— Дивіться, вони, мабуть, залишили ці пляшки з водою. Що я казав? Вони не відійшли надто далеко. Ми точно на правильному шляху. Повірте в мене хоч трохи, гаразд? Крім того, якби не я, ви б теж не мали жодного уявлення, де шукати скарб! — радісно сказав Тоні.
Вони вже деякий час ішли чорною як смола долиною і бачили безліч розгалужених стежок. Їм ставало не по собі, бо вони боялися, що йдуть назустріч власній смерті.
На щастя, вони справді виявили сліди іншої групи. Інакше в них у всіх виникло б сильне бажання відступити!
— До речі, у всіх Магів Звуку такий гострий слух? — Мо Фань раптом зацікавився Елементом Звуку Тоні.
— До чого тут наші вуха? Чули коли-небудь про кажанів? Вони використовують луну, щоб орієнтуватися в просторі. Так само й ті з нас, хто володіє Елементом Звуку, не обов'язково мають гострий слух, але ми теж можемо сприймати навколишнє середовище за допомогою звукових хвиль. Мій Елемент Звуку дуже добре знаходить живих істот, тому просто йдіть за мною, і все буде гаразд. Я можу ідеально уникати тутешніх створінь... — сказав Тоні.
Серед усіх Елементів Елемент Звуку мав найгостріші чуття. За допомогою звукових хвиль вони могли вловити найменший рух за кілька кілометрів. Якби Елемент Звуку не був одним із найрідкісніших, більшість груп мисливців неодмінно хотіли б мати серед своїх лав Мага Звуку, оскільки вони могли легко дізнаватися, де знаходяться демонічні звірі, визначати, чи веде шлях у глухий кут, або з легкістю вистежувати ціль!
Тиша, усе навколо було мертвотно тихим. Мо Фань не чув ані звуку, проте Тоні продовжував повторювати, що група Келлі знаходиться просто перед ними.
Мо Фань теж був дещо спантеличений. Зазвичай у такому чорному як смола середовищі мали б водитися якісь рідкісні демонічні звірі. Зрештою, отруйні міазми, що нависали над цим місцем, були ідеальним середовищем для розмноження багатьох темних або отруйних істот. Вони могли б легко вивести тут кілька поколінь...
Проте, пройшовши такий довгий шлях, вони ще не побачили жодного демонічного звіра, навіть найменшого хробака чи жука. Вони чули лише власні кроки по багнистій землі... але чим тихіше ставало, тим сильнішими були їхні погані передчуття!
— Здається, ми скоро туди дістанемося. Подорож виявилася набагато легшою, ніж я очікував, — хихикнув Тоні до решти.
— Вони все ще тримають скарб. Ми ж не можемо повернутися з порожніми руками після того, як так довго за ними стежили, правда? — сказала Айлін.
— Звісно, ні; очевидно, що ми збираємося їх пограбувати. Ви троє пограбували вже стільки команд, тож ще одна не завадить! — погодився Тоні.
— Ти справді багато знаєш, чи не так?
— Якби я не знав, з чого б мені ділитися з вами інформацією... ммм? Здається, вони з чимось б'ються, — Тоні зробив серйозне обличчя і притулився до стіни, щоб зосередитися на звуках, що долинали спереду.
Мо Фань, Му Нінсюе та Айлін зберігали мовчання. Навіть вони могли почути якісь звуки, що долинали з глибини озерної долини...
Проблема полягала в тому, що для Мо Фаня це зовсім не було схоже на бій.
— Ставок Семи Зміїв і Дракона прямо попереду? — запитала Му Нінсюе.
— Мм, він одразу за цими двома стінами. Дивно, чому раптом стало так тихо? — сказав Тоні.
Мо Фань насупився. Він відчув запах крові, що долинав спереду. Запах був сильнішим, ніж зазвичай.
Через деякий час Мо Фань відчув, що щось не так. Він негайно запитав:
— Товстуне, що ти почув?
— Не можу сказати напевно. Рухаймося вперед, усе одно це вже недалеко, — відповів Тоні.
Група з чотирьох осіб рушила вперед. Спочатку вони планували почекати, поки інша група здобуде скарб, а потім вирвати його з їхніх рук, скориставшись напівтемрявою, але з якоїсь причини вони більше не чули жодних звуків від тієї команди...
— Я створю трохи світла! — сказала Айлін.
Місце попереду було Ставком Семи Зміїв і Дракона, про який згадував Тоні. Це був досить глибокий ставок, оскільки в нього впадало сім річок. Якби там досі була вода, ставок точно був би неймовірно глибоким!
Світло тьмяно освітило навколишню територію. Повітря було досить каламутним. Їхнє поле зору було дуже обмеженим навіть зі світлом. Здавалося, ніби вони тримали в руках маленького смолоскипа, і найдалі, куди вони могли бачити, було лише за кілька метрів...
Шлях поступово ставав ширшим. Зараз вони перебували на дні ставка, а отруйні міазми над ними сягали понад десяти метрів завтовшки.
— Куди вони поділися? — Му Нінсюе озирнулася на чорному як смола дні озера, але не побачила жодних ознак іншої команди.
— Тоні, їх тут навіть не було, ти намагався нас обдурити? — люто запитала Айлін.
Тоні миттєво почервонів і сказав:
— Це неможливо! Клянусь, я чув, як вони розмовляли... вони були прямо тут, як вони могли так швидко зникнути?
