Приватна лікарня Луцзян у Магічному місті була розташована на схилі пагорба. Її унікальне розташування та розкішний ліс довкола робили її одним із найпрестижніших медичних закладів. Більшість людей тут були не пацієнтами, а медичним персоналом. Нерідко можна було побачити літнього пацієнта, за яким ішов цілий натовп лікарів та медсестер. Вони навіть вимірювали швидкість вітру як запобіжний захід...
На четвертому поверсі знаходилася простора палата. Була вже пізня ніч, тому більшість персоналу розійшлася. Залишилося лише кілька чергових. Медсестри куняли на своїх постах. Вони виглядали досить утомленими.
— Мамо, я відвезу тебе додому. Тобі незвично спати тут, — озвався чоловік із гладенько зачесаним волоссям.
— Я хочу залишитися, — відповіла жінка.
— Усе гаразд, я сам тут посиджу, — сказав чоловік.
— Д-добре. Ох, Юцяню, я б не знала, що робити, якби тебе не було поруч. — Жінка виглядала виснаженою.
Їхня родина раптом опинилася в такому жалюгідному стані, що залишилися лише біль і горе. Бай Мінцзін відчувала, що більше цього не витримає.
Чоловік провів Бай Мінцзін і повернувся на четвертий поверх. Він кинув погляд на чоловіка зі шрамом на обличчі і сказав:
— Зроби мені послугу цієї ночі.
— Ти ж не можеш зробити це сам, правда? — гмикнув чоловік зі шрамом.
— Зачекай до другої години ночі. Я й не думав, що старий протримається так довго, — промовив Чжао Юцянь.
— Ти справді найбільш холоднокровний виродок, якого я коли-небудь бачив, — усміхнувся чоловік зі шрамом.
— Такий убивця, як ти, не має права мене критикувати, — пирхнув Чжао Юцянь.
Чоловік зі шрамом прихилився до стіни біля дверей, проводжаючи поглядом Чжао Юцяня. У його очах спалахнув ледь помітний вогник ворожості.
Він тримав на Чжао Юцяня певну образу. Його дружина ніколи б не стала здобиччю острівного монстра, якби цей чоловік не найняв їх для тієї місії.
Хай там як, працювати на Чжао Юцяня було не так уже й погано; принаймні він отримає щедру винагороду, щойно той очолить Клан Чжао.
Глянувши на годинник, Бейкон запалив сигарету і почав курити просто там.
— Пане, тут не можна курити. Будь ласка, вийдіть у кінець коридору, — миттю озвалася медсестра, що куняла за столом.
Бейкон прицмокнув, але не став сперечатися. Він повільно відійшов у кінець коридору.
— Зачекайте, пане, скоро планова крапельниця. Ви не могли б пропустити доктора Мо першим? — запитала медсестра.
— Ось магічний ключ, роби що хочеш, — Бейкон байдуже жбурнув їй ключ від магічного замка.
Медсестра спіймала його і поклала на стіл, повертаючись до паперів.
Невдовзі з'явився лікар у медичній масці. Він насторожено подивився на чоловіка зі шрамом, що стояв у кінці коридору, але швидко відвів погляд. Він кивнув медсестрі, яка вже відімкнула магічний замок.
Лікар зайшов до палати. Кімната була досить просторою, заставленою різноманітним обладнанням. Однак усередині було неймовірно холодно.
Палата мала панорамні вікна, тому з вулиці можна було побачити все, що відбувалося всередині. Медсестра зайшла слідом і зашторила вікна. Двом черговим магам це здалося дивним, але медсестра лише суворо на них глянула і продовжила закривати штори.
— Дякую, ти зробила мені величезну послугу, — щиро сказав лікар.
— Тільки швидше. Той тип повернеться, щойно докурить, — відповіла медсестра.
Лікар підійшов до лікарняного ліжка. Його очі миттю почервоніли, коли він побачив старого, що лежав на ньому. На його обличчі не залишилося жодної ознаки життя.
У спогадах Чжао Ман'яня це обличчя завжди мало владний вираз людини, що керує великим кланом, але іноді воно пом'якшувалося, коли батько дивився на нього з терпінням і любов'ю. Проте зараз воно змарніло, немов засохле дерево. Чжао Ман'янь раптом відчув, що йому важко дихати!
Він глибоко вдихнув. У горлі стояв клубок. Він з усіх сил намагався зберегти спокій.
Але раптом обличчя, схоже на сухе дерево, злегка здригнулося. Очі старого повільно розплющилися. Потьмянілі очі, переповнені нестерпною втомою, подивилися на Чжао Ман'яня.
Чжао Ман'янь завмер. Він не наважувався промовити й слова.
Старий раптом занепокоївся. Він спробував простягнути руку до обличчя Чжао Ман'яня.
Чжао Ман'янь усе ще був у масці. Він і подумати не міг, що батько впізнає його з першого погляду. Коли холодні пальці торкнулися його обличчя, він більше не зміг стримувати сліз, що бриніли в очах. Вони покотилися його щоками.
Чжао Ман'янь міцно стиснув худу руку старого. Він хотів сказати так багато, але слова застрягли в горлі через ридання.
— Тату... — Чжао Ман'янь нарешті зібрався з думками, але, на його жах, рука старого безсило впала, ніби з неї витекли останні краплі життя...
Його очі, що ще мить тому жевріли світлом, тепер були щільно заплющені. На його обличчі стало менше болю, але воно повністю втратило життєву силу.
