Темно-коричнева хмара затягнула все небо. Земля дрижала від гулу, який вона створювала. Незліченна кількість Демонічної Сарани Піщаної Бурі нависла над містечком, мов грозовий фронт, що опустився надто низько, тільки в тисячу разів страшніше!
Містечко Аньцзяо було невеликим. Воно складалося з кількох головних вулиць, щільно забудованих житловими будинками, заводами та складами. Усі вони були зведені з міцного місцевого каменю, тому сарана ще не встигла перетворити їх на свій обід.
Однак вікон у цих будівлях більше не було. Потужні вібрації рознесли на друзки всі панорамні вікна, шибки, дзеркала та скляні вітрини. Вулиці перетворилися на суцільний хаос...
Підземні бункери розташовувалися під будівлями на кожній вулиці. Наразі самі будівлі були вщерть забиті Демонічною Сараною Піщаної Бурі, яка кишіла так щільно, що між ними не залишалося жодної шпарини. Здавалося, монстри вловили запах людей, що ховалися під землею, і тепер відчайдушно намагалися пробитися крізь входи до аварійних бункерів.
— Чому вони досі не летять геть? Невже вони справді не відступлять, поки не обгризуть нас до кісток? — приречено промовив виснажений чоловік середнього віку по той бік броньованих дверей.
Бойові маги чергували біля самого входу. Вони стояли на сторожі по черзі, тоді як інші спали просто на підлозі, намагаючись зберегти якомога більше сил. Проте за дверима було трохи більше сотні бойових магів. Які шанси вони мали проти тисяч, а то й десятків тисяч демонічної сарани?
У тьмяно освітленому залі за спинами магів тулилися перелякані робітники та місцеві жителі. Їхні очі втратили будь-який блиск після безперервного катування втомою та страхом!
— Ми зможемо вибратися?
— Я не знаю, — чесно відповів бойовий маг.
Почувши цю відповідь, дехто розридався. Лунав плач дітей, жінок і навіть чоловіків.
— Лі Цін, ти не міг сказати щось більш обнадійливе? Що це за "я не знаю"?! — розлючено гаркнув солдат, що стояв поруч із ним.
— Я не збираюся їм брехати. Армії буде неймовірно важко відбитися від Демонічної Сарани Піщаної Бурі, яка наступатиме нескінченними хвилями. Минуло вже три дні, а вони навіть не змогли вийти з нами на зв'язок. Ми всі чудово знаємо, наскільки жахлива ця сарана. Звісно, армія нас не кине, але я не вірю, що вони здатні нас урятувати. Поки Демонічна Сарана Піщаної Бурі залишається тут, ми всі приречені, — Лі Цін намагався говорити спокійно, хоча всередині його теж колотило від паніки.
— Він це серйозно? — тихо запитав якийсь дідусь.
Решта солдатів опустили очі й промовчали.
— Я вже старий, мені байдуже, якщо я помру, але моїй онучці всього вісім. Ви мусите зробити так, щоб вона вижила, благаю вас! — у відчаї просив дідусь.
— Дідусю, ми навіть себе не можемо захистити.
— Їжі та води вистачить лише на два дні. Залишається тільки молитися, щоб Демонічна Сарана Піщаної Бурі полетіла геть сама.
За п'ятнадцять кілометрів від містечка Аньцзяо солдати швидко зводили тимчасовий табір за природною кам'яною стіною.
Табір був без надмірностей — лише щоб Демонічна Сарана Піщаної Бурі не помітила їх завчасно.
Сюди перекинули чотири ескадрони, кожен з яких налічував тисячу солдатів під командуванням свого командира. Загальне керівництво здійснювала радниця Шао.
Лі Мань призначили в спецзагін, сформований зовсім недавно. Під її керівництвом було менше п'ятдесяти людей, але більшість із них були магами середнього рівня і вище.
Мо Фань та його супутники пішли за Лі Мань до табору на передовій. Там Мо Фань побачив, як армія в темно-червоній формі вирушає в напрямку містечка Аньцзяо.
