Пізно вночі світло біля підніжжя Храму Парфенону поступово згасло. У цю пору року яскравий холодний місяць висів високо в небі над Горою Богині. Його світло вкривало вершину срібним серпанком, додаючи елегантній горі містичного ореолу.
Біля підніжжя гори, за невеликим пагорбом, стояла проста дерев'яна хижа неподалік від струмка. Чоловік у білій мантії сидів на даху, з меланхолією дивлячись на розмиті обриси Гори Богині під місячним сяйвом.
Зі стежки в лісі почулися тихі кроки. Чоловік глянув у той бік. Його сіро-блакитні очі спалахнули в темряві.
— Чого тобі треба? — запитав він.
— Хіба я не можу тебе провідати? Хай там як, ти все ще мій брат... — відповіла жінка, продовжуючи йти йому назустріч.
— Ближче до діла, — гмикнув чоловік.
— Ти вже бачився з нею, Нормане? — поцікавилася Аша'руя.
— З ким? — перепитав він.
— Сам знаєш з ким, її особистість уже розкрили. Б'юся об заклад, ти повернувся, бо захотів побачити сестру, яку ніколи раніше не зустрічав, еге ж? — сказала Аша'руя.
— Я побачуся з нею, коли настане час. Мені не потрібні твої нагадування, — терпляче відповів Норман.
— Чому мені здається, що ти дуже розчарований у мені? Ми не бачилися стільки років. Батько прихистив нас обох, тож ми маємо бути як одна сім'я... — промовила Аша'руя.
— Ти сама знаєш, що накоїла, — холодно відрізав Норман.
— Мені треба було якось виживати в місці, де кожен намагається перехитрити одне одного. Коли мені був потрібен твій захист, ти був у депресії в якомусь забутому богом куточку світу. Чого ти від мене хотів? Дотримуватися принципів, яких навчали мене ти і батько? Якби я це зробила, від мене б уже й кісток не лишилося! — голос Аша'руї злегка підвищився, а обличчя стало крижаним.
Норман на мить застиг. Він глянув на Аша'рую, яка зупинилася на півдорозі.
— Навіть якщо так, ти ніколи не повинна була ступати на шлях... забудь, ти все одно не відступиш, хоч би що я сказав, — похитав головою Норман. Він не хотів продовжувати цю тему.
— То ти повернувся, щоб дати зрозуміти, на чиєму ти боці? — запитала Аша'руя.
— Я не знаю, — відповів Норман.
— Ти чудово розумієш, що вся Зала Лицарів слухатиме лише тебе. Ізіша робила все можливе, щоб знайти тебе. Вона хотіла переконати тебе, що поверне Храму Парфенону його колишню велич... — сказала Аша'руя.
— Вона справді мене знайшла, але... з нею щось не так, — зауважив Норман.
— Хе-хе, зараз навіть не можна з упевненістю сказати, чи вона людина, чи якась демонічна істота. Вона явно не оволоділа Закляттям Воскресіння, проте змогла повернутися до життя... — додала Аша'руя.
— Храм Парфенону більше не те місце, яке я знав. Здається, мені тут теж більше не раді, — Норман подивився на Гору Богині. Його думки постійно поверталися до минулого, до горя й суму, які він тут пережив, і до незліченних тіл, похованих під блиском цього місця. Це було місце з неперевершеною владою, світовою репутацією, безмежними багатствами та Закляттям Воскресіння, що вважалося даром самих Богів!
— Сподіваюся, ти станеш на мій бік, — промовила Аша'руя.
— Думаєш, це можливо? Запитай себе чесно, чи визнав би тебе батько своєю донькою, якби дізнався, що ти накоїла?! — миттю відповів Норман.
— Ти не підтримаєш Ізішу, і не хочеш бути на моєму боці, отже, залишається лише один вибір... — підсумувала Аша'руя.
— Я нічого не вирішуватиму, доки не побачуся з нею. Якщо тобі більше нічого сказати, йди відпочивати. Ти матимеш право називати мене братом лише тоді, коли відмовишся від своєї іншої сутності, — сказав Норман.
— Я не відмовлюся від неї; вона захищає мене краще за тебе, — відрізала Аша'руя.
— Я не можу з тобою розмовляти, поки ти вперто йдеш хибним шляхом. — Норман підвівся на ноги і, зістрибнувши з даху, попрямував до дверей.
Аша'руя прикусила губу, дивлячись у спину Норману.
Через мить вона промовила:
— Я ходила шукати Остіна, але він мене не впізнав.
— Ти знайшла Остіна? — Норман зупинився як вкопаний. Він з цікавістю зиркнув на Аша'рую.
— Раніше я була єдиною, хто знав про його існування та місцеперебування, але його знайшов хтось інший. Вони також готують для нього вишуканий Ритуал Полювання на Дракона, — розповіла Аша'руя.
Норман насупився. Він пильно подивився на Аша'рую, намагаючись переконатися, що вона йому не бреше.
— Хто це? — нарешті спитав він.
— Хтось із дуже впливовим походженням, хтось, хто контролює багатьох могутніх чиновників, хтось, кого навіть Ізіша не наважилася б спровокувати, — відповіла Аша'руя.
— Остін настільки могутній, що навіть Ізіша нічого не змогла б йому зробити, — заперечив Норман.
— Вони знайшли спосіб послабити його. Навіть у драконів є свої вразливі місця, — сказала Аша'руя.
Норман глибоко замислився.
— Вони почнуть діяти за кілька днів... якщо ти хочеш якось завадити, тобі варто почати готуватися вже зараз. Бачиш, хоча ти й мій брат, ти ніколи не дбав про мене. Для тебе мав значення лише твій вельмишановний батько. Мені довелося стояти на власних ногах із першого курсу коледжу, проте я все одно не втрималася, щоб не попередити тебе про те, що мене зовсім не стосується, — з насмішкою додала Аша'руя.
