Усі інстинктивно вчепилися за лози. Лін Фей під час падіння з усіх сил подовжила один кінець мосту до сусідньої гори і стрімко обмотала його навколо масивного валуна!
Лози перетворилися на гігантський маятник, жбурнувши групу крізь лютий Вітер Скорботи прямо на ту гору, куди прямував Мо Фань!
Члени команди один за одним врізалися в гірську стіну. На щастя, густа рослинність на схилі пом'якшила удар, не давши їм розбити обличчя об каміння!
Летючі тварюки й не думали відпускати чужинців. Вони миттєво рвонули до гори слідом!
— Метеоритний Кулак! — вигукнув Мо Фань, стоячи на виступі, і спрямував удар прямо в небо.
Метеоритні кулаки посипалися з небес, наче дощ, просто на зграю, що наближалася до гори. Потвори рівня Воїна злякалися цього нищівного закляття й не наважилися підлетіти ближче.
— Швидше, ходімо! — скомандував Чжан Сяохоу. Він видерся по лозах і швидко перегрупувався з Мо Фанем.
Решта теж не наважилася затримуватися ні на мить, адже хижаки були надто жахливими. Їм не терпілося якнайшвидше від них відірватися!
На схилі гори група помітила печеру, в якій, судячи з усього, вже мешкали якісь демонічні істоти. Проте за таких обставин усім було глибоко начхати на місцевих мешканців, і вони просто вдерлися всередину. Якщо Крилаті Звірі наважаться полізти за ними, то здохнуть жахливою смертю, адже тут Вітер Скорботи їм уже не допоможе!
У печері панувала суцільна темрява, але сюди не діставав Вітер Скорботи. Після того, як вони так довго мучилися від вітру просто неба, усі відчули неймовірне полегшення!
— Вони лізуть за нами? — запитав Чжао Ман'янь, озираючись на Бай Хунфея, поки сам біг попереду всіх.
— Схоже, що ні. Я бачу, як вони кружляють надворі перед входом! — відповів Бай Хунфей.
— У житті не зустрічав нічого більш надокучливого за цих Крилатих Звірів! — вилаявся Чжао Ман'янь.
Печера виявилася не дуже глибокою, і вони швидко дісталися її кінця. Бай Хунфей поводився вкрай обережно. Його очі світилися в темряві, уважно скануючи простір на випадок, якщо якісь демонічні потвори раптом вискочать із мороку.
— Будьте обережні, такі місця зазвичай кимось зайняті, — попередив усіх Бай Хунфей.
Щойно він договорив, як у глибині печери спалахнув розряд блискавки. Сліпуча дуга ледь не випалила групі очі!
За мить звідти вийшов Мо Фань, обтрусюючи руки. Помітивши, що всі витріщилися на нього, він усміхнувся і пояснив:
— Там був здоровенний леопард. Я щойно прикінчив його блискавкою. Можемо трохи перепочити тут і продовжити шлях, коли ті тварюки знадвору заберуться геть.
— Дідько, нам уже так складно, а ми ще навіть не дісталися Раю Крилатих Звірів! — пробурмотів Чжао Ман'янь.
— Той хлопець, якого ви намагаєтеся врятувати, має неабиякі здібності, раз зміг зайти так далеко сам. Хто він узагалі такий? — невимушено поцікавився Мо Фань.
— Я не можу цього сказати! — холодно відрізав Лі Десінь.
Поки група відновлювала сили, летючі тварюки майже всі порозліталися.
Чжан Сяохоу пояснив усім: якби хтось насправді використав здатність до польоту, чи то Крила Магічного Артефакту, чи Вітряні Крила, перебуваючи на відкритому просторі, місцеві летючі хижаки стерегли б вхід доти, доки не побачили б їхні мертві тіла. Вони б так легко не здалися.
Він ще раз суворо нагадав: літати категорично заборонено!
Відірвавшись від надокучливих потвор, група продовжила сходження на гору. Ярус Лозового Купола був уже зовсім близько.
