Бей Цзяна на мить охопила паніка, але він швидко опанував себе.
Він запанікував, бо ніяк не очікував, що Мо Фань розгадає його Порядок Темряви. Він був убивцею багато років. Навіть значно сильніші за нього маги помирали, так і не розкривши його секрет. Тож як цьому шмаркачу вдалося розкусити його трюк?
Яка ганьба. Якщо світ дізнається, що він використовує Елемент Хаосу разом з Елементом Тіні, йому буде набагато важче вбивати свої цілі!
Але як? Як цей хлопчисько додумався до цього? Невже просто випадковість?
Вогник повільно наближався до Бей Цзяна. Навіть якщо Мо Фань розгадав його секрет, це зовсім не означало, що він не зможе ухилитися від атаки. Оговтавшись від секундної паніки, він різко змістився вліво, сховавши свій чорний ніж.
— Схоже, мені доведеться переконатися, що ти звідси живим не вийдеш! — холодно процідив Бей Цзян.
— Ти серйозно думаєш, що в тебе ще є шанс? — усміхнувся Мо Фань. Тепер настала його черга самовдоволено вишкіритися!
Юнак розкрив другу долоню, і з неї вирвалося сліпуче сріблясте світло!
Це світло миттєво зняло просторовий ромб, що стримував енергію полум'я. Колосальна вогняна міць крихітного вогника раптом вирвалася на волю, вибухнувши в усі боки!
Пекуче полум'я миттєво поглинуло всю дорогу. Відчувши цю нищівну силу, Бей Цзян просто закляк!
— Як... як це можливо?! — пробурмотів він, бачачи, як вогонь несеться на нього, наче розлючені вогняні дракони. Від його хитрого і впевненого вигляду не залишилося й сліду. Світло полум'я освітило його спотворене жахом обличчя!
БУМ!
Полум'я крихітного вогника знищило все на своєму шляху. Грандіозний вибух залишив на відкритій місцевості вирву завширшки понад пів кілометра!
Хвиля спопеляючого жару вдарила в Мо Фаня, спаливши його порваний одяг і відкинувши волосся назад. Інше полум'я огорнуло його тіло, утворивши червону, мов свіжа кров, бойову мантію!
Демонічні тіні розчинилися в несамовитому вогні ще до того, як устигли хоч щось зробити.
Мо Фань рушив уперед, наближаючись до понівеченого вибухом Бей Цзяна.
Він мусив визнати: його Елемент Тіні й близько не стояв із майстерністю цього вбивці. Однак, щодо руйнівної сили... Мо Фаню було достатньо одного влучного закляття, щоб здолати людину, яка присвятила своє життя лише вдосконаленню тіньових навичок!
Бей Цзян не очікував, що юнак розкусить його трюк, і тим більше не міг уявити, що якийсь жалюгідний вогник приховує в собі таку жахливу міць. Його захист виявився абсолютно марним проти Компресійного Вибуху!
Вся територія була випалена дотла. Мо Фань, наче справжній демон руйнування, підійшов до Бей Цзяна і згори вниз поглянув на чоловіка, що лежав на землі і робив свої останні подихи.
Шкіра Бей Цзяна обвуглилася до чорноти. Він більше нагадував висохлий труп, ніж живу людину. Він з усіх сил намагався врятуватися від вогню, занурившись у своє чорне болото, але встиг просунутися лише на кілька десятків метрів. Радіус вибуху сягнув майже кілометра!
— Ти... ти нікого не врятуєш... Лен Цін мертва, вона вже мертва! І те маля... він теж мертвий! Лен Цін мертва, а ти просто нікчема, ХА-ХА-ХА! — верещав Бей Цзян, повзучи по землі.
— Твоя правда, я не зміг їх урятувати. У цьому світі занадто багато таких збочених покидьків, як ти. Навіть маги Забороненого Прокляття не можуть врятувати всіх, що вже казати про мене... — Мо Фань наступив ногою на голову славнозвісного вбивці Залу Вбивць і з усієї сили придавив її до землі. Він хотів, щоб цей психопат відчув бодай крихту того болю, якого зазнала Лен Цін. Продовжуючи тиснути, він промовив: — Але запам'ятай одне: поки я, Мо Фань, живий, я відправлятиму вас усіх у Пекло, одного за одним!
— Ті, кого ти жорстоко вбив і замордував до смерті, чекають на тебе там. Вони не дочекаються, щоб здерти з тебе шкіру, вирвати сухожилля і розірвати на шматки мільйони разів!
— Твоя душа не помре в Пеклі. Ти будеш перероджуватися щоразу після того, як вони тебе розірвуть. Але цей біль назавжди вкарбується у твою душу. Вони знову і знову накидатимуться на тебе, зрізаючи твою плоть і запитуючи, за що ти їх убив!
Перед смертю розум людини найбільш вразливий. Думки, що заповнюють її в останні миті, переслідують її, наче нескінченний кошмар. Якби Мо Фань сказав це, коли Бей Цзян був при здоровому глузді, той би лише розсміявся. Але зараз, на порозі смерті, коли він більше не контролював своє життя і гідність, ці слова миттєво заклали фундамент для тих нескінченних тортур, на які він був приречений після смерті...
