— Не хвилюйся за мене і не провокуй Герра Касаса. Ми просто вдаватимемо, що не знайомі, — сказала Янь Цю.
— Гаразд.
— Я піду. Герр Касас запідозрить недобре, якщо мене не буде надто довго, — промовила Янь Цю.
Му Бай дивився вслід Янь Цю. Її постать повільно розчинилася в снігу.
Му Бай відчув легке розчарування через те, що їм довелося знову розлучитися після такої короткої зустрічі. Проте він бачив, що Янь Цю справді звикла до свого нинішнього життя. Він радів, дізнавшись, що з нею все добре. Втручатися в її життя було б дійсно недоречно. Зрештою, минуло стільки років відтоді, як вони бачилися востаннє...
Янь Цю залишила гаряче джерело і повільно попрямувала назад до дерев'яного маєтку. Вона обтрусила сніг з одягу, перш ніж відчинити двері, ще кілька разів обережно озирнувшись.
Двері відчинилися з легким скрипом. Коли вона зайшла до кімнати, перед нею стояла висока постать. Чоловік виглядав незвично моторошно в тьмяному світлі кімнати.
Його золотаво-карі очі пильно дивилися на Янь Цю. Герр Касас зловісно вишкірився: — Ходила на зустріч із ним?
Янь Цю не зупинилася. Вона підійшла до Герра Касаса і сіла на його норкове крісло. Ясний погляд її очей раптом став дещо погрозливим і складним.
— Дай мені води, — холодно відрізала Янь Цю.
Герр Касас підійшов до каміна і повернувся з кухлем гарячої води.
— Я хочу холодної, — Янь Цю помітила пару, що здіймалася від кухля, і нетерпляче зиркнула на Герра Касаса.
— З ким ти ходила зустрічатися? Звідки він тебе знає? — Герр Касас налив іншу склянку холодної води і поставив перед нею.
— Усе складно, — Янь Цю потерла перенісся.
— Що таке? Рідко побачиш тебе такою, — зауважив Герр Касас.
Янь Цю невідривно дивилася на вогонь у каміні, довго не пророняючи й слова. Герр Касас тихо стояв поруч, не наважуючись перервати її роздуми.
Мо Фань та інші не затрималися у Священному Суді надовго.
Це місце було надто холодним; здавалося, ніби вони опинилися в іншому світі. Воно було ще більш ізольованим, ніж Альпійський Університет. Оскільки Мо Фань більше не мав тут жодних справ, залишатися довше не було сенсу.
Спершу Мо Фань планував негайно повернутися на батьківщину. Він не міг просто відмахнутися від обов'язку шукати тотемних звірів після того, як дав обіцянку голові Шао Чжену. Він був потрібен своїй країні, але раптом з'явився дехто абсолютно неочікуваний. Ну, насправді це була не зовсім людина...
— Ти прийшла якраз вчасно. Чи не могла б ти допомогти мені дещо перевірити? — Мо Фань притлумив власне очманіння, звертаючись до кокетливої Лі Юе.
Лі Юе здавалася зовсім іншою людиною. Кожен її рух був спокусливим. Мо Фань спершу подумав, що Лі Юе одержима, і, придивившись уважніше, усвідомив, що в неї справді хтось вселився... одна з восьми Правителів Нежиті, Королева Потойбіччя!
Мо Фань неабияк здивувався появі Королеви Потойбіччя. Він і подумати не міг, що фантом здатний віддалитися так далеко від своєї території. Найбільше вражало те, що Королева Потойбіччя могла вільно приходити й іти в такому місці, як Священний Суд!
— Я подолала такий довгий шлях, щоб побачитися з тобою, а ти натомість змушуєш мене виконувати чорнову роботу! — Королева Потойбіччя ткнула Мо Фаня пальцем у груди. Він уже знав, що вона скаже далі: — Ти ж покидьок, чому ти спершу не обдарував мене любов'ю та ніжністю?