Переплетення лоз було неймовірно густим, нагадуючи зелений острів, що ширяв у небесах. Коли вони ступили в Ярус Лозового Купола, їм здалося, ніби вони опинилися у велетенських джунглях, повних прадавніх дерев, де людина могла запросто втратити орієнтацію!
Мо Фань озирнувся довкола, роздивляючись незліченні лози, що були схожі одна на одну як дві краплі води. Він обернувся і з сумнівом запитав Лі Десіня:
— Ти впевнений, що зможеш знайти, де саме той тип?
Це місце, по суті, було справжнім лабіринтом із дерев та ліан. Дотримуватися курсу було надзвичайно важко. Як вони взагалі збиралися шукати свою ціль у таких умовах?
— У нас є спосіб вистежити його, щойно ми наблизимося на достатню відстань! — впевнено озвалася Лін Фей.
— Гаразд, тоді тут наші шляхи розходяться, — сказав Мо Фань.
— Більше не побачимося, — холодно процідив Лі Десінь.
— Щиро кажучи, мені просто кортить обматюкати таких, як ти. Ми виявили неабияку доброту, привівши вас сюди, а ви навіть звичайне «дякую» вичавити з себе не можете? — Чжао Ман'янь був украй невдоволений ставленням Лі Десіня.
— Він теж солдат! Чому я маю йому дякувати? Ми виконуємо місію! — огризнувся Лі Десінь.
— Брате Чжао, забудь, ходімо, — втрутився Чжан Сяохоу. Йому було просто ліньки марнувати час на такого йолопа, як Лі Десінь.
Розпрощавшись із Лі Десінем та його людьми, Чжан Сяохоу повів решту групи вгору по лозах.
Визначити правильний шлях на вершину Гори Байба було просто нереально. Єдиний дієвий метод — знайти точку, звідки видно вищий виступ поблизу, і повільно дертися до нього. Щоразу, досягаючи найвищої видимої точки, вони виявляли, що перед ними височіє ще одна велична гора або лісовий масив!
На щастя, гори в Ярусі Лозового Купола з'єднувалися між собою велетенськими лозовими деревами. Їм більше не доводилося піддавати себе небезпеці, пересуваючись між горами. Вони нарешті збулися надокучливих низьких тварюк гір Ціньлін!
— Клянуся, щойно досягну Верховного рівня, я виб'ю з цього Лі Десіня все лайно. Куди тільки поділися його манери?! — пробурмотів Чжао Ман'янь.
— Ми його більше не побачимо. Просто забий. Мені лише цікаво, кого саме вони намагаються врятувати. Звучить так, ніби цей тип неабияк зацікавлений і непогано орієнтується в цьому місці, — озвався Чжан Сяохоу.
— Попереду Ярус Попелястого Вітру. Якщо залишити осторонь могутніх істот, що мешкають на Попелястих Деревах, то як нам упоратися з Вітром Скорботи? — порушила важливе питання Лінлін.
— Гадки не маю. Я теж ніколи не бував у Ярусі Попелястого Вітру! — зізнався Чжан Сяохоу, чухаючи потилицю.
— Мо Фаню, глянь туди, — Чжао Ман'янь стояв на узвишші, вказуючи на гігантське фіолетове дерево вдалині!
— Воно знаходиться вище. Ми що, поліземо по цьому дереву до Ярусу Попелястого Вітру? — запитав Бай Хунфей.
Мо Фань втупився у стародавнє дерево, що різко виділялося серед лісових велетнів, на яке вказував Чжао Ман'янь. Його обличчя поступово витягнулося від подиву!
Під сонячним промінням гігантське фіолетове дерево містично мерехтіло на тлі блакитного неба. Це мало б бути сліпуче видовище, проте Мо Фань та Чжао Ман'янь просто замерли в глибокій задумі.
— Що таке? — збентежилися Бай Хунфей та Юй Шиши. Вони не розуміли, чому ці двоє так відреагували.
— Великий Демон Гори Куньюй! — вигукнула Лінлін, побачивши гігантське фіолетове дерево.