Завдяки магії зцілення розірвані кінцівки приросли напрочуд швидко. Середнє закляття зцілення виявилося досить ефективним для відновлення кісток. Лю Сяоцзя й подумати не могла, що на горі Куньюй у неї буде стільки нагод попрактикуватися у своїй магії зцілення. Вона досі відчувала дрож, щойно згадувала про неймовірну жорстокість Гірських Людей.
— Я бачив триметрову Гірську Людину з коричневою, мов у мавпи, шерстю та трохи довшими мідними іклами, — розповів Мо Фань, коли решта команди наздогнала його.
— Гірська Людина з Мідними Іклами — це рівень Командира. Ці створіння використовують свої ікла, щоб затвердити перевагу серед своїх. Низькорівневі Гірські Люди є рабами для вищих за рангом, — підтвердила Лінлін.
— Тут є навіть Гірська Людина рівня Командира?! Це означає, що дев'яносто відсотків груп, які сюди прийшли, приречені на страшну біду! — вигукнув Чжао Ман'янь.
— Боюся, уряд просто не встигне надіслати підкріплення вчасно, — зітхнула Чень Ї.
— До речі, я ще знайшов ось це, — Мо Фань простягнув Лінлін кілька демонічних гребенів і додав: — Здається, ці Гірські Люди використовують демонічні гребені як приманку. У тих трьох, яких я щойно прикінчив, було аж п'ятнадцять штук! Найімовірніше, вони забрали їх у вбитих ними мисливців. Думаю, вони чудово розуміють, що на ці гребені можна ловити людей!
— Прямо як наживка на риболовлі! — Лінлін, хоч і була ще дитиною, щиро дивувалася тому, якими безмозкими можуть бути дорослі. Вона зітхнула: — Ніколи не думала, що колись маги-люди перетворяться на дичину. Надто багатьох засліпила жадібність! Ми заберемо ці демонічні гребені як компенсацію за всі наші зусилля.
Мо Фань усміхнувся, почувши, що Лінлін навіть не планувала віддавати демонічні гребені назад.
— Я позначив ту Гірську Людину з Мідними Іклами своїм елементом тіні. Вирішив навідатися до їхнього лігва, щойно доправлю вас усіх у безпечне місце, — сказав Мо Фань.
Магеса вітру поглянула на Мо Фаня і відкрила рота; їй явно хотілося щось сказати.
— Наша група теж була не зі слабаків. Ми б не опинилися в такому становищі, якби не потрапили в їхню пастку... Візьми мене з собою, якщо збираєшся полювати на цих Гірських Людей, — промовила вона.
— Так, ми теж можемо допомогти, — одразу ж підхопили Лю Сяоцзя та інші.
— Мені не потрібно багато людей. Думаю, у їхньому лігві повно Гірських Людей. Нам із Чжао Ман'янем буде важко захистити всіх, якщо вас піде забагато. Лю Сяоцзя, ти підеш із нами. Серед вас є хтось з елементом тіні? Мені потрібен лише один. Решта — повертайтеся в безпечне місце якомога швидше, — наказав Мо Фань.
Він помітив, що Гірські Люди не здатні розпізнавати магію тіні. Тінь Утечі, Гігантські Тіньові Шипи та Тіньова В'язниця довели свою надзвичайну ефективність проти них.
Маг тіні цілком міг подбати про себе сам, тому Мо Фань дозволив залишитися лише тим, хто володів цим елементом, а також цілительці Лю Сяоцзя.
Вродлива магеса вітру теж була непоганим варіантом. Найімовірніше, вона була просунутим магом, але ще не надто вправно володіла своїми просунутими закляттями. Імовірно, саме Гірська Людина з Мідними Іклами відправила її в нокаут.
Двоє врятованих мисливців узяли на себе супровід решти студентів. Їм не мало б скласти великих труднощів дістатися до безпечного місця. Мо Фань також зрозумів, що Гірські Люди не наважуються нападати на великі групи людей. Багато дрібних команд, засліплених жагою здобути демонічні гребені, потрапляли в їхні пастки, тож монстрам просто не було сенсу ризикувати життям, атакуючи повноцінні загони.
