М'яко подував морський бриз. Білі хвилі спокійно накочувалися на берег. Кілька квіток біля самісінького пляжу злегка погойдувалися на вітрі. Пара старих капців була обережно відкладена вбік, щоб не пом'яти ці квіти, які додавали пляжу трохи барв.
Літня жінка сиділа спиною до сонця. Її тендітна фігура неквапливо відпочивала на розкладному стільці, який вона принесла з собою.
Раптом неподалік почувся дитячий плач. Не встигла жінка сповна насолодитися спокоєм, як до неї підбігла маленька дівчинка з очима, повними сліз.
— Що сталося, Сяо Дунся? — стурбовано запитала старенька.
— Мій Сяо Фей помер! Він завжди був таким слухняним. Щодня приходив у цей час, щоб погратися зі мною. Але сьогодні, коли я повернулася зі школи, його не було. Я пішла шукати його у ваш сад і знайшла під деревом. Він більше не літав і не стрибав. Я гукала його, але він не відповідав... — дівчинка захлиналася від горя.
— Від чого він помер? — поцікавилася жінка.
— Не знаю. Я поховала його під тим деревом. Тепер мене більше ніхто не чекатиме після школи... — плакала Сяо Дунся.
Бабуся Чень Ї важко зітхнула. Батьки Сяо Дунся були мисливцями. Вони постійно пропадали на роботі, тому рідко приділяли час доньці. Раніше на неї щодня після школи чекала її власна бабуся, ровесниця бабусі Чень Ї. Але після її смерті єдиною розрадою самотньої дівчинки став цей розумний горобчик, якого вона тримала як улюбленця. Він щодня чекав на неї перед будинком. Він був її найкращим другом.
Бабуся Чень Ї здивувалася, почувши про смерть пташки. Цей горобець мав у собі краплину крові демонічних звірів. Хоч він і не виріс би у справжнього монстра, він був достатньо міцним, щоб не померти так раптово...
— Усе буде добре. Відсьогодні на тебе чекатиму я. У бабусі Янь ще є кілька років попереду, я приглядатиму за тобою, поки ти не подорослішаєш, — лагідно сказала Янь Ши.
— Справді?
— Обіцяю. Коли тата й мами не буде вдома, приходь до мене. Чень Ї теж зможе навчити тебе багатьом цікавим речам!
— Добре! — кивнула Сяо Дунся, витираючи сльози кулачком.
Коли дівчинка заспокоїлася і пішла, Янь Ши подивилася їй услід і гірко зітхнула.
Було боляче бачити, як дитина настільки цінує компанію та радість, яку дарував їй звичайний горобчик.
Чому сучасне покоління таке безвідповідальне? Якщо вони не здатні відмовитися від сліпої гонитви за багатством чи гострими відчуттями, навіщо взагалі було народжувати дитину і залишати її рости на самоті?.. Невже їх зовсім не мучить совість?
Настрій для відпочинку був безнадійно зіпсований. Янь Ши повільно підвелася і попрямувала назад до свого саду.
Під одним із дерев вона помітила свіжоскопану землю. Очевидно, саме тут Сяо Дунся поховала горобця. Янь Ши на мить завагалася, але потім присіла навпочіпки і обережно розкопала землю, щоб подивитися, від чого помер птах. Вона не могла дозволити, щоб їхньому мирному містечку щось загрожувало!
Нехай вона вже стара, але з кількома демонічними звірами впоратися ще здатна...
— Як дивно... — Янь Ши витягла рештки пташки. Тіло вже почало розкладатися, так, ніби воно пролежало в землі більше тижня. Від горобця залишилася лише купка пір'я та гниле м'ясо...
Як тіло могло так швидко розкластися?
Янь Ши повільно закопала горобця назад, глибоко замислившись.
За кілька хвилин її погляд раптом забігав по саду. Її потьмянілі очі спалахнули від шоку. Її руки почали помітно тремтіти.
— Невже це... невже це справді...?!
— Але ж... інших пояснень просто не існує!
— Я мала здогадатися! Я повинна була здогадатися раніше! — Янь Ши почала несамовито трощити все навколо, ніби збожеволіла.
Невдовзі вона заспокоїлася. Проте тепер від неї віяло страхітливою аурою. Вона вочевидь стримувала свою силу, але навіть цього вистачило, щоб перекинути речі в саду. Навіть дерево схилилося під її тиском!
Вона поглянула в бік гори Куньюй. Її згорблене тіло раптом вивільнило приголомшливу силу, і вона злетіла на тисячу метрів у небо. Літня жінка, яка ще мить тому здавалася такою слабкою, що її міг здути вітер, здійнялася ввись, наче розлючений орел!
Трава-Кульбаба продовжувала дрейфувати за вітром, мов граціозні маленькі феї, що танцювали навколо свого захисника.
Священна Гігантська Фіолетова Липа відбивала сонячне проміння чарівним фіолетовим сяйвом. Блакитне Трав'яне море простягалося за горизонт, а священне дерево в його центрі виглядало просто заворожливо. Проте під променями, що пробивалися крізь його крону, по землі та корінні ріками текла яскраво-червона кров. Понівечені до невпізнання тіла встеляли все навколо. Вітер був наскрізь просякнутий запахом смерті...
— Схоже, Гігантські Фіолетові Липи зовсім не раді цим жорстоким Гірським Людям. Знищимо їх усіх за допомогою Демонічних Горобців із Веселковими Хвостами! — Голос Нє Леншаня пролунав у вухах кожного.
Простір між гілками та корінням був доволі широким. Зараз там кружляла неймовірна кількість Демонічних Горобців із Веселковими Хвостами. Здавалося, їхньому терпінню увірвався терпець після того, як Гірські Люди вторглися на їхню територію. Птахи пішли в масовану атаку, щоб винищити чужинців.
