Сумнозвісні лиха в Єгипті: міражі!
Це не було просто оптичне явище, викликане заломленням світла. В Єгипті міраж слугував передвісником того, що армія Осіріса знову зійшла у світ живих. Це був вісник кривавої бані!
Старий пастух був людиною непогано обізнаною. Він читав про масштабні катастрофи у світі в книжках. З якоїсь причини історія юнака здалася йому напрочуд правдивою, так само як і його власна оповідь про Ціціге, яка пожертвувала своїм тілом, щоб розтопити кригу.
— Ну що скажете? Хто глибше вкорінився в серцях людей: Хонсу чи ваша Ціціге? — з усмішкою запитав юнак.
— Ну... я все ж вважаю, що наша Ціціге вражає більше, — відповів старий пастух.
— ХА-ХА-ХА, але ваша Ціціге відома лише в цьому маленькому куточку світу. Тим часом ім'я Хонсу вже століттями слугує в Єгипті синонімом злих жінок! Правда в тому, що люди швидше запам'ятають і довше переказуватимуть лихі історії. До речі, ви коли-небудь чули про силу віри? — юнак, здавалося, був вельми зацікавлений у розмові зі старим.
Старий пастух кивнув. Він явно не був неосвіченим.
— У цьому світі багато божеств. Їхня могутність зростає разом із кількістю та щирістю їхніх послідовників. Саме тому в минулому багато божеств охоче допомагали людям — щоб здобути більше сили через їхню віру. Повага, щирість і відданість вірян перетворювалися на силу віри, що здіймалася до царства богів, роблячи їх могутнішими, — розповідав юнак.
— Так, ми віримо в подібні речі, — погодився старий пастух.
— Але чи знаєте ви іншу сторону сили віри, про яку не так часто згадують? — допитувався юнак.
— Іншу сторону? — не зрозумів старий.
— Якщо повага, поклоніння та відданість людей дають силу божествам, то що щодо відрази, ненависті та огиди до демонів? Чи дають ці емоції силу демонам? — запитав юнак.
Старий пастух здригнувся. Він не знав відповіді на це запитання.
Якщо віра людей могла зробити божество сильнішим, чи не означало це, що їхня ненависть робила сильнішими демонів?
— То як ви гадаєте, яких людей у цьому світі більше: таких, як Ціціге, чи таких, як Хонсу? — не вгавав юнак.
Старий пастух втратив дар мови.
Правда полягала в тому, що людей, подібних до Хонсу, було надто багато. Вона була уособленням людської природи!
— Якщо богів розділити на добрих і злих, і визначати їхню могутність за силою віри, яку вони отримують, стає цілком очевидним, що злі боги володіють значно більшою силою! — заявив юнак.
— Не можу знайти жодних аргументів проти цього, — зізнався старий пастух.
— Ще б пак; як взагалі можна сперечатися з істиною? — гордо промовив юнак.
— Не розумію, звідки вам усе це відомо? Навряд чи людина вашого віку могла б дійти до таких висновків сама, чи не так? — здивовано запитав старий.
— Звідки мені це відомо? — юнак раптом розреготався. Він поплескав старого по плечу і сказав: — Старий, це тому, що ми поклоняємося злим богам. Світ відкидає нашу церкву і ненавидить наших послідовників. І що більше вони ненавидять злих богів, у яких ми віримо, то сильнішими стаємо ми!
Старий пастух шоковано витріщився на юнака. Трохи помовчавши, він промовив:
— Синку, мабуть, тут якесь непорозуміння. Усе не має бути так.
— Людські лідери постійно вигадують незліченні утопічні ідеї та історії на кшталт Ціціге, щоб стримати людську природу, а отже, і силу злих богів. Але чи можуть люди справді придушити свою ненависть і гнів? Невже людина здатна не мати жодних лихих думок після того, як із нею несправедливо поводилися, принижували і катували? — продовжував юнак.
— Це можливо, синку. У світі досі є багато добрих і чистих душею людей, таких як Ціціге, — голос старого вже не звучав так упевнено.
— Можливо. А чому б нам не укласти парі? — запропонував юнак.
— Парі? На що? — знову не зрозумів старий.
— Це ж ваше рідне місце, так? Ми щойно проходили повз ваш будинок і бачили вашу доньку, дружину і вашу матір, яка, хоч їй уже за вісімдесят, досі цілком здорова. Вона навіть подарувала мені солом'яний перстень, пам'ятаєте? — сказав юнак.
— Так, ви дуже сподобалися моїй матері. Вона казала, що ваші фіолетові очі прекрасні, як у феї, — відповів старий.
— Ваші сусіди теж дуже привітні. Я познайомився з ними. Вони зберігають оптимізм, хоч і живуть у бідності. І такі гостинні, чи не так? — додав юнак.
— Так, вони хороші сусіди, — кивнув старий пастух.
— Завдяки легенді про Ціціге місцеві люди добрі, привітні та щирі. Вони з повагою ставляться до молодих жінок. Це плем'я справді заслуговує на похвалу, — сказав юнак.
