Потужний вітер невпинно шмагав чорний як смола гірський хребет. Група мчала вздовж стрімкого потоку так швидко, як тільки могла. Вітер суттєво посилився зовсім недавно. Мало того, що він уповільнював їхній рух, так ще й шкіра почала тріскатися від сильної корозії.
Усі були змушені звести магічні бар'єри, щоб захистити себе, інакше вітер зрештою перетворив би їх на купу кісток!
— Надворі так темно, як ми взагалі збираємося знайти Дерево-Завісу? — стурбовано озвався офіцер-радник.
Вони й удень ледве розрізняли рослини, що вже казати про темряву. Якщо вони й далі мчатимуть наосліп крізь Вітер Скорботи, то швидше накличуть на себе біду. Опинитися в засідці зграї демонічних звірів за таких умов означало б вірну загибель.
— А що таке Дерево-Завіса? — поцікавився Мо Фань.
— Це велетенська рослина, яку називають Охоронцем гір Ціньлін. Вони трапляються по всіх горах. Їхні гілки та листя доволі особливі. Коли дерево досягає певної висоти, його гілки звисають донизу, як у верби. Листя переплітається на цих повислих гілках, утворюючи багатошарові завіси, що захищають від Вітру Скорботи. Тому, якщо ми знайдемо Дерево-Завісу, то зможемо сховатися під його листям від цього вітру, — пояснила Лінлін.
— Це так, але Дерево-Завісу важко знайти навіть удень, не кажучи вже про ніч... — зітхнув офіцер-радник.
— Дідько, вітер стає ще сильнішим. У мене вже верхній шар шкіри злазить! — вилаявся Чжао Ман'янь.
Спочатку всі відчували лише сильну сухість шкіри через вітер, але незабаром вона взялася тріщинами. Якщо вони не зможуть захистити себе, вітер просто здере з них шкуру. До того, як зайшли в гори Ціньлін, вони й гадки не мали, наскільки смертоносний Вітер Скорботи, але тепер, відчувши його на власній шкурі, усвідомили весь його жах.
Вітер Скорботи огорнув усі гори Ціньлін. Ховатися було ніде, адже він проникав у найменші щілини. Після трьох годин безперервних тортур Вітер Скорботи змусив Мо Фаня та інших кардинально переглянути свою думку про нього!
Чжао Ман'яню не залишалося нічого, крім як звести захист, постійно витрачаючи на його підтримку магічну енергію. Залишитися без енергії в дикій природі — це все одно, що жінці бігати голою по селу!
— Старий Чжао, скільки ти ще протримаєшся проти цього вітру? — запитав Мо Фань.
— Десь п'ять годин. Моя енергія вичерпається приблизно за цей час, — відповів Чжао Ман'янь.
— Якщо йому пощастить і вітер більше не посилюватиметься... можливо, ми протримаємося трохи довше. Але якщо він ставатиме ще сильнішим, боюся, навіть п'ять годин — це вже занадто оптимістично, — оцінив ситуацію офіцер-радник.
Величний Нижчий Дракон Землі, що очолював групу, намагався відігнати Вітер Скорботи своїм диханням, та розбити його пориви так і не вдалося нікому, хоча всі й випробували власні елементи. Проти вітру діяли лише захисні закляття.
Величний Нижчий Дракон Землі був укритий золотисто-коричневою лускою, тож захистом міг зрівнятися з рівнем Правителя. На загальний подив, драконяча луска помітно тріскалася! Ділянки шкіри, не захищені лускою, теж вкривалися глибокими тріщинами!
Через велетенські розміри істота була ще вразливішою до смертоносного вітру. Величному Нижчому Дракону Землі діставалося найбільше, адже бар'єр захисних заклять був замалим, щоб повністю його прикрити.
— Іди відпочинь, — Лі Десінь безпорадно повернув Величного Нижчого Дракона Землі у свій Простір Контракту, а тоді вилаявся: — Що це за клятий вітер? Навіть мій дракон не може його витримати!
— Вітер Скорботи ігнорує будь-який захист. Усі повинні дотримуватися правил гір Ціньлін, незалежно від свого рівня, — рівним тоном промовив Чжан Сяохоу.
— Яке ж це всрате місце?!
Дивуючись, що навіть Нижчому Дракону так важко протистояти цьому вітру, Мо Фань мимоволі замислився: звідки взагалі береться вітер, наділений такою дивною силою?
— А як тоді ці низькі створіння виживають у такому вітрі, якщо навіть Нижчому Дракону доводиться скрутно? — не втрималася від запитання Юй Шиши.
— У місцевої дрібноти є свої маленькі хитрощі для виживання. До того ж Вітру Скорботи начхати на рівень істоти. Шкіра Нижчого Дракона починає тріскатися вже після трьох-п'яти годин під цим вітром, і те саме станеться з набагато слабшими демонічними звірами, — спокійно пояснив Чжан Сяохоу.
— Чиста шкода у відсотках від здоров'я... — провів паралель із відеоіграми Чжао Ман'янь.
— Не дивно, що гори Ціньлін називають Демонічними. Звичайним людям важко збагнути їхню міць. Це справді квиток в один кінець! — вигукнув Мо Фань.
— Генерал-майоре Чжан, хіба нам не небезпечніше отак безцільно блукати? — нарешті стурбовано озвався радник Сюй.
— Нам потрібно пройти ще лише кілометр, — незворушно відповів Чжан Сяохоу.
