Генерал-майор Гангма спирався на стовбур старого дерева. Він тихо посміювався, дивлячись, як Мо Фань та інші заганяють самі себе в глухий кут.
— Серйозно, могли б із самого початку обрати легкий шлях. Ви хоч тямите, проти кого пнетеся? Єдиний ваш шанс вижити — це добре до мене ставитися, віддати мені дівчисько й повернути мене до армії! — самовпевнено заявив генерал-майор Гангма.
Мо Фань не міг увійти до Каїра, але й піти геть зараз було майже неможливо. Демони-змії пильно стежили за кожним їхнім кроком: покинь вони околиці міста — миттю опинилися б в оточенні. По-перше, викрадення молодої Медузи розлютило демонів до краю. По-друге, Прокляття Очей Помсти невпинно вабило їх до групи!
Ні втекти, ні прорватися в місто — обидва шляхи були закриті. А що довше вони гаятимуть час, то дужче загострюватиметься Прокляття, і демонам-зміям буде дедалі легше їх вистежити!
— У тебе що, знову кістки сверблять? — запитав Мо Фань у Гангми.
Гангма і справді добряче побоювався Мо Фаня. Тортури, яких він зазнав, коли той упорснув йому в тіло Матерію Темряви, були геть нестерпними. Хай навіть генерал-майор уже не мав що приховувати, повторення тих мук він точно не бажав!
— Чому б нам просто не повернути цього типа? Я справді хвилююся за своїх студентів, — озвався наставник Вані після миті вагань.
Він відповідав за студентів як наставник і поніс би покарання, якби з тими щось сталося. Коли армія оголосила їх у розшук, Вані добряче перелякався. Хай він і верховний маг, а все ж лишався звичайним викладачем без жодної справжньої влади — нічим проти генералів і командирів!
Вані добре тямив, із ким краще не зв'язуватися, тож розумів: зараз він у справжнісінькій халепі.
— Повернути його? Ви справді гадаєте, що єгипетська армія дасть нам спокій? Вони готові атакувати, навіть не питаючи, хто ми, — це означає, їм на нас начхати, а наша смерть лише позбавить їх зайвого клопоту! — заперечив Мо Фань.
Компроміс?
Пристати на компроміс означало б віддати своє життя й гідність у чужі руки — а саме цього Мо Фань не терпів найбільше!
— Але такими темпами ми теж не виживемо. Пів біди, якщо навернуться оті здоровенні змії, а от якщо нас знайде Червона Медуза — тоді нам точно край! — не здавався Вані.
— Схоже, з вас усіх тільки вчитель і зберіг здоровий глузд. Не хвилюйтеся, ви ж з Європейського Університету — нашій армії немає жодного сенсу зачіпати таку поважну школу. Просто забудьте все, що бачили, віддайте дівчисько — і я обіцяю, що ви безпечно покинете Єгипет. Можу навіть подбати, щоб армія проставила вашим студентам печатки за виконання випробування, — повернетеся до університету з тріумфом, — знову подав голос генерал-майор Гангма.
— Просто стули пельку! — Мо Фань зацідив Гангмі копняка в груди. Чоловіка мало не знудило кров'ю.
— Що ти робиш? Катувати його зараз немає жодного сенсу. А от мати запасний план, гадаю, зовсім непогана ідея! — вигукнув наставник Вані.
Мо Фань лишив Вані без відповіді й піднявся вище. Сонце вже сідало на заході. Демони-змії ось-ось прокинуться, а разом з ними загостриться і Прокляття — попереду чекав ще один тяжкий бій!
Апас присіла навколішки поруч із Мо Фанем, втупившись у призахідне сонце. Обличчя в неї було ніжне й гарне, проте ясні очі здавалися геть виснаженими.
— Старший брате, я завдаю тобі багато клопоту? — тихо запитала Апас.
Гангма почув слова Апас. І справді, саме вона була причиною всього. Єгипетська армія могла б, урешті-решт, пощадити Мо Фаня та решту — їхня сила й походження були не такі вже й прості. А от втратити Апас вони собі дозволити не могли: якби стало відомо, що вони згодовують людей молодій Медузі, це сколихнуло б не лише Єгипет, а й увесь світ!
— Бачив я клопіт і серйозніший за цей — це дрібниці, — Мо Фань погладив її розкуйовджене волосся.
Апас повільно підвела голову й так довго не відводила погляду від Мо Фаня, що йому стало навіть трохи ніяково.
Апас і справді була вродлива. Коли Мо Фань уперше її побачив, її краса вразила його одразу. Саме цей невинний, але водночас чарівливий вигляд і був головною причиною, чому він запідозрив у ній молоду Медузу, — начебто звичайна, чиста дівчинка, а тримається напрочуд привабливо.
Мо Фань відвів погляд — інакше дівчина могла б помітити, що майже заволоділа його думками.
— Я тобі подобаюся? — серйозним голосом запитала Апас.
— Га? З чого б тобі про це питати?! — здивувався Мо Фань.
— Якщо я тобі не подобаюся, то чому ти мене захищаєш? — запитала Апас.
Це запитання трохи розвеселило Мо Фаня. — Це не має нічого спільного з тим, подобається мені людина чи ні, — пояснив він. — Я звичайна людина з плоті й крові. Як і більшість, ненавиджу жорстокість і бруд. Але світ повен такого, і я не можу викорінити все на світі, немов якийсь герой справедливості. Просто якщо натрапляю на щось подібне, не можу вдати, що нічого не бачив!
— О, зрозуміло, тобто якби на моєму місці був хтось інший, ти вчинив би так само, еге ж? — уточнила Апас.
— Більш-менш. Хоча цей світ, чого гріха таїти, полюбляє гарних. Можливо, за вродливішу людину я взявся б іще завзятіше, — погодився Мо Фань.
Гайді стояла неподалік. Перше речення її неабияк зворушило — думка про Мо Фаня мало не змінилася докорінно, — та почувши другу половину фрази, вона знову переконалася: Мо Фань лишився тим самим одвічним бовдуром!
— Це остання пляшечка, яка в нас лишилася. Вона допоможе протриматися ніч, — Му Бай підійшов і простягнув їм флакон із прозорою рідиною.
Му Баю вдалося створити сироватку, здатну тимчасово стримати Прокляття Очей Помсти. На жаль, вона могла хіба виграти трохи часу — зняти Прокляття повністю було їй не до снаги.
— Давайте відпочинемо. Б'юся об заклад, завтра нам доведеться багато битися, будьте до цього готові, — промовив Мо Фань.
Му Бай кивнув. Останніми днями вони зовсім не відпочивали, а тут іще й поранення від солдатів. Виснажуй вони себе так і далі, тіло й розум довго не витримають.
Група знайшла безпечне місце для ночівлі. Демони-змії їх так і не знайшли, коли настав вечір, — сироватка Му Бая спрацювала як слід.
Усі були геть виснажені. Довелося невпинно тримати увагу на сторожі, полюючи на молоду Медузу, а до того ж — нескінченні тортури Прокляття Очей Помсти. Вони ледве вирвалися з рук армії, та демони-змії й солдати досі не відпускали їх за горло...