Його батько помер...
Його серце зупинилося. Тіло почало втрачати тепло. Він справді пішов.
Чжао Ман'янь схилився над ліжком. У його серці вирувала буря емоцій. Його обличчя сильно спотворилося від болю.
— Ти... ти весь цей час чекав на мене? — нарешті промовив Чжао Ман'янь, дивлячись на старого, який був уже мертвий.
Після Світового студентського турніру його батько тяжко захворів. Чжао Ман'яню тоді казали, що він не проживе й півмісяця. Сім'я навіть погодилася дати йому спокійно піти раніше, щоб уникнути тортур хворобою.
Але відтоді минуло вже півроку, а старий усе ще чіплявся за свій останній подих.
Чоловік терпів нестерпний біль і страждання цілих півроку... лише для того, щоб дізнатися, що його син живий, і побачити його востаннє!
Чжао Ман'янь більше не міг стримувати емоції. Він упав на груди старого, що повільно холоднули, і розридався, як маленька дитина.
Побачивши це, медсестра тихо зітхнула.
Смерть розлучила батька й сина одразу після того, як вони возз'єдналися. Старий витерпів півроку пекельних мук заради цієї єдиної миті. Ці півроку здавалися довшими за все його життя.
На щастя, він дочекався. Його батько нарешті зміг спочити в мирі.
— Пане, від вас усе ще тхне сигаретами, вам туди не можна! — голосно вигукнула медсестра за дверима.
— Час вийшов. Тхне від мене чи ні — старому вже все одно, — усміхнувся Бейкон.
— Як ви можете таке казати? Він усе ще пацієнт. Поки він дихає, він живий! — обурилася медсестра.
— Ти досі не зрозуміла, чим я займаюся, правда? — Бейкон крижано вишкірився на вперту медсестру. — Ти рятуєш життя, а я роблю зовсім протилежне!
Медсестра інстинктивно позадкувала, зустрівшись із його страхітливим поглядом.
Бейкон відчинив двері і миттю помітив чоловіка в масці.
— Ти хто такий? — Бейкон одразу виявив явну ворожість, пильно вдивляючись у Чжао Ман'яня.
— Пане, це доктор Мо, він сьогодні в нічну зміну, — швидко втрутилася медсестра.
— Зніми маску, — холодно наказав Бейкон, але поки що не нападав.
— Пане Бейконе, немає потреби бути таким грубим...
— Не твоє діло! — гаркнув Бейкон на медсестру. Вона завмерла на місці, настільки налякана, що не могла вимовити й слова.
Бейкон підійшов до Чжао Ман'яня і повторив:
— Зніми маску!
Чжао Ман'янь відчув колосальний тиск, що виходив від цього чоловіка. Його дихання почастішало.
Він упізнав його. Це був один із убивць, яких найняв Чжао Юцянь, щоб покінчити з ним. Він був верховним магом. У Чжао Ман'яня не було жодного шансу проти нього.
Під тиском Чжао Ман'янь повільно стягнув маску, відкриваючи своє обличчя. Змарніле, але все ще привабливе обличчя.
Бейкон уважно подивився на нього. Його вбивча аура на мить спалахнула, але так само швидко розвіялася.
— Вибачте, я вас раніше не бачив. Доктор Мо, так? Як там старий? — Бейкон прибрав свою загрозливу поставу і видавив із себе нещиро винувату усмішку.
— Він помер, щойно, — сказав Чжао Ман'янь.
— О? Що ж, тоді в мене буде менше гріхів на душі, — хмикнув Бейкон.
— Передайте родині, щоб готувалися до похорону. — Чжао Ман'янь надягнув маску і з крижаним обличчям покинув палату.
— Не хвилюйтеся, зважаючи на багатство їхньої родини, похорон точно буде розкішним, хе-хе! — кинув йому вслід Бейкон.
Чжао Ман'янь знову глибоко вдихнув, виходячи з палати. Медсестра швидко пішла за ним.
Вийшовши на вулицю, Чжао Ман'янь відчув, що йому важко дихати. Сльози, які він з усіх сил намагався стримати, все одно лилися градом.
Коли чоловік зі шрамом зневажливо відгукувався про його батька, у Чжао Ман'яня було непереборне бажання розірвати його голими руками. На жаль, він не міг цього зробити — він був занадто слабким, щоб тягатися з таким магом. Так само як і не міг нічого заподіяти Чжао Юцяню, який зараз фактично тримав весь клан Чжао у своїх руках.
Чжао Ман'янь безцільно брів вулицями, немов живий мрець. Нічне місто вирувало життям. Колись у такий час він би безрозсудно тринькав гроші. Проте зараз місто здавалося йому абсолютно порожнім. Усе, що він бачив — це безмежна темрява!
У цій темряві не було ні напрямку, ні жодного промінчика світла.
Довго блукаючи наосліп, Чжао Ман'янь навіть не розумів, де знаходиться. Він лише відчув, як поруч майнула якась чорна тінь.
Чжао Ман'янь підняв погляд і побачив знайомий силует, що повільно виходив із тіні зі щирою, дружньою усмішкою.
— Старий Чжао, я так і знав, що ти живий! — Мо Фань прискорив крок, вийшовши з темряви.
Чжао Ман'янь остовпів. Він теж усміхнувся, хоча його усмішка виглядала швидше як болісна гримаса.