Мо Фань, Чжао Ман'янь, Лінлін та решта рушили за Гірською Людиною з Мідними Іклами, орієнтуючись на мітку, яку залишив Мо Фань.
— А я все думав, чому ти дозволив Гірській Людині рівня Командира втекти. Виявляється, ти просто відпустив рибку назад у ставок, щоб потім виловити весь косяк, — усміхнувся Чжао Ман'янь.
Мо Фань явно виявився набагато хитрішим за цих потвор!
— Га? То ви відпустили його навмисно? А він хіба не просто втік від вас? — кліпаючи очима, запитала Лю Сяоцзя.
Лю Сяоцзя нагадувала допитливу дитину, випитуючи про все, що спадало їй на думку. Мо Фань аж побоювався відповідати на її запитання. До речі, коли він озирнувся і побачив, хто з ним іде, йому просто відібрало мову.
Чень Ї, Гуань Сісі, Лю Сяоцзя, магеса вітру Лань Луо та мила маленька Лінлін — чому він знову опинився в компанії купки дівчат?!
Щиро кажучи, Мо Фань звик робити такі жорстокі речі в компанії суворих і безжальних типів, на кшталт Ай Цзяньту...
Печатка Темряви залишала слід, який міг відчути лише той маг, що її наклав. Мо Фаню було достатньо йти за цим слідом, щоб знайти Гірську Людину з Мідними Іклами. Оскільки його елемент тіні досяг просунутого рівня, Печатка Темряви могла триматися дуже довго. Вона не зникне навіть через три дні!
— Слухайте, і далеко ця тварюка забігла? Ми вже перевалили через кілька хребтів, — поскаржився Чжао Ман'янь, трохи втомившись від довгої дороги.
Літати навколо гори було небезпечно, інакше він би вже давно розгорнув свої розкішні золоті крила.
— Я вам трохи допоможу, — Лань Луо вивела Зоряний Візерунок і проклала вітряний слід по їхньому маршруту, значно полегшивши команді рух складним рельєфом.
Мо Фань не наважувався викликати Снігового Вовка Летючого Струмка, оскільки рівень його вовка був досить високим серед демонічних звірів. Його присутність могла б легко злякати Гірських Людей і змусити їх залягти на дно.
Подолавши черговий високий гірський хребет, слід від Печатки Темряви вивів їх до просторої долини.
Більшість гірських долин тут вражали своїми величними і густими пралісами, що дихали духом давнини, наче зійшли з картин. Однак ця долина була зовсім іншою. Глянувши на неї з височини, вони з подивом виявили безкрайнє трав'яне море. Трава була надзвичайно високою. Коли вітер проносився нею, стебла схилялися, утворюючи неймовірно красиві хвилі. Це виглядало так, ніби брижі на поверхні смарагдового озера...
— Тут точно має бути Гігантська Фіолетова Липа, — впевнено заявила Лінлін.
Вони пішли по стежці, що вела в каньйон, затиснутий між двома високими прямовисними скелями. Щойно вони вийшли з каньйону, їхнім поглядам відкрилася неозора рівнина. Вони навіть не бачили, де закінчується ця долина!
Трава виявилася напрочуд високою — від двох до трьох метрів. Ідучи крізь неї, вони відчували себе так, ніби раптом зменшилися до розмірів комах. Їм доводилося задирати голови, щоб побачити волоті, які хиталися на вітрі.
Густа трава повністю перекривала огляд попереду. Вони ледве бачили на шість метрів навколо себе. Кожен найменший шурхіт змушував їх здригатися, поки вони продиралися крізь ці хащі. Гірські Люди і справді обрали неймовірно глухе й віддалене місце для свого лігва!
Група повільно просувалася вперед, розсуваючи високу траву. Чжао Ман'янь не витримав і спитав:
— Ми вже близько?
— Залишилося небагато, але якщо тут почнеться бій, ми легко розгубимося, — відповів Мо Фань.
Ця рівнина була занадто просторою. Було б пів біди, якби трава сягала лише щиколоток — тоді можна було б швидко побачити товаришів або ворогів. Проте трава була вищою за них самих. Їхня видимість була навіть гіршою, ніж у густому лісі...
