З важким серцем Мо Фань пришвидшив крок.
Бог знає, чи гналася ця істота за ними, чи насправді була просто над ними. Чорні отруйні міазми могли б убити більшість істот за лічені миті, але це не обов'язково означало, що жодне створіння не могло в них жити!
По правді кажучи, Мо Фань уже помітив, що щось не сходиться, невдовзі після того, як увійшов у це місце. Навряд чи організатори сховали б скарб у такому місці. Це була явно заборонена земля, яка могла б легко коштувати учасникам життя.
Як він і думав, щось пішло не так. Команда попереду них була мертвою, і їх підвісили догори дригом, щоб стекла кров. Здавалося, істота над каменем не була фанатом крові...
Через деякий час Мо Фань запитав Тоні:
— Де ми?
Тоні обернувся, його лоб був укритий холодним потом, а очі сповнені жаху.
Мо Фань миттєво щось зрозумів, побачивши реакцію чоловіка. Він швидко попросив Айлін освітити їхнє оточення.
Айлін застосувала Сяйво Світла, відкриваючи високі стіни поблизу. Місце попереду було просторим, і здавалося дном ставка... а прямо посередині знаходився чорний як смола валун!
Мо Фань відчув, як у нього по шкірі побігли мурашки!
— Засранцю, про що ти думаєш? — розлютився Мо Фань.
— Я... я трохи запанікував і пішов не тим шляхом. Біля виходу було сім стежок, тож я, мабуть, вибрав ту, що поруч із правильною, але навіть якби я пішов не тим шляхом, ми б усе одно не мали повернутися сюди! — Тоні впав на землю з блідим обличчям.
— Повертаємося! — рішуче сказав Мо Фань.
Група з чотирьох осіб негайно пішла тим самим шляхом, яким і прийшла. Вийшовши із зигзагоподібної стежки, вони могли просто йти за орієнтирами і пробиратися до гори, з якої прийшли, оскільки це було єдине місце, де отруйний туман був достатньо рідким, щоб вони могли безпечно покинути це місце!
Під величезним тиском настала черга Мо Фаня показувати дорогу. Він суворо дотримувався шляху, який запам'ятав раніше, оскільки ще не повністю довіряв Тоні. У нього не мало б виникнути проблем із пошуком виходу.
Група пришвидшила крок, їхні серця шалено калатали. Через деякий час, коли Сяйво Світла виявило той самий чорний як смола валун із кров'ю, що капала на нього, їм здалося, що вони ось-ось збожеволіють!
— Ми... ми знову повернулися сюди! — Айлін із недовірою дивилася на валун перед нею. Її голос був сповнений страху!
— Ходімо, спробуймо ще раз, не може бути, щоб ми тут застрягли, ми маємо покинути це місце! — сказав Тоні. — Навіть якщо ми в пастці тут унизу, я не хочу тут залишатися!
Трупи Келлі та його групи висіли над ними. Цілком імовірно, що їхня кров також уже висохла. Кров в отворі на валуні вже переповнила його і стікала вниз, наче джерело. Не мало значення, скільки разів вони це бачили, це все одно було жахливо!
Мо Фань злегка підняв голову. Незважаючи на те, що він украй не хотів зустрічатися з істотою над ними, він знав, що намагатися втекти було безглуздо. Вони продовжували повертатися сюди. Виявилося, що істота теж не заперечувала проти того, щоб вони йшли, оскільки вже знала, що група зрештою повернеться...
— Айлін, повільно піднімай Сяйво Світла, але не надто швидко, — сказав Мо Фань Айлін низьким голосом.
Айлін теж панікувала. Вона прикусила губу і виконала вказівки Мо Фаня, використовуючи Сяйво Світла, щоб освітити моторошну темряву над ними...
Помаранчеве світло повільно розсіювало темряву і освітлювало тіла, що висіли в повітрі. Їхні тіла стали набагато худішими, оскільки з них витекла вся кров.
Було важко уявити, що студенти, які ще зовсім недавно були живі, закінчать ось так за такий короткий проміжок часу. Мо Фань гадав, що відчують організатори та глядачі, якщо побачать це.
Світло продовжувало підніматися, і вони нарешті змогли чітко все розгледіти. Вони помітили якісь прозорі нитки, схожі на сплетений шовк, прикріплені до мертвих тіл...
Коли світло піднялося ще вище, вони помітили ще більше ниток, і на їхнє превелике здивування, ще вище висіло багато трупів!
Багато трупів повністю висохли, немов мумії; було важко сказати, скільки років вони тут провисіли!
— Це... це якісь зразки? — спитав Тоні, цокаючи зубами.
Мо Фань нічого не відповів. Він знав, що істота була десь над ними, між сплетеним шовком.
— Щось рухається! — сказала Айлін, щось помітивши.
Мо Фань подивився в напрямку, куди вказувала Айлін, і побачив істоту з безліччю ніг з боків її тіла, схожу на скорпіона чи павука. Йому було важко порахувати кількість ніг через каламутне повітря, але він міг бачити, як істота вільно пересувається між нитками шовку. Якби вони не бачили шовк, вони б просто подумали, що істота пересувається повітрям!
Істота повзла вниз, її тіло напрочуд нагадувало людське. У неї була крихітна голова порівняно з м'язистим тілом і довгий хвіст, схожий на зміїний...
Більша частина її тіла була вкрита отруйною лускою. Її зовнішній вигляд нагадував суміш людини, скорпіона, павука і змії і був у кілька разів страшнішим за демонічних звірів у зовнішньому світі. Айлін відчула, як у неї заніміла шкіра на голові, а кінцівки ослабли, щойно вона побачила цю істоту.
— Там... там є ще одна! — Тоні вказав на стіну неподалік.
Стіна була ідеально рівною, і якраз там, де світло сягало максимальної дальності, схожа істота спускалася по ній. У її очах не було фокусу, проте вони могли відчути жадібність і лютість цих створінь, а також сильний запах смерті, який вони випромінювали, ніби прийшли з Пекла!
— Хтось... хтось... хтось знає цих істот? — запитав Тоні.
Ні Айлін, ні Му Нінсюе ніколи не бачили нічого подібного. Вони навіть ніколи не читали про таких істот у своїх книгах.
Однак той факт, що вони змогли вбити цілу групу за такий короткий час, чітко натякав на те, наскільки вони небезпечні!
— Мо Фаню, боюся, ми не зможемо впоратися з ними з нашою нинішньою силою. Мені, можливо, доведеться використати Крижаний Кристалічний Лук... — прошепотіла Му Нінсюе Мо Фаню.
Мо Фань кивнув.
З цими істотами явно не варто було жартувати. Вони б закінчили так само, як інша команда, якби були необережними. Якщо Му Нінсюе вважала, що їй потрібно використати Крижаний Кристалічний Лук, це означало, що вони не могли протистояти цим істотам із їхньою поточною силою!