— Ти впевнена, що отримала дозвіл Лі Юе? Вона справді нормально сприймає те, що ти просто вломилася в її тіло і витворяєш таке? — відповів Мо Фань.
— Я спитала в неї дозволу. Можеш запитати саму дівчину, якщо мені не віриш, — сказала Королева Потойбіччя.
Мо Фань пильно подивився на Лі Юе і побачив, як дівчина дивиться на нього у відповідь. Вираз її обличчя та погляд майже не змінилися. Проте за кілька секунд її очі поступово прояснилися. Спокусливий вираз обличчя також зник.
— Лі Юе? — запитав Мо Фань.
— Мгм, це я... о, вона прийшла тебе шукати, — Лі Юе, здавалося, не усвідомлювала, що робила Королева Потойбіччя, проте її анітрохи не дивували провали в пам'яті, коли її тіло було під чужим контролем. Складалося враження, що її взагалі нічого не здатне шокувати.
Мо Фань був страшенно вражений Лі Юе. Якби він опинився на її місці, усвідомлення того, що його тілом керує дух, точно налякало б його до смерті!
— Перепрошую, вона моя подруга, вона може тебе образити, тому, будь ласка, не зважай, — ніяково випалив Мо Фань.
— Усе гаразд, вона дуже ввічлива. Вона пояснила, чому вона тут, і я дала їй дозвіл, — відповіла Лі Юе.
— Тобі не страшно? — запитав Мо Фань.
— Трохи було спочатку, але зараз усе добре, — відказала Лі Юе.
— Ну, я пообіцяв відкрити для них браму до Підземного Світу. Я не можу змушувати їх надто довго чекати, тож доведеться навідатися до Єгипту. Королева Потойбіччя допоможе мені з цим завданням від імені Королівства Нежиті моєї батьківщини, — розповів їй Мо Фань.
Мо Фань гадки не мав, чи розуміє Лі Юе, про що він говорить. Будь-хто інший вважав би його божевільним, якби він сказав їм те саме.
— Мгм, — Лі Юе уважно слухала.
— ...тоді дозволь мені спершу попрощатися з тобою, — сказав Мо Фань.
— Звісно, ще поб... Бачиш, я ж казала, що вже отримала її дозвіл, а ти все одно такий грубий зі мною. Я так налякалася! — обурилася Королева Потойбіччя.
У Мо Фаня відвисла щелепа, коли він побачив, як Лі Юе за мить знову перетворилася на Королеву Потойбіччя. «Сестро, ти не могла почекати з перехопленням контролю, поки вона хоча б речення закінчить?»
— То ти позичала чужі тіла, щоб подолати весь цей шлях сюди. До речі, ти вже непогано орієнтуєшся в сучасному сленгу. Б'юся об заклад, ти не завдавала клопоту молодим леді в містах? — озвався Мо Фань.
— Хе-хе, у містах весело, але вони не підходять для нас, нежиті. Моєї магії вистачає лише на те, щоб вселитися в людину тимчасово. Це чимале ментальне навантаження, — відповіла Королева Потойбіччя.
— Тобі теж не варто бути такою самовпевненою. Зараз ми у Священному Суді, і тут повно могутніх магів. Якби хтось спіймав тебе і використав як піддослідного щура, наче якийсь тисячолітній магічний зразок, ти б стала справжньою ганьбою для нежиті нашої країни, — нагадав Мо Фань Королеві Потойбіччя.
— Це неможливо. Одна з наймогутніших організацій у світі? Мені здається, тут не так багато людей, достатньо сильних, щоб змусити мене бодай спітніти, — зневажливо пирхнула Королева Потойбіччя.
— Ти постійно мене перебивала. Я ледь не забув дещо. Я відведу тебе на одну могилу. Допоможи мені з'ясувати, куди поділася її власниця, — сказав Мо Фань.
— У нас є справжні справи, які потребують нашої уваги.
— Це теж важлива справа. Зроби мені послугу, ти ж у цьому професіонал, — наполіг Мо Фань і повів Королеву Потойбіччя до могили Юрії.