— Ітане, ти — найогидніший тип, якого я коли-небудь зустрічав. Навіть чути ще секунду твої гидкі слова — то вже суща мука! — заявив Мо Фань.
— А чому ж? Мине кілька років, і ти сам почнеш гидувати собою так само, як гидуєш зараз мною. Я знаю, який я мерзотник, але від цього правда не зміниться, — байдуже озвався Ітан.
— Я справді не второпаю, чому ти торочиш, ніби ми з тобою одного поля ягода. Ми зовсім різні. Такому падлюці, як ти, пряма дорога до пекла! — миттю відрізав Мо Фань.
— Шкода, та відправити мене до пекла здатні тільки ті самі люди, про яких я щойно згадував. Гадаєш, вони заради тебе бодай пальцем поворухнуть? А ти, боюся, не маєш ні права судити мене, ні впливу, щоб переконати Міжнародний військовий трибунал визнати мене винним! — зареготав Ітан.
Мо Фань розумів: Міжнародний військовий трибунал навряд чи визнає винним справжнього генерала — надто глибоко вони самі загрузли в іграх великої влади.
Разом з тим Мо Фань чудово усвідомлював, наскільки сильний Ітан: той був могутнім верховним магом, і вбити мерзотника, не вдавшись до сили Елемента Демонізації, не вдалося б ніяк.
Проте в Мо Фаня був свій, особливий спосіб покарати негідника.
— Апас, влаштуй йому пекло. Хай спокутує гріхи років сто, а то й двісті, — глухо посміхнувся Мо Фань, не зводячи очей із пихатого Ітана.
Лише тепер Ітан помітив, що позаду Мо Фаня стоїть Апас.
Ітан не вбив Мо Фаня одразу тільки тому, що Апас тішилася, граючись із ним, мов кицька з мишею, — він розумів, що хлопець для неї не більш ніж іграшка. А щойно забавка їй набридне, Мо Фань буде приречений, якщо сам Ітан не втрутиться.
— Влаштувати мені пекло? Ха-ха-ха, здається, ти й досі не второпав, що тут насправді коїться! — знову вибухнув реготом Ітан.
— Це якраз ти нічого не второпав. Апас, чого ти чекаєш?! — Мо Фань крутнувся на п'ятах і зиркнув на неї.
Апас терпіти не могла, коли Мо Фань командував нею, проте іншого виходу не мала.
Ступивши крок уперед, вона наблизилася до Ітана. Її аура ледь помітно змінилася, а на прегарному обличчі проступила владна, майже царська зверхність.
Її погляд загострився, вп'явшись в Ітана, наче лезо.
— Що ти робиш? — здивувався Ітан.
— Мушу коритися його наказам, — відповіла Апас.
— Ти жартуєш? Невже тепер свою іграшку ти вважаєш важливим другом? Ти ж шляхетна Медуза Золотих Очей! Хто взагалі насмілиться тобою командувати? — розвеселився Ітан.
Не встиг він доказати фразу до кінця, як перед ним раптово постала пара золотисто-припорошених очей. Вони заполонили весь його погляд, витіснивши нічний краєвид Каїра. Мо Фань і Апас щезли, наче їх ніколи й не було, — у світі Ітана лишилися тільки ці золотаві очі, що дивилися на нього без жодної емоції, так, ніби він був не більшим за жалюгідну мурашку.
— Як ти могла... — приголомшено видихнув Ітан.
Він не розумів, чому Апас наклала на нього це жахливе Прокляття: коли й чим він устиг її розгнівати?
Прокляття Зміїних Очей бере початок від Прокляття самої Медузи, а так як Апас була чистокровною Медузою, прокляття з її золотих очей виявилося в кілька разів страшнішим за те, якому колись піддавали самого Мо Фаня. Медузи Каїра могли накладати Прокляття на ворогів лише завдяки тому, що Апас перебувала десь поблизу.
Напад заскочив Ітана зненацька. Хоч він і був Верховним Магом, ментальною стійкістю ніколи не вирізнявся, тож і опору проти Стихії Прокляття мав небагато — воно лишило на його душі глибокий, незагойний слід.
Ітан позадкував, обливаючись холодним потом, спіткнувся й гепнувся у басейн, промокнувши наскрізь у крижаній воді.
Чомусь та холодна вода налякала його до нестями, наче тіло раптом огорнула холодна зміїна луска, а голови зміїв тим часом обернулися на моторошні, до болю знайомі обличчя, що жадали його смерті.
Привидів Ітан не боявся, аж доки не побачив ту, що лякала його найдужче, — свою прийомну матір із рідного міста. Колись, коли його підлеглі самовільно покинули пости, у місто прослизнула нежить-сороканіжка і забрала чимало життів, але Ітан, який саме тоді дерся кар'єрними щаблями, вирішив приховати правду, аби не заплямувати репутацію.
Привиди чужинців Ітана б не злякали, але звинувачення з вуст прийомної матері, що загинула тоді жахливою смертю, він витримати не міг.
Ітан вибрався з басейну й, немов навіжений, заходився витиратися насухо.
Ітан тицьнув пальцем в Апас і закричав:
— Що ти зі мною зробила? Що ти накоїла?!
— Це Прокляття переслідуватиме тебе дуже довго. Найбільший твій страх з'являтиметься щоразу, коли тобі здаватиметься, ніби ти в безпеці, — промовила Апас.
