У Мо Фаня вже голова йшла обертом. Альпійський Університет складався з чотирьох шкіл, у кожній з яких навчалася чимала кількість студенток. Навіть викладачі не могли знати всіх в обличчя, тому сторонній людині було б дуже легко загубитися серед них.
— Якби ж ми тільки знали, чого ця людина домагається; навряд чи хтось пішов би на таке жорстоке вбивство без причини, — сказав Мо Фань.
Мо Фань мав Матерію Темряви. Якби він міг з'ясувати цілі та місцезнаходження злочинця, розібратися з ситуацією було б надзвичайно просто, щойно він позначив би цю людину Матерією Темряви. Проблема полягала в тому, що Сейлан, директорка Перрі та Бріанка гадки не мали, хто міг бути злочинцем!
— Вони точно щось приховують, — пробурмотів Мо Фань собі під ніс.
Мо Фань прогулювався територією Школи Ферун. Раніше він не звертав особливої уваги на навколишні краєвиди, але тепер помітив, що на території школи висаджено багато Снігової Лаванди. Ці квіти були всюди, схожі на священний сніг — те, над чим ця дівчина так старанно працювала довгий час.
Вона була такою милою дівчиною. Яку ж образу мусив затаїти злочинець на школу, щоб убити невинну дівчину з такою жорстокістю?
— Юе, тобі не варто ходити самій. Я чула від патрульних магес, що в цей неспокійний час нам краще триматися парами, щоб уникнути небезпеки! — пролунав дівочий голос зі сходів сусідньої будівлі.
— Все гаразд, вона завжди казала мені, що мусить закінчити це, щоб інші могли побачити красу. Оскільки вона більше не може цього зробити, я маю допомогти їй завершити розпочате. Залишилося зовсім трохи, — відповіла інша дівчина, піднявши обличчя з-поміж квіткових кущів.
Мо Фань підійшов ближче і невдовзі побачив дівчину, яка стояла напівнахилившись, старанно висапуючи бур'яни. На її молочно-білому вбранні не було жодної вишивки, тканина щільно облягала її округлі сідниці, не залишаючи на них жодної зморшки, тоді як тонка талія злегка погойдувалася. Спостерігаючи за цією сценою, Мо Фань поринув у роздуми.
В Альпійському Університеті такі прекрасні краєвиди були звичною справою. Але чому ця дівчина здавалася йому такою знайомою?
Дівчина раптом обернулася, ніби відчувши чийсь погляд. Волосся закривало її обличчя та очі. Вона звичним рухом відкинула його, відкривши не надто сліпуче, але чисте і приємне личко.
Дівчина завмерла, побачивши, що за нею спостерігає чоловік. Зрештою, зустріти чоловіка в Альпійському Університеті було вкрай рідкісним явищем. Однак, придивившись до обличчя Мо Фаня, її очі заблищали від здивування.
— Що ти тут робиш? — випалив Мо Фань, вказуючи на дівчину, перш ніж та встигла щось сказати.
— Я збиралася запитати те саме! — дівчина підвелася і всміхнулася. Це була та сама привітна й ніжна усмішка, яку вона носила завжди.
— Ти навчаєшся в Альпійському Університеті? Ти ніколи мені про це не казала! — Мо Фань був страшенно здивований.
— Невдовзі після нашої зустрічі я використала свої заощадження, щоб поїхати в подорож. Я планувала відвідати Альпійський Університет як туристка, коли приїхала до Швейцарії, але не знала, що вхід стороннім сюди заборонено. Мене б не пустили, якби я не зустріла одну привітну студентку. Коли я прибула, вони якраз шукали садівника. Я вирішила залишитися, адже майже всі мої гроші закінчилися, — з усмішкою пояснила дівчина.
— Ти розповідаєш про це так просто, але я знаю, що сюди приймають далеко не звичайних людей. Ти дівчина з широкими поглядами, не дивно, що ти так легко приймаєш рішення. То ти плануєш повернутися до Нью-Йорка?
— Мені тут подобається. Це місце набагато більше нагадує дім, ніж гамірний мегаполіс, — відповіла Лі Юе.
— Ти вже пробудила магію? — поцікавився Мо Фань.
— Мгм, Ментальний елемент... але мені здається, що в мене не так уже й багато таланту, — зізналася дівчина.
— Це вже дуже вражає, — підбадьорив її Мо Фань.
Світ і справді був дивовижним: Мо Фань і подумати не міг, що зустріне дівчину, яка була втягнута в інцидент на вулиці Нью-Йорка, тут, в Альпійському Університеті. Саме завдяки їй йому вдалося заарештувати Карателя Елементу Льоду на ім'я Філіп. Хоч їхня перша зустріч і була випадковою, вона залишила в нього сильне враження.
Ця дівчина могла здаватися звичайною, але мала особливий темперамент, наче квітка, що повільно розкриває свій ніжний аромат у відокремленому місці. Здатність зберігати спокій у будь-якій ситуації — це те, що Мо Фань вважав по-справжньому вражаючим.
— Чому ти ходиш сам? Тобі не здається, що ти тут виглядаєш як інопланетянин? — запитала Лі Юе.
— Мгм, сталося дещо погане, тому я хотів би розібратися з цим якомога швидше. Доводиться просто блукати без конкретної мети, бо наразі в мене немає жодних зачіпок, — сказав Мо Фань.
— Але чомусь мені здається, що твої очі зосереджені зовсім не на пошуку зачіпок, — двозначно зауважила Лі Юе, дивлячись на Мо Фаня.
Мо Фань миттю усвідомив, що його спіймали на гарячому, коли він роздивлявся її фігуру. Він засміявся і сказав: — Одне іншому не заважає.
