Лютіший рев миттєво заглушив шум решти нежиті. Сфінкс проніс своє колосальне тіло крізь зруйновану Стіну. Він окинув поглядом землі, що втратили свій захист, наче дикий лев, який нарешті може вільно блукати, повернувшись на свої безкрайні території.
Кати Потойбіччя, Двотілі Демонічні Корови та величезні загони мумій текли повз Сфінкса, мов бурхливі потоки біля його ніг. Вони нарешті могли дати волю своїм злим інстинктам і безжально топтати цю землю після такого довгого очікування!
Кати Потойбіччя залишалися найшвидшими серед нежиті. Очі їхніх коней випромінювали моторошне світло, коли вони розмахували своїми кривавими косами в повітрі...
Вітерець із півдня приніс запах живих людей та їхній страх, коли вони відчайдушно тікали, рятуючи свої життя. Вони були неймовірно повільними. Здавалося, ніби вони зовсім не зрушили з місця, хоча Велика Стіна виграла їм стільки часу!
Їм був потрібен попіл живих, щоб створити справжню пустелю. Вони почнуть із цих людей, що так відчайдушно тікають, і вкриють землю шаром білого піску!
— ХА-ХА-ХА-ХА, який сенс у їхньому жалюгідному опорі? Вони всі однаково здохнyть! — розреготався Холодний Принц.
Нежить хлинула крізь зруйновану Велику Стіну, наче вода крізь прорвану дамбу. Холодний Принц стояв на розхитаному Магічному Сигнальному Вогні, оточений трyпами людей із Чорної Церкви. Створінь із Потойбіччя не цікавили ті, хто загинyв від отрyйного смогу. Мертві тіла валялися всюди, наче сміття, і були поховані під камінням, землею та уламками мурів, що обвалювалися.
Холодний Принц не бачив причин залишати в живих тих, хто мав у ньому сумніви!
Після цієї Церемонії весь світ дізнається, хто такий Холодний Принц! Нові послідовники побіжать до нього, як вівці. Яка різниця, якщо зараз він утратив кількох із них?
— Небесне Вогняне Поховання: Вогняний Меч! — пролунав сповнений рішучості голос.
Сліпуче вогняне сяйво несподівано осяяло безкрайню рівнину. Чоловік, огорнутий лютим полум'ям, стояв неподалік фортеці Північної Варти, сам-на-сам зустрічаючи армію Потойбіччя!
У темному небі спалахнуло ще більше величних вогнів. Вони продовжували падати на землю, залишаючи за собою довгі палаючі сліди в небі!
Гігантський вогняний меч врізався в самісіньке серце моря нежиті. Палаюче червоне пекло несамовито поширилося навсібіч. Полум'я Палаючого Заходу Сонця підпалювало кожного мерця, до якого торкалося, жадібно їх пожираючи.
З неба падав не один вогняний меч. Мечі лилися дощем, немов Небесне Вогняне Поховання. Зазвичай полум'я, що ллється з неба, має розмір вогняних куль, які підпалюють землю після удару. Але цього разу з неба падали гігантські мечі, огорнуті пекучим полум'ям, важко врізаючись у ряди нежиті. Вибухи були надзвичайно смертельними, особливо коли мечі лилися безперервним дощем. Сяйво мечів пронеслося по нежиті, перетворюючи на попіл як слабких, так і сильних!
Дощ зі смертельних вогняних мечів тривав досить довго. Жадібні створіння, що щойно перетнули уламки Великої Стіни, ніяк не очікували, що їх зустріне таке руйнівне полум'я. Незліченна нежить загинула від Поховання Вогняних Мечів; не вижив жоден!
Холодний Принц оскаженів, побачивши, як Мо Фань зупиняє армію нежиті такою могутньою магією!
— Убийте його, убийте його негайно! Ви що, будете просто дивитися, як він вирізає ваших людей?! — загорлав Холодний Принц на Сфінкса, Володарку Скорпіонів Медузу та Монархів Підземних Жаб.
Армія нежиті була настільки величезною, що ті створіння, яких Мо Фань знищив своїм Похованням Вогняних Мечів, були лише краплею в морі. Але незважаючи на це, пекуче полум'я зупинило просування армії нежиті!
Сфінкс уже давно помітив присутність Мо Фаня. Юнак стояв, наче гігантський острів, оточений припливами нежиті. На довгому обличчі Сфінкса читалися гордість і прихована хитрість.
Сфінкс видав рев, віддаючи наказ Володарці Скорпіонів Медузі та Монархам Підземних Жаб.
Як одному з командирів створінь Потойбіччя, Сфінксу не потрібно було робити все самому. Він уже зрyйнyвав Велику Стіну. Якби йому доводилося розбиратися з кожним ворогом особисто, навіщо б йому взагалі були потрібні армія та Правителі Потойбіччя?
Будь-хто, хто стане на їхньому шляху, помре!
Сфінкс наказав Володарці Скорпіонів Медузі очолити свої війська і знищити Мо Фаня!
Поховання Вогняних Мечів було напрочуд смертельним. Рядова нежить миттєво перетворювалася на попіл від найменшої іскри, не кажучи вже про пряме потрапляння сяйва мечів. Сфінкс розумів, що силу Демонізованого Мо Фаня не можна недооцінювати, тому посилати на вірнy смерть рядових створінь не було сенсу.
Владика Скорпіонів Медуза прискорила крок. Вона була трохи меншою за Сфінкса, але все одно розміром нагадувала фортецю. Вона могла легко розтоптати людські будівлі, наче іграшки!
За Володарrj. Скорпіонів Медузою, що вела свою армію нежиті, сунула орда коричневих, чорних і червоних людей-скорпіонів!
