Місячна Міль-Фенікс тепер була в безпеці, але вона все ще не виявляла жодних ознак пробудження. Обличчя Юй Шиши було залите сльозами. Майже вся блакитна міль загинула в цій битві. Ті, що вижили, були поранені. Вони жалібно кружляли навколо Юй Шиши.
— Не вішай носа, — спробувала розрадити її Му Нінсюе.
Юй Шиши витерла сльози і видавила із себе слабку усмішку.
— Це того варте, поки Місячна Міль-Фенікс у безпеці!
— Ти теж у безпеці. Я впевнена, що під твоєю дбайливою опікою вони швидко відновлять свою популяцію, — сказала Му Нінсюе.
— Мгм, ти маєш рацію! — кивнула Юй Шиши.
Хай там як, вона виконала свій обов'язок і захистила Місячну Міль-Фенікса. Було б набагато гірше, якби Тотемного Звіра забрали після того, як вона пожертвувала всім. Якби це сталося, вона б ніколи не оговталася від такої втрати!
— Мені доведеться знайти для неї нову схованку. Вибачте, але я не можу сказати вам, куди саме я її перенесу, — промовила Юй Шиши.
— Стривай, — Мо Фань зупинив Юй Шиши.
Вона все ще явно тримала на нього образу. Юй Шиши насторожено подивилася на Мо Фаня. Вона боялася, що ці рятівники, які щойно відігнали злодіїв, самі мали якісь плани на Місячну Міль-Фенікса.
— Окрім тебе, ніхто не повинен був знати, де знаходиться Місячна Міль-Фенікс. То як їм удалося знайти це місце? — примружившись, запитав Мо Фань.
— Я... я й сама не знаю, — Юй Шиши глибоко замислилася.
-Справді, звідки вони дізналися про Місячну Міль-Фенікса?-
Тим часом Лінлін підійшла до групи людей, яких знешкодив Нічний Яструб, і втупилася в одного з чоловіків, що сидів з опущеною головою.
— Ти Лянь Сішань, чи не так? — запитала Лінлін.
Чоловік підняв голову. Його очі бігали в паніці.
Лянь Сішань і гадки не мав, що Голова Шао Чжен так пильно стежить за Тотемними Звірами. Ке Лінсі явно вступив у змову з чужинцями, щоб викрасти Тотемного Звіра, а це означало, що на нього теж чекають серйозні наслідки!
— Я... я не він, — швидко відхрестився Лянь Сішань.
— Ти справжня ганьба для Цзян Шаоцзюня. Ця людина ризикувала життям, шукаючи Тотемних Звірів, а ти продав цю інформацію виродкам, які намагалися нашкодити Тотемному Звіру! — холодно пирхнула Лінлін. У її голосі відчувався гнів.
— То це той самий колега, про якого Цзян Шаоцзюнь згадував у своєму щоденнику? — Мо Фань подивився на Лянь Сішаня.
— Мгм, справжнє сміття, — підтвердила Лінлін.
Мо Фань підійшов до Лянь Сішаня і різко запитав:
— Я навів довідки і дізнався, що Цзян Шаоцзюнь зник під час пошуків стародавнього Тотемного Звіра. Це ти його вбив?!
Почувши це звинувачення, обличчя Лянь Сішаня зблідло як крейда!
— Боже милостивий, я ніколи не вбивав Цзян Шаоцзюня! — Лянь Сішань відчайдушно замотав головою. — Я тут ні до чого! Я його не вбивав. Він наполягав на тому, щоб продовжити пошуки стародавнього Тотемного Звіра. Я вважав, що це занадто небезпечно, а його теорія здавалася просто абсурдною, тому наша команда з ним не пішла!
— О? І куди ж він тоді вирушив, знаєш? — запитав Мо Фань.
— Він подорожував кількома місцями. Одного разу він завітав до Ханчжоу, а потім приїхав до мене неймовірно збуджений. Він сказав, що розкрив грандіозну таємницю. Він сподівався, що я допоможу йому знайти Тотемного Звіра. Я вирішив, що він остаточно збожеволів, тому просто проігнорував його. Він був дуже розчарований мною, а потім вирушив на північ, — розповів Лянь Сішань.