Група пройшла за Чжан Сяохоу ще кілометр. Радник Сюй саме збирався знову відкрити рота, коли Чжан Сяохоу раптом пришвидшив крок. Він швидко попрямував до велетенської скельної стіни, затуляючись від вітру.
Ця масивна стіна виглядала так, ніби гору розрубали навпіл гігантським мечем. Вона була ідеально рівною, але на ній росло багато дерев. Їхні товсті стовбури утворили в темряві крихітний світ, де мешкало чимало створінь.
На самісінькій межі між стіною та землею височіло стародавнє дерево, що кардинально відрізнялося від інших. Його стовбур тягнувся в темряву, а посередині розгалужувався надвоє...
Обидва стовбури були міцними та прямими, не піддаючись корозійному вітру й навіть не похитуючись. Гілки відрізнялися від звичайних дерев. Ті, що росли зі стовбурів, природним чином звисали донизу, утворюючи багатошарові витончені завіси.
Гілки були густо вкриті листям і утворювали легку дугу, ідеально захищаючи простір під деревом. Вітер Скорботи міг лише злегка колихати листя, але здути його так і не зумів!
— Хіба це не Дерево-Завіса?! — з полегшенням вигукнув радник Сюй.
Вони йшли крізь Вітер Скорботи вже три години, а вітер навіть не думав слабшати. Радник Сюй дедалі більше хвилювався через їхнє становище. Їхньою місією було врятувати людину в горах. Ця особа могла опинитися у смертельній небезпеці, якщо вони забаряться надто довго!
На превеликий подив радника Сюя, їм усе ж вдалося знайти Дерево-Завісу посеред цієї жахливої ситуації. Хто шукає, той знайде!
— Молодець, Хоуцзи. Тобі таки вдалося знайти це місце в суцільній темряві, — Мо Фань поплескав Чжан Сяохоу по плечу.
Чжан Сяохоу весь цей час вів групу. Він наполягав на тому, щоб рухатися вперед, навіть коли всі інші почали панікувати. І на загальний подив, він зміг привести їх прямо до Дерева-Завіси. Група нарешті могла перевести подих!
— Я просто вмираю від втоми. Витратив стільки енергії, хоча майже нічого й не робив. Що ж буде, коли ми дійсно опинимося в біді? — застогнав Чжао Ман'янь.
Під двома стовбурами утворилися дві окремі захищені зони. Вони вирішили розділитися на дві групи за статтю, оскільки мали тут заночувати. Вони просто знайшли зручне місце під завісою і вляглися на землю, щоб трохи перепочити.
Загалом рівень культивації членів групи був доволі високим. Вони ще ніколи не відчували такої виснаженості після одного дня походу в дикій природі, але Вітер Скорботи виявився надто химерним. Тепер вони боялися цього вітру ще більше!
— Давайте відпочивати. Удень Вітер Скорботи має ослабнути, тому завтра ми прискоримо темп, — сказав Чжан Сяохоу.
Мо Фань та його супутники прийшли сюди за Деревом Клятви. Вони нікуди не поспішали, на відміну від бійців Фіолетового Імперського Батальйону, яким бракувало часу. Вони й гадки не мали, чи здатна людина, яку вони мали врятувати, подбати про себе до їхнього прибуття. Якщо цей хлопець був звичайним слабаком, він міг навіть не дожити до ранку!
Найбільше енергії витратив Чжао Ман'янь. Маг Світла з Фіолетового Імперського Батальйону теж був виснажений. Цей густобровий чоловік старанно медитував, намагаючись відновити сили до світанку.
— А тут доволі непогані умови, наче високоякісний намет! — зауважив Мо Фань, оглядаючись навколо.
Простір під Деревом-Завісою виявився на диво чистим. Сонячне світло та вітер майже не проникали крізь завіси, тому тут виросла ділянка м'якого червоного моху. Мох був зручним, немов килим. Бруд під цим шаром моху не бруднив одяг, коли вони лежали на ньому. Мо Фань уявив, що якби зараз було літо, він би провалявся тут цілісінький день, якби мав холодні напої, половинку кавуна і телефон із повним рівнем сигналу...
Вітер Скорботи безперервно гув зовні. У другій половині ночі він помітно посилився, але люди комфортно відпочивали під деревом. Вітер їх зовсім не турбував, хоч би яким потужним він був.
Близько третьої години ночі ззовні почувся якийсь шум.
Мо Фань не спав. Він одразу ж розплющив очі й прислухався до звуків.
Він насупився, почувши серію пронизливих криків.
Хіба ці крики не належали Крилатим Патрульним Звірам? Вітер надворі завивав так несамовито, то чому ж ці потвори не ховалися від нього?
З часом крики лунали дедалі частіше. Здавалося, навколо зібралося ще більше Крилатих Патрульних Звірів — вони скликали до себе усе нових родичів!
— Що там відбувається? — нетерпляче запитав Лі Десінь, прокинувшись.
— Схоже, вони не збираються давати нам спокій. Цього разу їх зібралося ще більше, — зауважив Мо Фань.
— Остогидлі тварюки! Цього разу я просто так їх не відганятиму! — прогарчав Лі Десінь.
Лі Десінь уже збирався викликати свого Нижчого Дракона, щоб провчити Крилатих Патрульних Звірів. Проте потужний порив вітру збив людей і речі на землю, щойно він злегка прочинив завісу з гілок.
— Дідько, якого біса Вітер Скорботи став ще сильнішим?!.. І якого дідька ці Крилаті Патрульні Звірі забули зовні? — вилаявся Лі Десінь.