— Звісно, наше плем'я Ціціге користується доброю славою і за його межами, — з гордістю всміхнувся старий.
Юнак обернувся до розкішної жінки позаду себе. Помітивши, що вона закінчила з підготовкою, він усміхнувся і запропонував:
— Тоді чому б нам не зробити їх нашою ставкою?
— Не зовсім розумію, — зізнався старий.
— Ви виграєте, якщо не зненавидите або не відчуєте до мене огиди. У такому разі я відмовлюся від свого титулу Червоного Кардинала і присягаюся стати такою ж доброю людиною, як Ціціге! — усміхнувся юнак. Його усмішка здавалася теплою, але за нею ховалося зло та лицемірство!
— Чому б мені вас ненавидіти? Ваші думки можуть здаватися дивними, але ви все ж ввічливий юнак... — старий пастух нічого не розумів.
— Ввічливість — це лише частина моїх манер, але творити зло — це моя природа, — промовив юнак.
— Ти і справді дивний юнак. — Старий пастух безпорадно похитав головою. Він зрозумів, що переконати цього хлопця не вдасться. Його мислення і знання були занадто складними для звичайного пастуха.
Він обернувся до розкішної жінки і запитав:
— Хіба ви не дасте братові пораду? У нього такі тривожні думки.
— Ви помиляєтеся. Він не мій брат, він мій пан... Угу, наші стосунки нагадують стосунки Хонсу та її раба. Я — його рабиня, — з посмішкою відповіла жінка.
— Що... — Старий пастух утратив дар мови. Він уже хотів щось сказати, коли побачив, як жінка вказала пальцем на статую Ціціге!
Біла статуя розсипалася на порох, що розвіявся в повітрі й осів на траву. Старий пастух миттєво оскаженів.
— Що ви робите?! — загорлав він.
— Встановлюю тут наш орієнтир, — відповіла жінка так, ніби в цьому не було нічого незвичайного.
— Старий, ви вже сердитесь? Боюся, ви програєте це парі, — сказав юнак.
— Я не серджуся, статую завжди можна відновити! Але вам не слід було цього робити, це неповага до нас... Що це у вас у руках? — запинаючись, запитав старий.
Жінка підняла витончений трикутний пристрій і запитала:
— Ви про це?
— Так, — підтвердив старий.
— Це вкрай цінна річ, — пояснив юнак. — Нам із Салан довелося докласти неймовірних зусиль, щоб викрасти важливий компонент для його завершення. Пам'ятаєте Тривимірне Дзеркало-Трикутник, про яке я розповідав?
— Пам'ятаю. Хіба ви не казали, що його розтрощила блискавка? — відповів старий.
— О, то було не справжнє Тривимірне Дзеркало-Трикутник. Хонсу мала лише його копію. Вона годилася тільки для заломлення світла. Було б правильніше назвати його Порожнім Дзеркалом-Трикутником. Якимось чином воно опинилося в Єгипті, і Хонсу змогла накласти на нього руки. А от це — справжнє Тривимірне Дзеркало-Трикутник. Незабаром ви станете свідком його дивовижної сили, — сказав юнак.
Старий пастух завмер.
Якщо легенда про Єгипет була правдою, Тривимірне Дзеркало-Трикутник могло заломлювати зображення пірамід. Це явно не віщувало нічого доброго!
— Пане Холодний Принце, я готова, — усміхнулася жінка.
— Угу, час показати старому, на що ми здатні! — заявив юнак.
Тривимірне Дзеркало-Трикутник встановили на залишках статуї Ціціге. Кілька підлеглих Холодного Принца наповнили пристрій особливою енергією. Тривимірне Дзеркало-Трикутник несподівано випромінило крижане світло, подібне до холодного сяйва місяця.
Світло зметнулося вгору, прокресливши межу на безкрайньому блакитному небі, ніби створюючи новий вимір!
Цю лінію в небі створила лише одна з граней Тривимірного Дзеркала-Трикутника.
Невдовзі інша горизонтальна лінія перетнула безкрайню рівнину, сягнувши горизонту. Її центром стали залишки статуї Ціціге.
З'явилася ще одна лінія, перпендикулярна другій, і також зникла вдалині. Вона розділила землю на чотири частини. Якби хтось дивився на це з неба, він би побачив грандіозне видовище — земля, розділена на чотири рівні сектори!
Лінія, що здіймалася в небо!
Дві горизонтальні лінії, що перетиналися і тягнулися за горизонт!
Три лінії перетнулися у визначених координатах. Простір наповнився унікальним крижаним сяйвом. Здавалося б, стояв ясний полудень, яскраво світило сонце, але все навколо раптом стало похмурим і холодним!
— Дивіться, наближається найпрекрасніша мить! — очі юнака палали пристрастю.
Старий пастух не міг повірити власним очам. Він ще ніколи не бачив нічого подібного!
— Що це взагалі таке? — ледь чутно запитав він.