Тим часом людська армія також знайшла Священну Гігантську Фіолетову Липу, йдучи за Травою-Кульбабою. Більшість мисливців, які вирушили на зовнішні схили гори Куньюй, опинилися саме тут. Жорстока смерть, на яку прирекли їх Гірські Люди, неймовірно розлютила людей. Вони розділилися на загони під командуванням урядових та військових лідерів, присягнувшись вирізати Гірських Людей до останнього. Вони повернуть собі втрачену гідність і помстяться за тих, хто загинув такою жахливою смертю!
Мисливці звикли до недисциплінованості. Вони могли перевершувати середньостатистичних солдатів за силою, але через брак систематичної підготовки не мали такої переваги перед тисячами демонічних звірів, як згуртована армія!
Коли маги діють спільно, зводять надійні бар'єри і водночас завдають нищівних ударів на відстані, це набагато ефективніше, ніж поодинокі бої чи атаки розрізнених груп. А головне — деякі маги вміли створювати магічні формації проти демонічних звірів. Старе правило, за яким одна істота рівня Воїна дорівнювала сімом магам середнього рівня, тут уже не діяло!
Командир, що вів армію, був видатним лідером. Водночас Нє Леншань, експерт елемента звуку, також ідеально контролював перебіг битви. Поки що вони знищили понад дві тисячі Гірських Людей...
Хитрим Гірським Людям із Мідними Іклами довелося вийти зі своїх схованок. Їх було семеро, і кожен, маючи силу рівня Командира, стримував навалу солдатів...
— Помстимося за Шао Жу і наших полеглих братів! Убийте цих сучих синів! — заревів капітан із грубими рисами обличчя.
Він очолив сотню елітних бійців своєї роти, щоб силоміць прорубати шлях крізь натовп Гірських Людей. Викликані звірі кинулися вперед, мов могутня хвиля, руйнуючи ефект дивацтва, яким зловживали потвори. Гірські Люди були змушені невпинно відступати до коріння дерева.
Усе більше крові стікало ріками та струмками. Вона просочувала землю і добиралася до товстого коріння дерева...
Трупи Гірських Людей, пір'я Демонічних Горобців із Веселковими Хвостами і відірвані людські кінцівки збивалися в купи. Це місце миттєво перетворилося на криваве Пекло.
— Спускаймося і ми. Хіба можна пропустити таку вечірку?! — із захватом вигукнув Чжао Ман'янь, дивлячись униз із височенної гілки.
Хлопець швидко повернув свою зухвалість, щойно відновив енергію. Він знову був сповнений самовпевненості, ніби міг кинути виклик усьому світу!
Мо Фань подивився на Демонічних Горобців із Веселковими Хвостами, які раптово накинулися на Гірських Людей. Ще нещодавно вони міркували, як змусити цих птахів напасти на Гірських Людей, дізнавшись, що вони — природні вороги. На їхній подив, запальні Демонічні Горобці самі кинулися з дерева в бій іще до того, як вони встигли бодай щось зробити!
Затиснуті між людьми та Демонічними Горобцями із Веселковими Хвостами, Гірські Люди несли колосальні втрати!
— Армія внизу б'ється напрочуд ефективно. Хто ними командує? — поцікавилася Лінлін.
Мало яка армія могла на рівних протистояти орді створінь рівня Воїна. Зграя монстрів рівня Воїна могла з легкістю вирізати сотню бойових магів, якби напала у слушний момент. Але ця армія, незважаючи на невелику чисельність, складалася з винятково сильних бійців. Це точно були не звичайні солдати!
— Нє Леншань роздає накази, а Командир — досвідчений генерал. Мабуть, це елітний загін Яньтай! — сказала Шао Жу.
— Нє Леншань? Здається, я вже десь чув це ім'я, — зауважив Мо Фань.
— Він один із найсильніших просунутих магів у нашій країні. А завдяки тому, що він маг звуку, у масштабних битвах від нього буває навіть більше користі, ніж від деяких верховних магів, — пояснила Лінлін.
Лінлін добре знала багатьох видатних людей країни. Вона була щиро вражена тим, що Нє Леншаню довірили керувати операцією. Це повністю пояснювало, чому орді Гірських Людей було так важко тримати оборону...
— Псар і Нє Леншань — хто з них сильніший? — не міг не запитати Мо Фань.
Псар був найсильнішим просунутим магом, із яким Мо Фаню доводилося стикатися. Самотужки в нього майже не було шансів на перемогу. Він зміг здолати Псаря лише завдяки підтримці Му Нінсюе!
— Псар, безперечно, сильний маг просунутого рівня, але він точно не на самій вершині. Впевнена, Нє Леншаню вистачить і десяти раундів, щоб із ним розправитися, — відповіла Лінлін.
Лінлін приблизно оцінила міць Жахливого Проклятого Цербера, тож могла зробити таке порівняння, хоча й не бачила битви Мо Фаня з Псарем на власні очі.
— Значить, він і справді неймовірно сильний... У нашій країні повно майстрів своєї справи! — із захватом вигукнув Мо Фань.
— Коли Маленька Полум'яна Белль перейде на наступну стадію, можливо, у тебе з'явиться шанс вистояти проти нього, — зауважила Лінлін.
Очі Мо Фаня миттю засяяли при згадці про Маленьку Полум'яну Белль!
— Ну то що, спускаємося чи як? — нетерпляче спитав Чжао Ман'янь.
— Май терпіння; та Гірська Людина з Мідними Іклами, що на нас напала, ще не з'явилася. Вона — наша ціль, — відповів Мо Фань.
Він нізащо не забуде і не пробачить їй того удару!