— Це якось пов'язано з Амелією? — спитала Лі Юе.
— Ти знаєш про це? — вражено перепитав Мо Фань.
Директорка Перрі вже наказала тримати все в таємниці. Іншим студенткам сказали, що хтось потонув унаслідок нещасного випадку, але зі слів Лі Юе здавалося, що вона знала справжню причину.
— Вона боялася води, ніколи не підходила близько до водоспаду. Вона була обережною навіть тоді, коли просто використовувала лійку для поливу квітів, — пояснила Лі Юе.
— Зрозуміло... — Мо Фаню на мить забракло слів. Він вважав нерозумним розповідати Лі Юе правду.
— Хтось намагається помститися, так? — запитала дівчина.
Мо Фань закляк від здивування. Він поглянув на Лі Юе, розмірковуючи, звідки вона про це знає.
— Твій вираз обличчя підказав мені. Крім того, хіба ти не казав, що шукаєш зачіпки? — продовжила Лі Юе.
— Іноді спілкуватися з такими менталістами, як ти — справжнє випробування... — пробурмотів Мо Фань.
— Я не використовувала магію. Це просто моє передчуття, з огляду на всі обставини, — відповіла Лі Юе. Читати чиїсь думки без дозволу вважалося нечемним для мага ментального елемента.
— Забудь. До речі, звідки ти дізналася про Альпійський Університет? Ця школа — наче стародавній храм, захований глибоко в горах. Багато магів навіть не підозрюють про її існування! — запитав Мо Фань.
— Той чоловік, який намагався вбити тебе в Нью-Йорку, розповів мені про неї, — відповіла Лі Юе.
— Каратель Філіп? — випалив Мо Фань від несподіванки.
— Мгм, він був досить говірким. Любив ділитися своїм болем з іншими. Я продовжувала говорити з ним до твоєї появи, щоб він не втратив контроль над своїми емоціями. Він розповів мені, як зрадив Священний Зал Свободи, і як сильно йому не вистачало його талановитої доньки. Його донька колись навчалася в Альпійському Університеті, але згодом вирішила, що Храм Парфенону підходить їй більше... — пояснила Лі Юе.
— От воно що! Ти справді неймовірна, раз змогла знайти спільну мову з таким злодієм. Це чудово, адже свідчить про те, що ти настільки добра, що не бажаєш завдавати шкоди навіть поганій людині, — вигукнув Мо Фань.
Мо Фань не знав, що Лі Юе намагалася відволікти Карателя Філіпа, поки її саму використовували як приманку, щоб заманити Мо Фаня до нього.
Вона справді була незвичайною дівчиною. Не дивно, що їй дозволили залишитися в Альпійському Університеті!
— Я не знав, що в нього була донька, і що вона навчалася тут... — пробурмотів Мо Фань собі під ніс.
— Вона вже мертва. Філіп бачив її смерть на власні очі, — сказала Лі Юе.
— Ти тут уже деякий час; не знаєш, чи є хтось, хто таїть сильну образу на школу? — поцікавився Мо Фань.
Лі Юе похитала головою.
— Який же це головний біль, — безпорадно зітхнув Мо Фань.
— Ти ще не дуже добре знаєш тутешні місця, так? Я піду з тобою. Амелія довго висаджувала Снігову Лаванду. Залишилося лише кілька місць, злочинець, мабуть, напав на неї біля одного з них. Я можу провести тебе туди, можливо, знайдеш щось корисне, — запропонувала Лі Юе.
— Вона була твоєю подругою? — спитав Мо Фань.
— Вона була для мене як маленька вчителька. Вона вчила мене садити квіти, а я розповідала їй про зовнішній світ. Їй дуже подобалися мої історії, — відповіла дівчина.
— О, розумію... — Мо Фань помітив нотку суму в усмішці Лі Юе. Можливо, вона звикла сприймати все зі спокоєм, тому він не одразу помітив її скорботу.
Лі Юе повела Мо Фаня до гір на заході. Однак вони не встигли далеко відійти, як з'явилася патрульна магеса з густими бровами в супроводі інших магес!
Тільки зараз Мо Фань дізнався, що ця жінка з густими бровами була капітаном патрульного загону. Її звали Джессі. Вона мала дещо грубуваті риси обличчя і явно не могла похвалитися хорошим характером!
— Чого ви домагаєтеся, привівши сюди стільки людей? Ви серйозно думаєте, що це я винен? — із здивуванням запитав Мо Фань, побачивши, як патруль оточує його.
— Не твоє діло, — Джессі підійшла до Мо Фаня і раптом простягнула руку, міцно схопивши Лі Юе.
Джессі була оповита темною аурою. Коли її рука торкнулася Лі Юе, темні ланцюги миттю обплели дівчину, не даючи їй змоги поворухнутися.
Мо Фань здригнувся. Він поглянув на Лі Юе, яка виглядала абсолютно спантеличеною. Вона вочевидь гадки не мала, що відбувається.
— Зачекайте-но, якого дідька ви це робите? — вимогливо запитав Мо Фань.
— Ми знайшли сліди крові Амелії на ній. Директорка Перрі наказала нам забрати її на допит. Як я вже казала, це не твоє діло, — зверхньо відповіла Джессі.
— Ви знущаєтеся? Який вона взагалі має стосунок до цього інциденту? — обурився Мо Фань.
— Ми вирішимо це після допиту! Забирайте її! — наказала Джессі патрульним магесам.
— Ви її нікуди не заберете, поки не дасте мені чіткого пояснення! З якого дива ви поводитеся з нею як зі злочинцем?! — Мо Фань став перед Лі Юе, перегородивши шлях патрульним магесам.