— Твій брат... чому ти хвилюєшся за свого брата? Що його здолає горе? — запитав Мо Фань.
Чжао Ман’янь похитав головою:
— Забудь про це, ми щойно виграли турнір. Я не повинен згадувати про таке, щоб не псувати настрій.
— Не згадуй, ми сумуємо і святкуємо тоді, коли настає час, навіть якщо ці дві речі змішуються. Не потрібно силувати свої почуття, — погодився Мо Фань.
— Ти не проти дати мені трохи часу на роздуми? Я знову поговорю з тобою, коли проясню свої думки. — Було очевидно, що Чжао Ман’яня все ще турбували якісь інші речі. Власне кажучи, він усе ще не був упевнений у правді.
— Гаразд, я буду у своїй кімнаті або в Му Нінсюе. Просто приходь, коли захочеш, — Мо Фань не став на нього тиснути.
Перед тим як піти, Мо Фань обернувся і побачив, що Чжао Ман’янь повільно прямує до морського муру. Було цілком очевидно, що Чжао Ман’янь дуже стурбований цією справою.
На щастя, він давно до цього підготувався.
Бути готовим до смерті близьких — це зовсім інше, ніж раптово отримати новину про чиюсь смерть, оскільки люди мають час поступово змиритися з правдою, коли людина має невдовзі піти з життя. Горе повільно перетвориться на повагу до померлого. Чжао Ман’янь насправді не мав про що шкодувати. Зрештою, він досяг вражаючих успіхів ще до смерті свого батька. Тепер старий міг спочивати з миром.
З іншого боку, новина про раптову смерть близьких заскочить будь-кого зненацька, немов удар блискавки просто в них. Мо Фань бачив забагато смертей під час Лиха міста Бо та Лиха Стародавньої Столиці. Саме тому він докладав стільки зусиль до своєї культивації — щоб гарантувати, що його близькі зможуть жити в мирі посеред хаосу, спричиненого демонічними звірами.
На жаль, життя кожного одного дня добігає кінця. Людям доведеться врешті-решт прийняти це і продовжувати жити далі. Якщо вони проведуть усе своє життя в тіні та дощових днях, то самі стануть подібними до мерців!
Чжао Ман’янь усе ще стояв розгублений перед морським муром. Небо повністю стемніло. У Венеції запалилися ліхтарі, а деякі з островів поблизу зникли в темряві, ніби їх і не існувало.
Наближалася якась пара. Чоловікові було за тридцять, зі шрамом на засмаглому лобі. Він міцно обіймав жінку поруч із собою з широкою усмішкою, ніби був надзвичайно задоволений їхніми стосунками, як палко закоханий юнак.
Жінці, здавалося, теж було за тридцять. Вона виглядала досить звичайно, з тих, на кого Чжао Ман’янь не звернув би й зайвого погляду. Жінка сором'язливо всміхалася, але її очі бігали навколо. Вона потайки поглядала на Чжао Ман’яня.
— Друже, не міг би ти нас сфотографувати? — запитав чоловік, простягаючи камеру.
— Звісно. — Зазвичай Чжао Ман’янь просто зарозуміло пройшов би повз пару. Він дозволяв лише собі виставляти свої стосунки напоказ іншим, а не навпаки. Однак сьогодні в нього був поганий настрій, тому він не відмовився зробити комусь послугу, збираючи трохи благословень для свого батька, який незабаром мав піти з життя.
Коли Чжао Ман’янь простягнув руку, щоб узяти камеру, чоловік зі шрамом раптом злісно вишкірився.
Очі чоловіка спалахнули вбивчим блиском, коли з його рукава вислизнула довга отруйна змія з вісьмома пазурями. Вона обвилася навколо зап'ястя Чжао Ман’яня і вкусила його за руку!
Чжао Ман’янь не відчув болю від укусу, але його кров раптом заледеніла і продовжила розповсюджуватися в інші частини тіла!
— Ви! — Чжао Ман’янь був ошелешений. Він швидко застосував захисне закляття.
Світловий Захист: Священний Щит уже майже завершився, коли в Чжао Ман’яня раптом запаморочилося в голові, так само, як він почувався вчора вночі, коли був п'яний.
Останній Зоряний Шлях розірвався навпіл. Чжао Ман’янь не встиг вчасно звести свій захист. Отрута поширювалася надто швидко. Мало того, що вона його паралізувала, так ще й затьмарювала його розум!
— Хто ви такі!? — закричав Чжао Ман’янь. Він усе ще міг говорити.
— Який сенс стільки розпитувати? Хіба не краще померти, нічого не знаючи? — жінка усміхнулася. Вона повільно дістала отруйну голку.
Голка була завдовжки з кинджал. Це явно був зловісний предмет магічного спорядження, схожий на рукавицю-кіготь Гун Юя. Зброя підходила для магів-убивць. Вона не була надто корисною проти демонічних звірів, але була смертоносною проти магів!
— Хто вас послав!? — Чжао Ман’янь був настільки розлючений, що його очі ледь не вивергали вогонь.
