Навіть маючи підозри, що це місце — секретна база Чорної Церкви, їм потрібні були вагомі докази, щоб підтвердити свої здогадки. Щойно Мо Фань збере ґрунт, і Лінлін його дослідить, вони швидко дізнаються правду!
— З... з тобою все гаразд? — пролунав голос Ґо Веньї позаду нього.
Мо Фань поклав трохи землі до кишені й підвівся. Він був досить здивований тим, що Ґо Веньї повернулася, хоча їй було страшно. Схоже, у дівчини добре серце.
Мо Фань усміхнувся й сказав:
— Я оглянув це місце, але нічого не знайшов. Схоже, ґрунт теж не просякнутий кров'ю. О, я вчуся в поліцейській академії, тож просто довірся мені.
— Справ... справді? — Ґо Веньї здавалася досить нервовою.
— Звісно, ти, мабуть, помилилася. Подумай сама, було дуже темно, може, там лежав поранений кінь. Якийсь хлопець намагався зупинити кровотечу, замастив руки та обличчя кров'ю, а ти подумала, що він їсть коня... — заспокоїв її Мо Фань.
Ґо Веньї згадала той випадок. Те, що сказав Мо Фань, звучало досить логічно.
— Дяк... дякую тобі, — тихо сказала Ґо Веньї.
— Гаразд, домовилися. Ходімо наз... — Мо Фань збирався щось сказати, коли почув якийсь рух у гаю.
— Що там? — запитала Ґо Веньї.
— Нічого, ти зможеш сама повернутися? Я хочу тут трохи прогулятися, — усміхнувся Мо Фань.
Ґо Веньї замислилася. Якщо вона хоче подолати свій страх, то мусить пройти цей шлях самотужки. До того ж після пояснень Мо Фаня їй було вже не так страшно.
— Авжеж, — рішуче кивнула Ґо Веньї.
Відіславши Ґо Веньї, Мо Фань втупився в чагарник, схований у темряві.
Він збирався піти глянути, що там, коли побачив, як його комунікатор заблимав, вказуючи, що хтось із таким самим пристроєм знаходиться поруч.
Мо Фань навмисне почекав. Через деякий час з'явилася Му Нінсюе, одягнена в усе чорне. Вона була прекрасною, як чорна троянда, що розквітає під місячним сяйвом.
— Ти щось знайшов? — запитала Му Нінсюе.
Мо Фань довго витріщався на її сексуальні чорні панчохи. Її округлі сідниці в них виглядали ще спокусливіше... ох уже цей фетиш на ноги!
— Я запитала, чи знайшов ти щось! — розлючено гримнула Му Нінсюе.
— А, та штука, що жере коней, про яку згадувала Ґо Веньї... думаю, це Темний Демонічний Звір. Ми дізнаємося напевно, коли Лінлін перевірить ґрунт, який я зібрав. У гаю якийсь рух. Я якраз збирався перевірити, коли ти прийшла, — відповів Мо Фань.
— Ходімо разом. — Му Нінсюе тихо наблизилася до гаю.
Мо Фань ішов слідом, насолоджуючись виглядом чорних панчіх. Цк-цк-цк, у нього виникло бажання розірвати тонкі панчохи навпіл і насолодитися приємним видом ніжних білих ніжок під ними...
Якби Му Нінсюе знала, про що думає Мо Фань, вона б одразу ж жбурнула в нього крижаний ланцюг.
У гаю було аномально темно. Навколо було небагато бур'янів, але дерева росли дуже густо. Світлу було важко пробитися крізь листя.
Парочка тихо ступала навшпиньки, наближаючись до місця, звідки долинали звуки.
— Здається, хтось поранений, — припустила Му Нінсюе, почувши звук.
Мо Фань нахмурився й сказав:
— З огляду на мій досвід, не думаю.
Му Нінсюе проігнорувала слова Мо Фаня. Вона рушила далі, пройшла повз ряд дерев і дісталася просторішої галявини. Вона чітко побачила дві фігури, що лежали одна на одній під товстим стовбуром.