Мо Фань, який був трохи сміливішим, підійшов до центру ставка. У тьмяному світлі він помітив величезну тінь, що нависала над цим місцем. На перший погляд він неабияк злякався, подумавши, що вона належить монстру, але придивившись уважніше, зрозумів, що це тінь валуна дивної форми...
Поруч із валуном Мо Фань побачив вкриту пилом скриньку. Скринька явно була створена людиною, а прикраси на ній були в італійському стилі.
— Невже я так легко знайшов скарб? — Мо Фань був дуже здивований.
Він не поспішав відкривати скриньку. Він перевернув її і ахнув, побачивши на ній кривавий відбиток долоні!
-Відбиток... він ще свіжий!-
Кров ще не висохла, а це означало, що її залишили на скриньці лічені хвилини тому!
— Обережно! — попередив інших Мо Фань.
Айлін і Му Нінсюе миттєво перегрупувалися з Мо Фанем і в повній бойовій готовності оглянули навколишню територію. Тоні злякався того, наскільки серйозним був Мо Фань, і швидко сховався між ними трьома.
— Що... що відбувається? — тремтячим голосом запитав Тоні.
— Ми знайшли скарб, але боюся, що людина, яка щойно тримала його в руках, у великій халепі! — Мо Фань перевернув скриньку і показав іншим кривавий відбиток долоні.
Обличчя Тоні миттєво зблідло, коли він побачив кривавий відбиток. Він нервово сказав:
— Я не зміг почути їх щойно... чи... чи означає це...
Кап, кап, кап...
Раптом збоку пролунав чіткий звук. Це було схоже на те, як краплі води падають на землю.
Мо Фань подивився вгору на валун і побачив рідину, що безперервно капала в отвір на ньому.
Айлін теж це помітила. Вона застосувала Сяйво Світла, щоб освітити це місце, зокрема й рідину, що капала на валун... і вона виявилася яскраво-червоною!
Ця рідина була не чим іншим, як свіжою кров'ю!
В'язка кров капала на валун із постійною швидкістю. Що найбільше шокувало, верхівка валуна, куди падала кров, повністю просіла, нагадуючи величезну чашу.
Отвір, видовбаний краплями крові!
З якоїсь причини в голові Мо Фаня промайнула жахлива думка.
Існує приказка, що навіть найменші краплі води з часом проточать камінь, якщо падатимуть на нього протягом тривалого часу. Зрозумівши, що верхівка валуна, куди падала кров, була єдиною частиною, що просіла, Мо Фань миттєво припустив, що валун міг просісти лише після того, як краплі крові падали на нього протягом дуже довгого часу!
Питання полягало в тому, скільки часу і скільки крові знадобилося б, щоб проточити такий величезний валун?
— Там... над нами висять люди! — затремтів від страху Тоні, навіть його голос зазвучав інакше.
Світло повільно піднімалося, дозволяючи їм подивитися вище. Однак те, що вони побачили, було справді шокуючим. Кілька людей, невідомо живих чи мертвих, висіли догори дригом над валуном, і кров капала з одного з них!
— Це Келлі та його команда! — вигукнула Айлін.
— Вони мертві? — Му Нінсюе теж була шокована. Де була та річ, що підвісила їх, мов сосиски?
— Забираймося звідси! — насупився Мо Фань. Він був смертельно серйозним.
— То ми просто залишимо їх? — Айлін усе ще намагалася з'ясувати правду, але Мо Фань уже покидав Ставок Семи Зміїв і Дракона.
Му Нінсюе не сказала ні слова. Вона швидко пішла за Мо Фанем. Тоні ледь не наклав у штани і теж не мав жодного наміру залишатися.
Айлін прикусила губу і прибрала світло. Вона швидко пішла за іншими.
Мо Фань ішов швидко, ніби не хотів залишатися в цьому місці ні на секунду довше. Му Нінсюе рідко бачила Мо Фаня в такій паніці...
— Товстуне, показуй дорогу! — підігнав його Мо Фань.
Тоні йшов попереду і вів трійцю до виходу.
Через деякий час Айлін, яка була глибоко стурбована, нарешті заговорила:
— Вони... вони всі мертві?
— Так, вони всі були мертві, — твердо кивнув Мо Фань.
— Я теж не чув їхнього серцебиття, — обернувся і сказав Тоні.
Айлін втратила дар мови. Її обличчя здавалося спантеличеним і стривоженим.
— Що саме з ними сталося? — запитала Айлін.
— Я не хочу цього знати, — відповів Мо Фань.
Справа була не в тому, що Мо Фань раптом втратив мужність або був настільки холоднокровним, що навіть не спромігся перевірити, чи живі ці люди, просто було дуже легко припустити, що сталося, враховуючи всі деталі...
Келлі та його група були членами національних збірних. Той факт, що вся його група загинула так швидко, без жодного крику чи звуку, означав, що істота в тому місці була на кілька рівнів сильнішою за них!
Як вони могли мати бодай якісь шанси проти такої істоти?
Мо Фань був авантюрним чоловіком, але він не був фанатом смерті, і навіть він відчув загрозу в жахливому Ставку Семи Зміїв і Дракона. Він відчув величезну присутність смерті з темряви над собою!
Мо Фань був твердо переконаний, що істота, яка вбила Келлі та його групу, знаходилася просто над ними!