подумки вигукнув:
« Як і очікувалося, для гармонійної взаємодії потрібно мати рівні сили!»
- Так, щодо Барона Філа, він останнім часом був стурбований проблемами з лікарськими травами! - Ніби випадково згадав Віконт Джексон.
- Ми теж якийсь час тому чули про в'язницю Лесів Темний Ночі, але поки що не прийшли до жодного рішення! - Сказав, що сидів поряд з боком послушник, вдаючи, ніби йому цікаво зануритися у цю тему.
Мёрфи нахмурився.
- Я вважаю, що лорд Віконт напевно знайде рішення, чи не так?
Однак Віконт Джексон усміхнувся.
- Друзі мої! За допомогою ворон я вже повідомив королівську сім'ю, але досі не отримав жодної відповіді... Я ніяк не можу зрозуміти, як треба діяти в цій ситуації!
"Королевська сім'я?"
Серце Лейліна закололося, що сім'я королівства Пулфілд мала підтримку лісної академії Кості Бездні. Стосунки між цими двома групами були надзвичайно складними. Поява цього завдання в лісовій Академії Кості Бездна більше не здавалося дивним.
До речі, Лейлін навіть був речником, якого Лісна Академія Кості Бездна відіслала для вирішення цієї проблеми, але безсердечно до неї ставився. Через це Віконту Джексону довелося просити допомоги у даної групи послушників.
У глибині душі Лейлін цинізувався, але на зовнішній вигляд зберігав свій вираз. Він взяв чашку гарячого чаю і зробив ковток, не бажаючи ні в чому визнаватися.
- Справа тільки в мутировому істоті високого рівня? Чи може пан розв’язати проблему? - Запитав рудоволосий чоловік середніх років.
Лейлін дізнався, що він тримав крамницю одягу в місті Полярної Ночі і купив там багато костюмів.
Мешканці міста знали, що власник крамниці — доброзичливий чоловік середніх років і батько прекрасної доньки. Але їм не було відомо, чи він маг.
- Чесно кажучи, я вже атакував її раніше! Я навіть вбив істоту, схожу на ящірку, але це не допомогло розв’язати проблему з лісозаготівлею!
Віконт Джексон махнув рукою.
- Прямо зараз область в'янучого лісу поширилася приблизно на два села. Якщо з цим не розібратись, то рано чи пізно вона охопить Ліса Темної Ночі повністю. Коли це станеться, про видобутку трави залишиться тільки мріяти!
Віконт Джексон стиснув кулаки.
Видобування трави було основою економіки міста Полярної Ночі. Кожного року замок лорда міста заробляло на високі податки. Зараз дохід з податків різко впав. Не дивно, що Віконт Джексон не міг всидіти на місці.
- Ви дозволите нам подивитися на будь-яку частину тіла цього ящера? - Запитав Мерфі.
- Ладно.
Віконт Джексон плескнув у долоні, і служниця з золотим волоссям принесла срібний піднос із кількома коричнево-жовтими лусками.
Всі послушники взяли по штукі, і Лейлін теж.
« І.І. Чіп! Сканування!»
Коричнево-жовті лусочки були розміром з великий палець і холодними на дотик.
[Хибно, луска мутирового створіння. Напевно, мутація виду ящера з королівства Пулфілд! З поверхні виходить слабке випромінювання, якість неоднорідне, видобуті матеріали були знищені як компонента непридатного!]
Після сканування І.І. Чіп передав дані.
« Не дивно, що маги з ущелини не відреагували! Для магів це істота марно. Його тіло не стоїть навіть одного магічного кристала. Хто б взявся за таку нещасливу і важку справу?»
Лейлін дещо зрозумів. Магам вигоди були на першому місці. Вони не роблять нічого, що не принесе користі.
Те, що сталося з лісами - вирубками, було здійснено на кордоні міста Полярної Ночі. Якби якийсь маг був вигідний, або якби він сподобався матеріал істоти, то цей випадок став би давно новим послушником з точки обміну ресурсами в ущелі.
Їхня бездіяльність у нинішньому стані могла означати тільки одне: усунення проблем з лісами, що заважали їм ліси, не принесло жодної користі, а лише проблеми. Якщо і існувала якась вигода, то занадто мала, щоб покрити потенційні втрати від підприємства. Ось чому за весь цей час проблема не була вирішена.
- Яка прикрість! Це не високорівнева істота, яка потребує магів, а просто мутировий організм, який не має для них жодної користі! - Сказав Мерфі.
Він взяв предмет типу збільшеного скла і деякий час розглядав луски, приступивши до того ж висновку, що й Лейлін.
- Як же так? Чи є якісь рішення?
Віконт Джексон з обличчям, сповнені надії, подивився на своїх гостей.
Більшість мутацій у вашому тілі спричиняється тривалим впливом з боку навколишнього середовища. Без подальших досліджень я не можу дійти жодного висновку! Крім того, я не думаю, що це створіння є головним винуватцем у з’явленні лісів.
Мерфі похитав головою.
- Я готовий дати 30 магічних кристалів кожному в додачу до 5000 золотих монет, щоб попросити вас розвідати цю область. Що скажете? Це моє прохання як вашого старого друга!
Віконт Джексон оглянув людей навколо і помітив, що інші послушники теж не викачували інтересу, через який мимовільно скрипнув зубами.
- Раз це турбує мого лорда Вікнта, то я не можу йому відмовити! - Безпорадно сказав Мерфі.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv