Сніговий Вовк Летючого Струмка кинувся на Гірську Людину з Мідними Іклами, люто вгризаючись їй у плече. На його подив, потвора виявилася не менш безрозсудною! Вона навіть не спробувала ухилитися. Натомість її гострі пазурі з силою розпороли вовку живіт!
Кров бризнула з ран обох істот. Сніговий Вовк Летючого Струмка зламав супротивнику лопатку і відірвав руку. Тим часом Гірська Людина залишила на животі вовка довгий глибокий поріз, розірвавши йому кишківник, з якого безперервно сочилася кров.
— Вовче, мені здається, що ти в невигідному становищі! — зауважила Лінлін, яка не брала участі в бою і мала час на аналіз ситуації.
— Аву-у! — Ці слова, схоже, неабияк розлютили Снігового Вовка Летючого Струмка. Проігнорувавши рану на животі, він схрестив лапи і зробив новий ривок. Він притиснув Гірську Людину до коріння і вгризся їй просто в голову!
Гірська Людина підняла голову і люто націлила свої гострі ікла просто вовку в горлянку!
На щастя, Сніговий Вовк зреагував блискавично і відскочив назад. Він роззявив пащу і випустив крижане дихання.
Величезна хмара крижаного туману накрила Гірську Людину з Мідними Іклами. Коріння миттєво вкрилося товстим шаром льоду. Потвора не встигла зреагувати вчасно — дихання Снігового Вовка намертво приморозило її лапи до землі!
Скориставшись нагодою, вовк знову застосував магію льоду. Він підняв погляд, і з крижаним спалахом просто над монстром з'явився велетенський крижаний конус.
Крижана брила стрімко падала, збільшуючись у розмірах під час польоту. Коли до Гірської Людини залишалося якихось десять метрів, конус перетворився на величезну бурульку з гострим вістрям, що летіла просто на потвору з жахливою швидкістю!
Відчувши наближення смерті, Гірська Людина пронизливо закричала.
Почувши цей крик, кілька звичайних Гірських Людей кинулися їй на допомогу. Вони навалилися одне на одного, накриваючи своїми тілами Гірську Людину з Мідними Іклами, утворюючи живий щит!
Бурулька пронизала їх, наче шампур шматки м'яса. Свіжа кров струменіла з їхніх тіл.
Тим часом Гірська Людина з Мідними Іклами нарешті вирвалася з крижаних пут. Вона розтрощила крижану брилу і підвелася на ноги. Вона навіть не глянула на своїх підлеглих, які щойно пожертвували життям заради неї. Натомість вона люто вирячилася на Снігового Вовка Летючого Струмка, ніби відчувала себе неймовірно приниженою!
Вовк зневажливо вишкірився. Це мав бути чесний поєдинок, а ця тварюка принесла в жертву власних посіпак, щоб урятувати свою шкуру!
Власне кажучи, Сніговий Вовк Летючого Струмка теж був не в гуморі. Якби його мати, Му Нінсюе, була поруч, він би легко вибив усе лайно з цієї потвори. Без підживлення магією льоду він не міг розкрити повний потенціал свого родоводу, тому зараз був не набагато сильнішим за звичайного звіра рівня Командира!
Лінлін, яка спостерігала за битвою вовка, обернулася до групи і запитала:
— Серед вас є маги льоду?
— Я, але мій рівень не дуже високий, — озвалася Лань Луо.
— Нічого страшного; просто застосовуй Льодяний Покрив, щоб знизити температуру! — наказала Лінлін.
— Добре, — Лань Луо гадки не мала, як це допоможе, але слухняно почала використовувати магію льоду.
Вона не використовувала свої крижані закляття до цього, бо розуміла, що її рівень магії не зможе сповільнити Гірських Людей. Вона зосередилася на магії вітру, щоб прискорювати групу. За ними гналися майже дві тисячі Гірських Людей. Якби вони хоч трохи сповільнилися — це була б вірна смерть!
На їхнє щастя, коріння Священної Гігантської Фіолетової Липи нагадувало крутий схил. Що вище вони піднімалися, то крутішим ставав підйом. Через це Гірським Людям було важко взяти їх у повне оточення...
— Льодяний Покрив: Хуртовина! — Лань Луо дотримувалася вказівок Лінлін і спрямовувала закляття туди, де бився Сніговий Вовк Летючого Струмка.
Схоже, білі вовки теж зраділи магії льоду. Їхній бойовий дух злетів до небес, і вони почали з легкістю розривати елітних Гірських Людей!
Земля вкрилася трупами, а кров стікала по корінню, наче річка. На превеликий подив Лань Луо, Лю Сяоцзя та Гуань Сісі, їм справді вдалося пробити собі шлях крізь таку неймовірну кількість потвор! Вони вже були зовсім близько до головного стовбура!
Мо Фань розчищав шлях попереду, тоді як Чжао Ман'янь стримував Гірських Людей, що насідали ззаду. Їхня спільна міць могла зрівнятися з цілою армією!
— Поклик Тирана! — від крику Мо Фаня миттєво активувалися Шрами Тирана Блискавки, залишені дикими розрядами на тілах потвор.
Незліченні блискавки обрушилися, немов дощ. Сотні темних розрядів вдарили в коріння дерева, залишаючи по собі обвуглені вирви. Цього разу Гірським Людям, які були змушені розділитися, було вкрай важко ухилятися від блискавок. Понад сотня з них загинула від цього закляття. Це миттю розчистило шлях попереду!
— Виродки, жеріть! — вилаявся Мо Фань.
Він навмисно накопичував Шрами Тирана Блискавки. Гірські Люди вправно ухилялися від потужних заклять на кшталт Кігтя Небесної Блискавки завдяки своїм дивним рухам. Тому Мо Фань вирішив використовувати базові та середні закляття — Удари Блискавки та Громові Удари — щоб постійно накладати на них Шрами Тирана.
Самих лише цих заклять було недостатньо, щоб убити Гірських Людей, але коли кількість Шрамів на кожному з них досягла критичної позначки, один-єдиний Маленький Домен Тирана та Поклик Тирана знищили цілу купу потвор. Безліч Обривків Душ і Есенцій Душ потягнулися до Маленького Кулона-Вугра, немов густий рій світлячків, принісши Мо Фаню величезний прибуток.
Гірські Люди теж збирали демонічні гребені. На багатьох убитих монстрах Мо Фань помітив їхню присутність. Він швидко крикнув Чень Ї:
— Не забудь про демонічні гребені, ці тварюки назбирали їх цілу купу.
«...»
Чень Ї втратила дар мови. Наскільки ж цей хлопець схиблений на грошах? Невже він справді переймається якимись там гребенями в такій ситуації?
Чень Ї була магесою з досить високим рівнем культивації. Вона лише вдавала з себе слабачку в Магічній Асоціації. Але зараз вона відчула себе дещо безпорадною, коли Мо Фань доручив їй збирати демонічні гребені з трупів Гірських Людей.
Паморозь вкривала коріння, а температура продовжувала падати. Сила родоводу Снігового Вовка Летючого Струмка повільно пробуджувалася, дозволяючи йому розкрити весь свій потенціал — силу, швидкість, витривалість і крижану магію!
Рана на животі сильно сковувала його рухи. Однак щойно його родовід пробудився, вона почала затягуватися з неймовірною швидкістю, як і всі інші його поранення!
Швидкість Снігового Вовка Летючого Струмка зросла більш ніж удвічі, залишаючи за собою лише вражаючий розмитий силует.
Його білосніжна фігура пронеслася повз Гірську Людину з Мідними Іклами, яка була засліплена його блискавичними рухами. Пазурі вовка безперервно миготіли навколо потвори.
Гірська Людина з Мідними Іклами навіть не зрозуміла, що сталося. Її тіло вкрилося глибокими порізами, з яких струменіла кров.
— Аву-у! — Сніговий Вовк іще не закінчив свою атаку. Він завив і випустив цілий град стрілоподібних бурульок, що вдарили по Гірській Людині з різних боків. Потвора перекочувалася по землі, намагаючись ухилитися, але частина бурульок усе ж вп'ялася в її тіло.
Вовк припав до землі, і навколо нього піднялася потужна крижана аура. Холод у повітрі посилився настільки, що стало важко дихати.
Сніговий Вовк Летючого Струмка з силою вдарив передніми лапами об землю. Гігантський крижаний шторм помчав услід за знесиленою Гірською Людиною з Мідними Іклами.
Потвора відчайдушно закликала звичайних Гірських Людей прикрити її від шторму. Однак могутній вітер просто підкинув дрібних монстрів у небо, і на певній висоті їх розірвало на кривавий туман.
Гірська Людина з Мідними Іклами в паніці завила, міцно вчепившись у товсту ліану. Але крижаний шторм затягнув і ліану просто в свій епіцентр!
Монстр кричав у нестерпній агонії. Серед усього цього пекельного болю він був абсолютно спантеличений. Як цей вовк раптом став таким сильним, якщо на початку бою їхні сили були майже рівними?
БАМ!
Гірська Людина з Мідними Іклами з гуркотом обрушилася на коріння. Більшість її кісток було переламано. Навіть якби їй вдалося підвестися, вона вже була нездатна битися.
Сніговий Вовк Летючого Струмка рвонув уперед, мов крижана стріла, за кліп ока опинившись перед дизорієнтованою потворою. Його гострі пазурі блискавично промайнули в повітрі. Гірська Людина завмерла на мить, а потім її голова злетіла з плечей, супроводжувана фонтаном крові, що вдарив у небо.
Голова покотилася по корінню і впала в якусь темну яму.
— Командира Гірських Людей знищено! — радісно вигукнув Чжао Ман'янь.
У видів, що живуть зграями, була одна велика слабкість: після смерті ватажка вони розсипалися, як пісок. Інстинкт виживання змушував їх рятуватися втечею. Саме тому Чжао Ман'янь відчув таке величезне полегшення.
— Зараз не час святкувати; нам треба піднятися на дерево! — нагадала Лінлін.
Після смерті ватажка опір Гірських Людей попереду значно ослаб. Проте ті, що насідали ззаду, навіть не думали зупинятися...
— У них явно не один командир. Нам треба забиратися звідси! — скомандував Мо Фань.
Стовбур Священної Гігантської Фіолетової Липи нагадував стрімку скелю. Мо Фань підкликав Снігового Вовка Летючого Струмка і наказав йому нести дівчат.
Сніговий Вовк був неймовірно спритним. Щойно дівчата опинилися на його спині, він підстрибнув і помчав угору по стовбуру так легко, ніби біг по рівній землі.
Мо Фань і Чжао Ман'янь залишилися позаду, щоб прикрити їхній відступ. Здавалося, кількість Гірських Людей анітрохи не зменшилася. Вони продовжували невідступно їх переслідувати.
— Піднімайся першим! — крикнув Мо Фань.
— Зрозумів! — Чжао Ман'янь не змарнував жодної секунди. Він розправив свої золоті крила і, змахнувши ними, стрімко злетів угору, тримаючись ближче до стовбура. Невдовзі він наздогнав Снігового Вовка.
Білі вовки вже давно повернулися до Виміру Викликаних Звірів. Контроль над ситуацією почав стрімко втрачатися. Мо Фань із жахом усвідомив, що Гірські Люди напрочуд вправно лазять по деревах. Більше сотні з них уже встигли піднятися на шістдесят метрів по стовбуру...