— Дайте мені хвилинку, — Чжао Ман'янь відчув нагальну потребу звільнити сечовий міхур. Він не став кричати про це на весь голос, зважаючи на те, скільки дівчат було в групі.
Він відійшов убік від групи і просунувся трохи далі, щоб не зіпсувати враження Гуань Сісі про себе. Переконавшись, що відійшов достатньо далеко і ніхто не почує дзюрчання, він розстебнув штани...
Звук його полегшення вийшов доволі гучним. Чжао Ман'янь терпів уже чимало часу. Тієї миті, коли він нарешті відкрив свій "клапан", йому навіть закортіло радісно замугикати якусь пісеньку.
Раптом трава зовсім поруч підозріло зашурхотіла. Почувши звук, Чжао Ман'янь миттю обернувся.
Щоб роздивитися краще, він вільною рукою розсунув стебла. І в ту ж мить він побачив огидну пику просто перед собою!
Це була моторошна морда з іклами, як у дикого кабана. Але найбільше жахали два налиті кров'ю ока, що вирячилися просто на нього!
— Та пішов ти! — з переляку вилаявся Чжао Ман'янь. Його права рука спритно сховала "маленького Чжао Ман'яня" назад у штани і блискавично застібнула ширінку. Тим часом інша рука вже почала вимальовувати Водяну Завісу між ним і Гірською Людиною...
Чжао Ман'янь був упевнений, що встигне звести захист. Але на його превеликий жах, блискавка на ширінці на долю секунди затиснула "маленького Чжао Ман'яня". Він миттю відчув гострий біль у нижній частині тіла. Зоряна Орбіта Водяної Завіси — одного з найпростіших заклять — розірвалася на шостій зірці!
Гірська Людина занесла свою гостру лапу. Вона явно не збиралася бути поблажливою!
Чжао Ман'янь подумки вилаявся всіма відомими словами і, покладаючись на роки досвіду в боях із монстрами, інстинктивно перекотився вбік. Він дивом уникнув смертоносної атаки цієї огидної тварюки.
Чжао Ман'янь підскочив на ноги і глибоко вдихнув. Швидко розібравшись із делікатною проблемою нижче пояса, він просто оскаженів!
— Я вирву тобі твої ікла! — заревів Чжао Ман'янь. — Водоспад!
Чжао Ман'янь у люті вивільнив своє закляття. Білі бурхливі хвилі раптово вирвалися з неба і стрімким потоком обрушилися на Гірську Людину. Нездоланний потік води з шаленою силою вдарив по істоті!
Білі хвилі прокотилися на понад десять метрів. Водоспад миттєво переламав майже всі кістки в тілі Гірської Людини. Потвора навіть не встигла скрикнути від болю.
Могутні хвилі неслися вперед. Від потужного удару частина рівнини навіть провалилася. Мо Фань та інші миттю прибігли на шум і почули, як Чжао Ман'янь дико матюкається!
Водоспад вирував пів хвилини. Гірська Людина нерухомо лежала на землі. Більшість її кісток було роздроблено лютими хвилями. Вона була вже майже мертвою.
— То він теж просунутий маг, — прошепотіла Лань Луо, ошелешено дивлячись на територію, знищену хвилями.
Хоч Чжао Ман'янь і використав лише середнє закляття, масштаб його Водоспаду був просто вражаючим. Це закляття майже миттєво знищило Гірську Людину рівня Воїна! На таке був здатний лише просунутий маг із Насінням Душі Води!
— Ця тварюка мала нахабство напасти на мене в такий делікатний момент, — Чжао Ман'янь прибрав величезні калюжі води, підійшов до напівмертвої Гірської Людини і зі злістю копнув її безвільне тіло.
— Вони завжди відрізнялися підступністю, — погодився Мо Фань.
— Це місце — ідеальні мисливські угіддя для них. Трава тут настільки висока і густа, що вони можуть легко підкрастися до своїх жертв. Навіть якщо сюди зайде цілий загін магів, їм буде важко помітити, що хтось із команди зник. А головне — урятувати людину, яку вони кудись потягли, тут практично неможливо! — проаналізувала ситуацію Лінлін.