Після звинувачення у вбивстві Лянь Сішань випалив усе, що знав, наче на сповіді.
— Він їздив до Ханчжоу? — Мо Фань поринув у роздуми.
— Знаю лише, що він попрямував кудись у Ганьсу, — додав Лянь Сішань. Його лоб рясно вкрився потом.
— Що ж, а чи впізнаєш ти це перо? — Мо Фань дістав зі свого просторового сховища гігантське перо.
Лянь Сішань, без сумніву, упізнав його. Вираз його обличчя красномовно про це свідчив.
Трохи оговтавшись, Лянь Сішань затинаючись промовив:
— Нам довелося докласти колосальних зусиль, щоб знайти це перо. Але після цього в команді виникли серйозні розбіжності, і ми припинили пошуки.
— Де ви його знайшли? — поцікавився Мо Фань.
— У Яньтай! Я можу надати вам усю наявну інформацію, якщо вам це цікаво! — вигукнув Лянь Сішань.
— Схоже, від тебе ще є якась користь. Мабуть, я здам тебе Союзу Примусу трохи пізніше, — усміхнувся Мо Фань.
Лянь Сішань виглядав неймовірно вдячним. Якби він дійсно потрапив просто до рук Голови Шао Чжена, то такому дрібному археологу, як він, було б непереливки...
— Я піду, — сказала Юй Шиши.
— Якщо Місячна Міль-Фенікс прокинеться, чи не могла б ти запитати її, чи знає вона щось про інших Тотемних Звірів? — попросив Мо Фань.
— Звісно! — кивнула Юй Шиши. Прохання Мо Фаня було дрібницею порівняно з тією допомогою, яку надали їй він та Му Нінсюе.
Цей ліс був розташований ближче до Ханчжоу, тож Мо Фань, Му Нінсюе, Нічний Яструб та Лінлін вирішили супроводити полонених саме туди.
Коли вони прибули до філії Союзу Примусу Лін'їнь, їх зустріла Тан'юе. Вона широко розплющеними очима дивилася на Мо Фаня, Нічного Яструба, Му Нінсюе та Лінлін.
Тан Чжун теж був там. Не чекаючи, поки той щось скаже, Мо Фань звернувся до нього:
— Старий Тане, можна позичити в'язницю вашого Союзу Примусу на кілька днів? Ці люди дуже важливі для Голови.
— Можеш хоча б пояснити, що взагалі відбувається? Цзен Гуанлє, Ке Лінсі... що ви знову накоїли? — Тан Чжун упізнав полонених.
Магічна Асоціація Дунхай час від часу співпрацювала з Магічною Асоціацією Ханчжоу, і Цзен Гуанлє з Ке Лінсі обіймали там доволі високі посади. Чому Нічний Яструб привів їх сюди, наче якихось злочинців?
Тан Чжун дізнався правду після короткого пояснення від Нічного Яструба.
— Які ж ви ідіоти! — з гіркотою вилаяв їх Тан Чжун. Здавалося, він був доволі близько знайомий із Ке Лінсі.
— Брате Тан Чжун, я й подумати не міг, що все так обернеться. Жадібність засліпила мене, — важко зітхнув Ке Лінсі.
Зараз уже пізно було про щось шкодувати. Замість того, щоб повідомити керівництву про відкриття Тотемного Звіра, він вступив у змову з чужинцями. Йому не уникнути суворого покарання.
— Просто розкажіть Голові все, що знаєте, можливо, тоді він буде до вас більш поблажливим, — порадив Тан Чжун.
— Я так і зроблю, — виснажено зітхнув Ке Лінсі.
— Тан'юе, відведи їх до камер, — наказав Тан Чжун.
— Останнім часом у нас і так багато всього відбувається. Камери майже переповнені, — кивнула Тан'юе з ледь помітною усмішкою.
Була вже пізня ніч. Мо Фань не поспішав повертатися до Шанхаю. Він вирішив провести ніч у Ханчжоу разом із Му Нінсюе.