Вони перебували на невеликому підвищенні, звідки добре проглядалося містечко, розташоване в низині. Однак чорна Демонічна Сарана Піщаної Бурі виглядала як велетенське темне торнадо, що вирвалося з іншого виміру. Воно нависало над Аньцзяо і всією територією в радіусі десяти кілометрів. Містечко здавалося крихітним, наче самотній острівець у непроглядно-чорному океані, який велетенські хвилі могли поглинути будь-якої миті!
— Це... цей рій ще більший за той, що ми зустріли в пустелі! — вражено вигукнула Му Нуцзяо.
— Тисячний ескадрон магів — це як маленький плотик у цьому чорному океані. Чи безпечно їм так безрозсудно лізти на територію Демонічної Сарани Піщаної Бурі? — стурбовано запитав Чжан Сяохоу.
— Іншого виходу немає. Їжі та води в бункерах Аньцзяо вистачить ще на два-три дні. Радниця Шао змушена діяти. Проте ситуація не така безнадійна, як здається. Цей ескадрон складається виключно з магів вогню. Броня, яку вони носять, має спеціальні вузли для Зоряних Орбіт. Якщо вони застосують свої закляття одночасно, то зможуть створити вогняний бар'єр, схожий на той, що захищає саме містечко. Цей бар'єр спалюватиме на попіл будь-яку сарану, що наблизиться. Це єдиний надійний метод, який ми змогли придумати. Вони доставлять їжу та воду в містечко і заразом з'ясують, чому міський бар'єр не спрацював, — пояснила Лі Мань.
— Вони вже майже дісталися до рою.
— Мгм, ти впевнена, що цей бар'єр справді спрацює? — серце Мо Фаня тривожно стислося, коли він побачив, як ескадрон солдатів ступає просто в диявольське лігво.
Він подивився на Лі Мань і запитав:
— Що не так із бар'єром містечка? Розкажи мені в деталях.
— Бар'єр — це основа для побудови міста. Без нього жодне місто не зможе вижити на землях, що кишать демонічними звірами. Щойно тут уперше з'явилася Демонічна Сарана Піщаної Бурі, ця западина отримала червоний рівень небезпеки. Рада наказала евакуювати всіх людей, міста і війська, але генерал Му Да винайшов вогняний бар'єр, здатний відбивати атаки сарани від Фортеці. Завдяки цьому Фортеця Таримської Западини змогла розширитися і збудувати кілька містечок навколо себе для видобутку місцевих ресурсів... — пояснила Лі Мань.
— Ці монстри бояться вогню, так? — уточнила Му Нуцзяо.
Лі Мань кивнула:
— Вогонь — це те, чого вони бояться найбільше. Тож вогняний бар'єр гарантував безпеку містечок, навіть якщо ці території колись вважалися вкрай небезпечними, але...
Лі Мань кинула стурбований погляд на містечко Аньцзяо, повністю оточене Демонічною Сараною Піщаної Бурі.
— А чи існує сарана, яка не боїться вогню? — раптом запитала Лінлін.
— Це неможливо; уся Демонічна Сарана Піщаної Бурі боїться вогню! — впевнено заявила Лі Мань.
Мо Фань здригнувся, щойно почув питання Лінлін. Він миттю дістав Гірський Кришталь зі свого просторового сховища.
Він отримав цей кришталь від мутованої сарани перед тим, як покинути Палаючі Гори. Він із самого початку відчував, що з ним щось не так, але коли він нарешті дещо усвідомив, по його спині пробіг крижаний холод!
— Гей, Мо Фаню, що це за кристали в тебе? Чому там щось усередині? — запитала Цзян Шаосюй.
Мо Фань не відповів. Він міцно стиснув кристал, розчавивши його на шматки.
Кристал розколовся, оголивши те, що помітила Цзян Шаосюй. Це була комаха дивної форми. Вона була мертвою вже досить давно, але було чітко видно, що вона загинула ще до того, як вилупилася з яйця!