— Схоже, ти зможеш скласти своєму батькові компанію в потойбіччі! — жінка-вбивця холодно хихикнула, встромляючи голку в серце Чжао Ман’яня.
Отруйна голка легко проткнула шкіру Чжао Ман’яня і ввійшла в його плоть. Невдовзі вона досягла б його серця. Однак звідки не візьмись спалахнуло золоте світло. Непоказне намисто, яке носив Чжао Ман’янь, відкинуло двох убивць яскравим світлом, не давши отруйній голці просунутися далі.
— Як і очікувалося від багатого синка, у тебе є магічне спорядження, яке перевершує навіть силу Венеціанської Каблучки. Але чи допоможе тобі твоя остання відчайдушна спроба? — Жінка-вбивця все ще посміхалася, ніби її не надто здивувало його магічне спорядження.
Двоє вбивць були неймовірно сильними, особливо чоловік з Елементом Отрути, який першим влаштував засідку на Чжао Ман’яня. Навіть якби Чжао Ман’янь був напоготові, чоловік усе одно міг би легко його здолати.
Чжао Ман’янь довгий час був плейбоєм. Лише останні два роки він старанно культивував, щоб догодити батькові. Він ніколи раніше не ображав нікого з високим статусом, тому було практично неможливо, щоб хтось послав за ним убивць...
Золоте світло захищало Чжао Ман’яня, але сила магічного спорядження триватиме недовго, і навряд чи хтось прийде йому на допомогу в такому безлюдному місці.
Чжао Ман’янь розумів, що його смерть наближається, проте він не хотів із цим миритися чи вірити в це!
— Чжао Юцяню, покажися! Я знаю, що це ти! — закричав Чжао Ман’янь. Його вени на обличчі здулися від отрути.
Відповіді не було.
— Чжао Юцяню! Тобі вистачило сміливості вбити мене, але не вистачає сміливості зустрітися зі мною віч-на-віч!? — закричав Чжао Ман’янь. Він відчував, що Чжао Юцянь десь поруч!
Як він і думав, з-за старого дерева неподалік вийшов чоловік у щільному одязі.
Чоловік навіть приховав своє волосся, залишивши відкритими лише очі. Він був украй обережним, щоб ніхто не зміг побачити його обличчя.
Золоте світло ще деякий час протримається, але Чжао Ман’янь відчував абсолютну безвихідь. Двоє вбивць явно вбили багатьох людей раніше, і навіть такий маг, як він, не мав проти них жодних шансів.
— Тоді я попрощаюся з тобою, — холодно відповів замаскований чоловік.
Чжао Ман’янь відчув, як по спині пробіг сильний мороз, ніби його серце незліченну кількість разів пронизали отруйною голкою.
Це був він. Це справді був він!
Чжао Ман’янь розумів, що в нього немає шансів врятуватися, але сподівався, що за цим стоїть хтось інший. Він волів би думати, що це хтось, кого він випадково образив у минулому...
Вони були братами. Чжао Ман’янь і раніше підозрював цього чоловіка. Саме про це Чжао Ман’янь і хотів поговорити з Мо Фанем. Він відчував, що Чжао Юцянь був із тих людей, які зроблять усе задля досягнення своїх цілей, але з огляду на те, що вони були кровними братами, Чжао Ман’янь зрештою відкинув ці думки і вирішив не розповідати про це Мо Фаню...
Він не сказав цього, бо сподівався, що неправильно зрозумів свого брата. Інакше Мо Фань неодмінно залишився б із ним, про всяк випадок, якщо хтось спробує його вбити. І тоді він би не опинився у своєму нинішньому становищі!
Коли Чжао Ман’янь згадав, як Мо Фань без вагань пожертвував собою, щоб врятувати його та інших у місті Цзіньлінь, і кілька разів після цього, і порівняв його з Чжао Юцянем, який наважився показати лише свої очі, його миттєво охопили складні почуття.
— У тебе немає ані краплі людяності? — запитав Чжао Ман’янь.
— Хіба не наївно ставити таке запитання? Хіба це не провина нашого батька, що він змусив мене опуститися до такого? Я, Чжао Юцянь, із десяти років перебував під суворою дисципліною, вивчаючи різні мови, фінанси, як розмовляти з бізнесменами та блефувати з жадібними людьми. Гроші, які я заробив для клану, зусилля, які я доклав... а ти, ти жив безтурботним життям від самого народження. Старий жодного разу тебе не сварив і дозволяв витрачати скільки завгодно грошей, не вимагаючи від тебе нічим керувати. Він навіть підготував для тебе шлях у тому, що ти хотів вивчати. Я думав, він просто тебе балує, не переймаючись тим, що ти робиш. Ти міг би просто жити комфортним життям, як непотрібний багатий синок. Я думав, що він виховує мене як наступника клану, тому був до мене таким суворим, щоб у майбутньому я міг стати кращим за нього...
— Але що він зробив!?
— Що він зробив!? — закричав Чжао Юцянь. Його голос був сповнений ненависті та злоби.