— Ти... ти справді послухала наказ цього шмаркача? — вирячився на неї Ітан.
— Дозволь відрекомендувати: віднині вона мій Контрактний Звір, — Мо Фань підступив ближче й, усміхаючись, скуйовдив Апас волосся, наче вона була його улюбленою молодшою сестрою.
Апас сердито відкинула його руку — було очевидно, що назва "Контрактний Звір" страшенно її дратує.
— Як це можливо? Як ти взагалі спромігся підкорити душу нащадка Медузи? — не йняв віри Ітан.
Ітан сам колись із шкіри пнувся, підлещуючись до юної Медузи, і зумів домогтися хіба що її вимушеної співпраці. Як же тоді Мо Фаню вдалося перетворити майбутню Королеву Медуз на власного Контрактного Звіра?
— Ітане, я знаю: у такого, як ти, чиста совість — це вже щось з області фантастики, і совість за скоєні гріхи тебе не мучить. Але я певен, ти чудово пам'ятаєш кожен свій учинок. Тепер ти проведеш не просто решту життя у страху й каятті — кожен новий гріх підкидатиме дров у той пекельний казан, що я звів спеціально для тебе. Насолоджуйся! Щойно твоє покручене серце й гнила душа очистяться крізь ці муки, раджу здатися Міжнародному військовому трибуналу: зізнаєшся в кожному злочині, який скоїли ти та твої люди, — і тоді збагнеш, що жити з чистою совістю найкраще. До речі, тоді ж і Прокляття зникне само собою! — бадьоро сповістив його Мо Фань.
Ітан і без того вже тремтів зі страху, промоклий крижаною водою басейну. Він міг тільки уявляти, якою тортурою стане Прокляття, якщо переслідуватиме його до кінця днів: спокійного сну він більше не знатиме, і жодна радість йому відтепер не світитиме! Душевні тортури виявилися страшнішими за фізичні.
— Я... я тебе вб'ю! — люто закричав Ітан. Магія одразу чотирьох Стихій вирвалася з його тіла, і повітря довкола скувало морозом під тиском приголомшливої аури.
Та щойно Ітан налаштувався атакувати, Апас заступила собою Мо Фаня, і її золотаві очі спалахнули гострим світлом. Ітан відчув, ніби вмить зіщулився перед нею до розміру комахи: його аура стислася, наче світлячок перед сяйвом місяця, — а очі Апас палали яскравіше за той-таки місяць.
Ітан безсило впав на землю — з порожнім поглядом і зблідлим обличчям.
Це вже було справжнє Прокляття Зміїних Очей, і Ітан став його першою жертвою: він розумів, що проти нащадка Медузи не має жодних шансів.
Через неї він так само нічого не міг вдіяти й проти Мо Фаня.
Та навіть усвідомлюючи це, він і досі не розумів, чому Апас погодилася стати Контрактним Звіром Мо Фаня. Невже людина справді здатна підкорити справжню Медузу?
— Сподіваюся, ти швидко второпаєш своє місце — тоді й біль стане меншим, — байдуже мовив Мо Фань.
Ітану не було на кого нарікати, крім самого себе. Він гадав, що влада дає право робити що заманеться, зневажав людське життя й закон, — та, як не парадоксально, покарала його врешті саме Апас.
Утім, якби не гріхи, які він накопичив за роки, навряд чи Прокляття Апас так легко здолало б Верховного Мага його рівня.
Ніколи не варто зневажати закони природи — інакше навіть Бог тобі не пробачить.
Мо Фань лишився цілком задоволений тим, як покарав Ітана.
Хай скільки лихого накоїв Ітан, його військові заслуги теж не можна було просто відкинути. Якби він загинув просто зараз, це завдало б Каїру тяжкого удару, — зрештою, він і досі очолював тутешні військові сили.
Прокляття змушуватиме його страждати й не давати собі спокійно спати через власні гріхи: щоразу, коли він чинитиме зло, він підкидатиме дров у той-таки пекельний казан, у якому опинився, — і врешті-решт докори сумління зламають його, змусивши розкаятися.
Побачивши задоволену посмішку на обличчі Мо Фаня, Апас холодно запитала:
— Тепер ти щасливий?
— Ще й як! Завдяки тобі я нарешті покарав того вилупка! — Мо Фань був такий задоволений, що аж наспівував собі щось під ніс.
— Час розірвати контракт. Тут наші шляхи розходяться, — сказала Апас.
Мо Фань зупинився як укопаний. Обернувшись, він серйозно глянув на вперту Апас, поклав руки їй на плечі й наблизив обличчя до її чарівного носика.
— Цьому не бувати, — сказав він. — Чесно кажучи, не варто так довго над цим міркувати. Якщо поводитимешся чемно, я й далі ставитимуся до тебе як до маленької феї, яку колись зустрів. Можеш і далі кликати мене старшим братом, як раніше... Ех, у мене сьогодні чудовий настрій. Хотіла ж повчитися магії? Гаразд, цього разу навчу тебе як слід. Дивно, звісно, що ти взагалі здатна опанувати магію, — та на щастя, я вчасно розкусив твою хитрість. Якби на моєму місці був хтось інший, тебе б обвели навколо пальця так, що ти й не помітила б.
Апас зціпила зуби, а побачивши задоволену посмішку Мо Фаня, розлютилася ще дужче.
Цей тип був у сто разів огидніший за Ітана — саме він, а не хтось інший, заслуговував на покарання.