Більшість лиходіїв вважають смерть кінцем усього!
Як наївно! Смерть — це лише початок! Попереду на них чекало горнило, яке принесе цим чорним душам вічний біль, тортури та відчай!
Мо Фань не знав, чи існує Пекло насправді, але він створив його в розумі Бей Цзяна в останні секунди його життя. Він замкнув його в жаху перед нескінченними муками, які чекали на нього за всі його злочини та гріхи!
Палаючою ногою Мо Фань розчавив обвуглений череп Бей Цзяна на друзки. Очні яблука, в яких досі застиг первісний жах, викотилися вбік і миттєво перетворилися на попіл у його вогні.
Юнак глибоко вдихнув. Розтуливши долоню, він поглянув на чорну квітку.
Усі пелюстки опали. Зрештою, йому не вдалося врятувати Лен Цін. Здавалося, усі його зусилля були марними... проте, завдяки йому, у цьому світі стало на одного психопата менше...
Полум'я палахкотіло ще довго. Покинуте шосе на околиці міста було повністю стерте з лиця землі.
Біля в'їзду на шосе зупинилося кілька розкішних авто. Водії просто заціпеніли, побачивши попереду море вогню. Вони навіть забули, що треба тікати.
З палаючого вогню повільно вийшов силует, огорнутий полум'ям. Він волік за собою обвуглений труп. Чоловік був увесь у ранах, але його темно-карі очі випромінювали вкрай небезпечний блиск!
— Підвезіть мене. Мені треба в місто.
Не встиг ніхто зреагувати, як чоловік сів на пасажирське сидіння машини, за кермом якої сиділа рудоволаса жінка.
Вона на мить завмерла, а потім тремтячими руками завела двигун.
Приваблива жінка в купальному халаті лежала на шезлонгу біля яскраво освітленого басейну. Її сяючі золоті очі були прикуті до затягнутого хмарами неба над Гуанчжоу.
— Пхе, найяскравіший талант Залу Вбивць? Я просто в захваті! — юнак із фіолетовими очима жбурнув уламки черепа Бей Цзяна, які його люди щойно знайшли, просто перед жінкою.
— Він мертвий? — жінка широко розплющила очі. — Схоже, недарма цей хлопчисько став таким більмом на оці для Салан...
— Добре хоч, що Лен Цін мертва. Інакше це зруйнувало б мій план! — відрізав юнак.
— І то правда. Якби членам Чорної Церкви не було так складно діяти в Китаї, нам би не довелося доручати цю справу Залу Вбивць, — погодилася жінка із золотими очима.
— Пане, якби ви доручили це мені, Лен Цін була б мертвою ще до того, як дісталася б Гуанчжоу. Бей Цзян був надто молодим і занадто високої думки про себе... — озвався кремезний чоловік із голим торсом.
Колір його шкіри був вельми дивним. Здавалося, він змінював відтінок залежно від світла, що відбивалося від басейну.
— Ми не можемо дозволити собі розкритися. Я не хочу втрачати людей, які можуть бути мені корисними, ще до початку нашого плану, — пробурмотів Холодний Принц.
Після Катастрофи в Стародавній Столиці Китай став найнеприступнішою країною для Чорної Церкви. Навіть їхні авторитетні члени з легальними документами могли перебувати там лише як туристи. Вони не наважувалися здіймати галас, інакше Союз Примусу та маги, жадаючі помсти, миттєво стерли б їх на порох.
— Пане, то я для вас лише хтось, хто може бути корисним? — кремезний чоловік вказав пальцем на себе. Він виглядав простодушним і незграбним, мов ведмідь.
— Саме так. Більше нічого.
— Хе-хе-хе, а як щодо мене, пане Холодний Принце? — жінка усміхнулася і вказала на себе.
Юнак засунув руку їй під халат і, піднявши брови, запитав:
— В яких саме питаннях?
— А як ви думаєте?
— Ти підкорила моє серце.
— І це все? — жінка повільно наблизилася і грайливо лизнула його долоню.
Юнак накинувся на неї. Під халатом на ній більше нічого не було. Він насолоджувався, занурюючись у її м'які обійми.
Раптом юнак обернувся до кремезного чоловіка і кинув:
— Хочеш потримати її для мене?
— Ні-ні, пан і сам легко з нею впорається, — швидко відповів той.
— Тоді якого біса ти ще тут стирчиш?! — визвірився юнак.
— Так, я йду! — чоловік квапливо залишив їх.
— Якби в тебе була бодай крапля мізків, ти б ніколи мені не знадобився! — вилаявся юнак услід кремезному.
Пишнотіла жінка під юнаком спокусливо вигиналася, ніби благаючи, щоб він її "спустошив". Вона продовжувала дражнити його стогонами, але раптом, змінивши тему, промовила:
— Пане Холодний Принце, ви так і не розповіли мені, що ви із Салан украли зі Священного Залу Свободи.
— Не твоє діло, шльондро!
— АХ... Обожнюю, коли ви мене так називаєте!