— Він залишив свій заповіт ще до того, як ти виграв турнір, вимагаючи, щоб ти успадкував Клан Чжао, а я, Чжао Юцянь, допомагатиму тобі!... ХА-ХА-ХА-ХА, який хороший батько, який хороший батько, він планував це від самого початку, він ставився до тебе як до свого дорогоцінного сина, тоді як я для нього був лише підлеглим, а тепер він доручає мені ще й прислужувати тобі! — кричав Чжао Юцянь.
Чжао Юцянь не міг із цим змиритися. Ну й що з того, що Чжао Ман’янь приєднався до національної збірної та посів перше місце на Світовому студентському турнірі? Його внесок у Клан Чжао був більшим, ніж могли б зробити десять Чжао Ман’янів! Однак його батько був настільки наївним, що вважав Чжао Ман’яня надією Клану Чжао лише через одне досягнення, і тепер йому доводилося служити своєму нікчемному молодшому братові, наче домашньому улюбленцю...
— Це рішення батька. Ти серйозно думав, що я збираюся конкурувати з тобою після його смерті? Я зосереджуся на магії, а ти зможеш керувати бізнесом. Чому все мало дійти до такого? Батько ще живий, але ти просто не міг дочекатися, щоб накласти на мене руки! — Чжао Ман’янь глибоко вдихнув, побачивши, наскільки зіпсованим був Чжао Юцянь.
— Саме тому, що він ще живий... прямо перед його смертю я особисто скажу йому, що вбив його дорогоцінного сина, щоб помститися за те, що він стільки років ставився до мене як до собаки! — Чжао Юцяню було абсолютно байдуже.
— Якщо так, то як ти міг послати за мною вбивць відразу після того, як він захворів? Б'юся об заклад, ти найняв їх давно і просто чекав, поки старий захворіє? — запитав Чжао Ман’янь.
— Саме так! Ти знаєш, яка людина наш батько, мені потрібно було завжди мати запасний план. Не ненавидь мене, ти повинен розуміти, хто ще більш нелюдяний!
— Я прощаю тебе, зрештою, ти мій брат.
— Я теж не хотів цього робити.
— Подбай про матір, — сказав Чжао Ман’янь. Було безглуздо чинити подальший опір, оскільки він не бачив ані найменшої тіні вагання в очах Чжао Юцяня.
Чжао Юцянь справді змінився. Чоловік здавався йому абсолютно чужим.
— Я подбаю. Вона не підозрюватиме мене в цьому, вона мені довіряє. — Чжао Юцянь подав знак убивцям.
Світло, що захищало Чжао Ман’яня, повільно згасло, занурюючи його у відчай.
Він міг лише стояти на місці. Якщо й було про що шкодувати, то це про те, що він більше не зможе мандрувати світом із Мо Фанем і досягати вищих рівнів магії.
Якби ж тільки в нього був час підчепити всіх дівчат, які йому подобалися...
Чжао Ман’янь не мав жодного уявлення, чому така безглузда думка промайнула в його голові прямо перед смертю. Можливо, він теж навчився зустрічати кожну хвилю з усмішкою після того, як провів стільки часу поруч із цим чоловіком...
— Робіть це!
Двоє вбивць були неймовірно сильними. Судячи з їхніх шокуючих аур, вони навіть могли бути магами Верховного рівня. Навіть без отрути, що його сковувала, Чжао Ман’яню було б важко протистояти тиску їхніх убивчих аур.
Чжао Ман’янь заплющив очі. З наближенням смерті він не помітив світіння дерев'яної тріскачки у своїй душі, ніби ця річ прокинулася від глибокого сну!
Пролунав гучний рев, що долинав з узбережжя Венеції та затоки. Усе місто здригнулося від нього. Рев був надзвичайно жахливим у нічний час!
Чорний острів раптом піднявся з океану. Величезні хвилі здійнялися до самих хмар, перш ніж розлетітися в усі боки, мов цунамі!
— Всратися можна, що це таке?
— Це... це острів...
Тисячі людей у Венеції спостерігали, як хвилі котяться просто на них. Маги злетіли в небо, коли завили сирени, а за ними на місто пролилося пурпурове світло!
Тінь величезного острова нависла над містом, закриваючи місяць і зірки. Місто Венеція здавалося маленькою іграшковою будівлею на тлі острова. Здавалося, що його можна дуже легко знищити...
Мо Фань знаходився в районі, що виходив до океану. Він витріщився на м'ясисте тіло істоти, яке раніше було занурене в море. Шок, який він відчув, був таким самим, як і під час його першої зустрічі з Чорним Тотемним Змієм!
— Це... це... це та сама істота, що стежила за нами! — Мо Фань упізнав її.
Острів...
Істота, що маскувалася під острів...
Таємнича, величезна істота, яка колись з'явилася в Японії, але так і не показала їм себе!
Вона пропливла весь шлях до Середземного моря і зупинилася тут, у Венеції!
Вона насправді йшла за ними!