Якби довелося обирати ідеальне місце для побачення, це точно був би острівець у самому серці Західного озера з його неймовірним краєвидом. Мо Фань ще ніколи не гуляв із Му Нінсюе тінистими алеями вздовж такого прекрасного озера. Він навмисно привів її на цей острівець посеред Західного озера. Місце, оточене водою, з розкішною альтанкою в центрі. Ця атмосфера неабияк налаштовувала Мо Фаня на романтичний лад...
— Ти справді серйозно налаштований шукати Тотемних Звірів? — запитала Му Нінсюе.
— Ага, ти ж розвиваєшся так стрімко, що мені важко за тобою встигати, — відповів Мо Фань.
— А який стосунок це має до пошуків Тотемних Звірів? — не зрозуміла Му Нінсюе.
— Навіть не знаю, просто відчуваю якийсь зв'язок із ними. Цей голос усередині постійно мене кличе. І щоразу, коли я стикаюся з Тотемним Звіром, він стає гучнішим, — серйозно сказав Мо Фань.
Слухаючи його пояснення, Му Нінсюе закотила очі:
— Нісенітниця! Якщо хочеш шукати Тотемних Звірів — просто йди і шукай. Зрештою, ти все одно не вмієш довго сидіти на одному місці і спокійно жити.
— Сюе-Сюе, ти ж мене так добре знаєш, — Мо Фань скористався нагодою і присунувся ближче.
Му Нінсюе чудово зрозуміла наміри Мо Фаня. Вона пришвидшила крок і зайшла до найближчої будівлі.
— Ти раніше згадував про ці малюнки, — Му Нінсюе почала розглядати зображення на стінах, щоб відволіктися від залицянь Мо Фаня.
— А, ці. Я бував тут незліченну кількість разів, але так і не зміг збагнути їхнього змісту... Ці фрагменти схожі на візерунки на тій дерев'яній тріскачці, яку ми бачили в Японії. Вони нагадують якісь символи, чи діаграми, чи взагалі щось незрозуміле. А ці елементи на Чорному Тотемному Змії. Поглянь сюди, схоже на тіло змія, що захищає село — можливо, це відсилання до Чорного Тотемного Змія... А оці фрагменти... — Мо Фань раптом замовк на півслові. Поки він ділився своїми спостереженнями з Му Нінсюе, у нього в голові промайнула одна думка.
Му Нінсюе глянула на Мо Фаня, який раптово затих. Вона намагалася дихати якомога тихше.
Му Нінсюе добре знала Мо Фаня. Було очевидно, що він щось усвідомив, тому вона не видавала жодного звуку, щоб не заважати йому.
Як вона й очікувала, Мо Фань раптом пильно втупився в малюнки на стіні. Спочатку він подивився на Тотемного Звіра, схожого на Чорного Тотемного Змія, а потім перевів погляд на візерунок, який був пов'язаний із тією дерев'яною тріскачкою!
— Сюе-Сюе, подивися сюди, хіба ця форма не нагадує той візерунок, який ми бачили на коконі Місячної Молі-Фенікса?! — Мо Фань підійшов до стіни і вказав на дивний символ.
Му Нінсюе прослідкувала за його пальцем і пригадала візерунок на гігантському коконі. Вона кивнула і сказала:
— Твоя правда, вони дуже схожі!
— А тепер поглянь на це! — Мо Фань дістав перо Тотемного Звіра, яке він раніше показував Лянь Сішаню. Він приклав перо до візерунка Місячної Молі-Фенікса.
Му Нінсюе придивилася ближче. Порівнявши їх, вона з подивом виявила, що візерунок Місячної Молі-Фенікса був надзвичайно схожий на візерунок на пері. Їх можна було навіть накласти один на одного. Вони збігалися на дев'яносто відсотків, ніби відбитки пальців!
Щоправда, візерунки на Тотемних Звірах були в кількадесят разів більшими за відбитки пальців!
Невже це просто збіг? Візерунок Місячної Молі-Фенікса був майже ідентичним візерунку на цьому загадковому пері!
— Сюе-Сюе, ти коли-небудь чула легенду про Чорну Черепаху? — раптом запитав Мо Фань.