— Мм, мм, мм, ох, оххх! — спочатку це було схоже на мукання, а потім пролунав сповнений насолоди стогін.
Жіночий стогін був наче вогонь у тихій ночі. Він миттєво запалив рум’янець на холодному обличчі Му Нінсюе, її вуха та шия одразу почервоніли.
Тим часом Му Нінсюе відчула, як гарячий подих позаду торкнувся її шиї. Вона чутливо відскочила вбік...
— Срань господня, люди тут досить екстремальні! — знизив голос Мо Фань. Його очі розширилися, здавалося, що очні яблука ось-ось вилетять у бік місця «злочину».
Власне кажучи, вони були дуже близько до фігур. Вони вже бачили, як нога повільно піднімається в повітря, і дві голови, притиснуті одна до одної. Одна належала жінці з кучерявим волоссям, що притулилася до дерева, а інша, кремезна чоловіча фігура, безперервно рухалася вперед.
Вони не бачили обличчя чоловіка, але легко могли розгледіти обличчя жінки. Розпашіле, вкрите потом обличчя належало не кому іншому, як досить привабливій управительці Карлі. Спокусливий вираз її очей різко контрастував із її професійним, ввічливим виглядом удень. Мо Фань відчув прилив жару в носі. Він підсвідомо притулився ближче до Му Нінсюе.
Му Нінсюе не наважувалася видати ні звуку, але й не дозволила б цьому засранцю Мо Фаню скористатися ситуацією. Вона вже збиралася відреагувати, коли почула голос Карлі.
— Мені здалося... мені здалося, я щось почула?
— Тобі, мабуть, почулося. Я нічого не чув, хоч я й маг.
— Капітане Фен, я знаю... я знаю, у нас були деякі... незначні проблеми... ах... але ми їх владнаємо... тож... чи не могли б ви... завтра закрити на це очі?
— Не хвилюйся, я точно зроблю тобі послугу, раз ти погодилася прийти сьогодні, а щодо тебе, хе-хе-хе.
Після кількох бурхливих рухів двоє завмерли на землі. Карлі змогла говорити вільніше:
— Хто послав вас сюди цього разу?
— Ніхто, я прийшов сам. Я вже давно накинув на тебе оком, тож вирішив навідатися, коли дізнався про інцидент. Не очікував, що ти будеш такою зговірливою, ти навіть зв’язалася зі мною ще до вечері, ха-ха-ха! — чоловік вибухнув сміхом. Здавалося, йому було байдуже, що вони на відкритому просторі.
— Тобто ви хочете сказати, що прийшли з власної ініціативи? І нічого серйозного немає? — ще раз перепитала Карлі.
— Ну, виявляється, у вас таки є деякі проблеми. Як капітан міських мисливців, я мушу виконувати свою роботу.
— Ох, ох, це полегшення, — видихнула Карлі.
— Що таке? У вас є ще якісь проблеми? Якщо поїдеш зі мною в гори на вихідні, проблем більше не буде, ХА-ХА-ХА! — розсміявся капітан Фен.
— Є дещо, але чи не могли б ви, будь ласка, підчистити записи? Ви ж знаєте, ми ведемо бізнес із багатіями. Вони не захочуть приїжджати, якщо почують про чутки. Був один інцидент раніше, але то просто хтось отруївся. Ми вже позбулися отруєного об'єкта, — тихо сказала Карлі.
— Нічого серйозного, побачимося завтра ввечері.
— Угу, до завтра.
— Покидьок! — холодно промовила Му Нінсюе.
— Так, він покидьок, навіщо міським мисливцям такий виродок, як він? Яке розчарування! Ось чому Союз Примусу має проблеми зі збором точної інформації та провалює свої операції! — люто вилаявся Мо Фань.
Му Нінсюе була настільки розлючена, що в неї виникло бажання когось убити. Вона обернулася й промовила, карбуючи кожне слово:
— Я говорила про тебе!