Ці люди-скорпіони мали довжину від п'яти до двадцяти метрів. Іншими словами, навіть найменший із них був розміром з автомобіль. Їхні тіла вкривала скорпіоняча луска. Коли вони маршували рівним строєм, їхня луска блищала, як метал — сліпуче і моторошне видовище!
Коричневі люди-скорпіони були істотами рівня Воїна, чорні — рівня Командира, а червоні — горгонами рівня Правителя!
Володарка Скорпіонів Медуза була лише одна. Замість волосся в неї були сотні змій. Червоні Скорпіони-Горгони теж були істотами рівня Правителя, але їхнє волосся більше нагадувало звивистих хробаків, що чітко вказувало на те, що ці три Червоні Скорпіони-Горгони поступалися силою Владиці Скорпіонів Медузі!
Сфінкс сприйняв Мо Фаня дуже серйозно, відправивши на його знищення трьох Правителів і одного Великого Правителя. Сфінкс не атакував сам. Натомість він послав Володарку Скорпіонів Медузу з її найсильнішим загоном!
Володарка Скорпіонів Медуза могла легко домінувати будь-де, але тут вона задовольнялася роллю авангарду!
У Володарки Скорпіонів Медузи було людське жіноче обличчя. Її оголені груди вкривала скорпіоняча луска. Вона трималася, як імператриця, вимагаючи покірності від кожної слабшої істоти!
За спиною Мо Фаня височів силует Богині Полум'яної Белль. Її аура кардинально відрізнялася від тієї злої присутності, яку випромінювала Володарка Скорпіонів Медуза. Полум'яна Белль була втіленням найчистішої форми життя Елемента Вогню у світі. В її аурі навіть відчувалася нотка священної чистоти.
На жаль, душі Полум'яної Белль і Снігового Вовка Летючого Струмка злилися з душею Мо Фаня в його демонічній формі, тож Богиня Полум'яної Белль не могла битися самостійно. Інакше він би з радістю дозволив їй зійтися в двобої з Володаркою Скорпіонів Медузою, щоб з'ясувати, хто з них справжня імператриця!
Три Червоні Скорпіони-Горгони за спиною Володарки Скорпіонів Медузи здавалися неспокійними. Одна з них, близько тридцяти метрів завдовжки, вирішила напасти на Мо Фаня першою!
Коли Червона Скорпіон-Горгона рушила з місця, люди-скорпіони, що збилися в купи, наче гори, теж розпочали атаку!
Ці люди-скорпіони мали вражаючу здатність до стрибків і рідко атакували із землі. Вони воліли накидатися на ціль з усіх боків. Вони миттєво утворили гігантський чорний купол, що накрив площу в триста метрів, злетівши на висоту до тисячі метрів над Мо Фанем, повністю перекривши йому огляд.
Мо Фаню здалося, що він більше не стоїть на землі. Скоріше, він провалився в прірву, що кишіла людьми-скорпіонами. Від їхніх атак не було порятунку!
Хитрий червоний силует серед людей-скорпіонів вдарив своїм довгим отрyйним хвостом у Мо Фаня, поки його зір був обмежений. Червоний спалах кинувся просто на нього!
Хвіст скорпіона був величезним. Йому було байдуже, цілити в життєво важливі органи Мо Фаня чи просто вдарити куди завгодно!
Попри задушливий тиск цієї небезпечної ситуації, Мо Фань не зводив очей з Червоної Скорпіон-Горгони. Він повністю ігнорував інших людей-скорпіонів, що наближалися.
— Тіньові Вовчі Удари!
Тінь Богині Полум'яної Белль раптом зникла. Її місце зайняв силует Імператора Темних Вовків. Тінь Вовчого Імператора розділилася на тисячі вовчих тіней, що розлетілися в усіх напрямках!
Вовчі тіні безжально рвали пазyрами та іклами, розриваючи Коричневих людей-скорпіонів, що атакували Мо Фаня. На вигляд міцна скорпіоняча луска виявилася абсолютно марною проти диких атак вовчих тіней!
Останки людей-скорпіонів падали і розліталися навсібіч, нагромаджуючись біля ніг Мо Фаня. Оскільки вони майже не кровоточили, ці купи нагадували звалище брухту, тільки менш охайне!
Понад тисяча людей-скорпіонів загинула майже миттєво, залишивши лише Червону Скорпіон-Горгону, яка наївно вважала, що зможе перехитрити Мо Фаня. Втративши прикриття своїх військ, її гігантська фігура чітко виділялася на тлі решти людей-скорпіонів. Ухилитися від її отрyйного хвоста було простіше простого — Мо Фаню знадобився лише легкий стрибок назад.
Хвіст скорпіона встряг у землю так глибоко, що істота ледве могла його витягти. Вовчі тіні повернулися на спину Мо Фаня, наділивши його руки неймовірною, грубою силою!
Мо Фань стиснув руки в пазурі. Вони були такими ж величезними, як і Тінь Вовчого Імператора.
Він схопив Червону Скорпіон-Горгону за її отрyйний хвіст. Демонічні Руни на його тілі раптово спалахнули. Він почав розкручувати тридцятиметрову Червону Скорпіон-Горгону, ніби збирався жбурнути молот...
БУМ!
Червона Горгона з розмаху врізалася в іншу Червону Скорпіон-Горгону. Обидві потвори відлетіли на чималу відстань. Остання Червона Скорпіон-Горгона завмерла на місці. Вона вагалася, чи варто взагалі атакувати.
Він точно людина? Вона ще ніколи не бачила такої жорстокої людини відтоді, як померла тисячу років тому!