Норман хотів щось відповісти, але Аша'руї вже й слід загув...
Мо Фань сидів на дивані, медитуючи із заплющеними очима.
Він миттю розплющив очі, щойно почув, як у сусідній кімнаті хтось відсунув стілець.
Хоча він і медитував, але зовсім не був зосереджений. Його культивація давно застрягла на мертвій точці. Медитація не давала жодного ефекту. У нього майже не залишилося мотивації для старанних тренувань.
Мо Фань поспішив на балкон. Він перетворився на тінь і перемістився на сусідній балкон.
Двері були прочинені, а фіранки розвівалися на вітрі. Мо Фань випадково помітив, як Му Нінсюе потягується біля свого столу. Побачивши її спокусливу фігуру, він ледь не пустив слину. За вечерею йому цього було замало. Тоді навколо було надто багато людей, тому він соромився постійно витріщатися на неї. Проте зараз, посеред ночі, вони були абсолютно самі. Він цілком міг дозволити собі трохи нахабства.
— Ти вже закінчила свої справи? — запитав Мо Фань.
— Лише перший етап, — відповіла Му Нінсюе. Вона помітила палкий погляд Мо Фаня і легко прочитала його думки. Вона вирішила заговорити першою, щоб не дати Мо Фаню перехопити ініціативу: — Давай пройдемося.
— Так пізно? — Мо Фань здивовано підняв брови.
Навіщо їм іти на прогулянку посеред ночі? Вони ж такі молоді та сповнені енергії, хіба не краще було б не марнувати час і влаштувати кілька раундів до самого ранку...
Зрештою Мо Фань усе ж пішов на прогулянку з Му Нінсюе.
Місце, де вони зупинилися, мало чудову атмосферу. Чисті вулиці та дерева вночі виглядали напрочуд спокійно і затишно.
Мо Фань узяв Му Нінсюе за руку. Вона не відсторонилася. Мо Фань сповільнив крок і підлаштувався під її темп. Коли вони переходили міст, Му Нінсюе подала знак зупинитися, щоб насолодитися нічним бризом.
— Хіба ти не могла залишити ділову частину на Му Ліньшена? Чому тобі довелося їхати до Афін особисто? — запитав Мо Фань.
Му Нінсюе, можливо, і керувала Горою Фаньсюе, але більшість свого часу вона проводила в культивації. Вона була так само одержима досягненням вищих рівнів, як і Мо Фань. Як правителька Гори Фаньсюе, хіба могла б вона вижити серед вовків та тигрів, якби не була достатньо сильною?
Причини, які Му Нінсюе назвала під час вечері, не здалися йому достатньо вагомими, щоб виправдати її особистий приїзд до Афін. Мо Фань просто не хотів розпитувати її про це при всіх.
— Тебе турбує щось іще? — поцікавився Мо Фань.
Му Нінсюе підвела погляд на Мо Фаня. Вона була трохи здивована, що він зміг здогадатися про її приховані мотиви.
— Угу, є одна річ, яка не дає мені спокою... У мене не було іншого вибору, окрім як приїхати сюди, щоб з'ясувати правду, — зізналася Му Нінсюе.
— Це щось серйозне? — стурбовано спитав Мо Фань.
— Ти пам'ятаєш той інцидент, коли ми вперше відвідали місто Фейняо? — серйозним тоном поцікавилася Му Нінсюе.
— Ага, там з'явилася купка морських монстрів. Хіба ми з ними не розібралися? — пригадав Мо Фань.
— Цзян Юй провів розслідування щодо деяких місцевих чиновників і з'ясував, що хтось навмисно приховував правду про зниклих дітей, що й призвело до тієї трагедії, — повідомила Му Нінсюе.
Мо Фань миттю пригадав ту жахливу сцену, коли вони знайшли тіло дитини в череві одного з морських монстрів, від якої в нього аж кров закипала.
— Угу, але ми так і не змогли знайти того, хто за цим стояв, — кивнув Мо Фань.
Цзян Юй розповідав, що коли спробував копнути глибше, то зрозумів, що хтось не просто намагався приховати факти про зниклих дітей; усе було набагато складніше. Але сліди обірвалися після того, як місцевого чиновника заарештували. Їм так і не вдалося вистежити справжнього винуватця.
— Коли Шао Юй патрулювала узбережжя, їй повідомили про схожий інцидент. Під час розслідування вона натрапила на склад, де тримали викрадених дітей. Дітей там уже не було, але залишилося багато дитячих речей. Я відразу зв'язалася з Цзян Юєм і попросила його цим зайнятися, — розповіла Му Нінсюе.
Гора Фаньсюе була зовсім недалеко від міста Фейняо. Відтоді у справі про зниклих дітей не було жодних зрушень. Мо Фань ніяк не очікував, що Му Нінсюе дійсно знайде нові зачіпки.
Ніхто не зміг би закрити очі на такий жахливий злочин. Мо Фань стиснув кулаки і промовив:
— Зрозуміло! Не хвилюйся, щойно ми знайдемо цього виродка, я власноруч зверну йому шию!
— Я справді не розумію, як вони могли вчинити так жорстоко з дітьми!? — Му Нінсюе почала тремтіти.
— У чому річ? — Мо Фань глянув на Му Нінсюе і помітив, що її ледь не охопила паніка.
— Мо Фаню, та дитина, яку ми знайшли в череві морського монстра. Ти знав? У неї... у неї не було серця, — промовляла Му Нінсюе, з усієї сили вчепившись у тильну сторону долоні Мо Фаня.