— Чому... чому в кристалі була ненароджена комаха?!
— Це що, Демонічна Сарана Піщаної Бурі? Сарана, яка так і не вилупилася... Вона вже мертва... — вражено вигукнула Лі Мань.
— Брате Фаню, звідки в тебе яйце Демонічної Сарани Піщаної Бурі? — спитав Чжан Сяохоу.
Мо Фань не відповів. Він схопив Лі Мань за руку і потягнув її до головного намету.
Лі Мань нічого не розуміла, але лише поглянувши на вираз обличчя Мо Фаня, вона здогадалася, що сталося щось жахливе.
Інші чудово знали, що Мо Фань рідко виказував такий страх, і швидко поспішили за ним.
За десять кілометрів від містечка Аньцзяо оглушливий гул зводив солдатів із розуму.
На щастя, вони використовували вузли на своїй броні, щоб підтримувати захисний вогняний бар'єр. Інакше через безперервну звукову хвилю вони б не змогли застосувати жодного закляття.
Командир Фань Лян очолював ескадрон. Він здавався трохи дратівливим, але саме він завжди безстрашно вів за собою тисячі солдатів на передову з незмінним виразом обличчя. За свою кар'єру він неодноразово відзначався видатними заслугами.
— Не бійтеся, я б'юся з цими жуками вже майже десять років! Поки в нас є бар'єр, вони просто накладуть у штани і втечуть! Вперед, люди в місті чекають на нас! Наш ескадрон прославиться на весь захід! — кричав Фань Лян своїм людям.
Вони вже наблизилися до самого краю торнадо з Демонічної Сарани Піщаної Бурі. Щойно вони зроблять крок усередину, тисячі монстрів кинуться на них.
— Повторюйте за мною: Ми безстрашні!
— Ми безстрашні!
— Ми нездоланні!
— Ми нездоланні!
Ескадрон із тисячі солдатів продовжував рух уперед. Вони несли рятівні запаси їжі та води, наближаючись просто до диявольського лігва.
Шлях назад уже зник з поля зору. Їхній зір повністю застелила темрява. Самотнє містечко хиталося в епіцентрі "торнадо" з демонічної сарани.
— Фань Ляне, Фань Ляне, прийом! Відступайте негайно, негайно відступайте! — пролунав слабкий спотворений голос із рації командира Фань Ляна.
Фань Лян ледве міг розібрати слова. Гул від крил сарани був просто оглушливим.
— Що ви сказали? Я вас не чую! Не хвилюйтеся, ми виконаємо завдання! Мій ескадрон ніколи не провалює місій!
— Я кажу відступайте! Відступайте! — несамовито кричав сильно спотворений голос.
— Ми не здамося! Ми не віддамо нашу Фортецю Таримської Западини, в яку вклали стільки зусиль, цим брудним, жадібним, огидним жукам! — рішуче проголосив Фань Лян.
— Від... відступайте!
Зв'язок обірвався. Усе, що вони чули — це пронизливий скрегіт.
На спостережній вишці за п'ятнадцять кілометрів Мо Фань, Лі Мань, радниця Шао, Чжан Сяохоу та троє інших командирів широко розплющеними очима дивилися на ескадрон. Вони бачили, як Демонічна Сарана Піщаної Бурі повільно пожирає солдатів...
— Де... де ж вогонь? — схлипнув один із командирів.
Радниця Шао стояла бліда як смерть. Її очі налилися кров'ю.
— Чому вогняний бар'єр не спрацював?! Чому?! Чому?! — розпачливий крик луною рознісся табором.
Мо Фань дивився вдалину. Він бачив, як Демонічна Сарана Піщаної Бурі пікірує на солдатів авангарду, бачив, як комахи перетворюють їх на купи білих кісток.
Можливо, він зміг би запобігти цій трагедії, якби раніше зрозумів, що чорне каміння на Палаючих Горах насправді було яйцями мутованої Демонічної Сарани Піщаної Бурі!