Вночі морський бриз стикався з річковим вітром, і цей звук нагадував жіноче ридання.
Усе навколо оточували зелені пасовища. Вогнів було мало, як у справжній глушині. Тут панувала ідеальна тиша, на відміну від гамірного міста.
Чжао Піньлінь, Жун Шен та інші запросили трійцю Мо Фаня приєднатися до них біля багаття, розкладеного приблизно за кілометр від готелю.
Неподалік від вогнища стояв маленький дерев’яний навіс. Дах був зроблений із загартованого скла, що дозволяло людям усередині милуватися прекрасним нічним небом.
Ніч видалася досить хмарною. Величезна частина неба була всіяна зорями, тоді як інші ділянки затягнули хмари. Хмари пливли повільно, намагаючись відвоювати територію у зірок.
Вітер був сильним, а ніч — прохолодною, але молодь чудово проводила час під дерев’яним навісом. Там стояв холодильник, повний алкоголю. Студенти також принесли закуски та готову їжу. По центру горіло багаття, обкладене камінням. Кожен міг легко підкинути у вогонь сухе гілля. Це було єдине джерело світла й тепла в радіусі кілометра, що створювало тривожну, але водночас захопливу атмосферу.
Багато людей полюбляють ходити в походи на природу та розпалювати багаття. Однак комахи, комарі, холодний вітер і темрява часто змушують почуватися незатишно. Це не так романтично, як усі уявляють, але ця атмосфера ідеально відповідала їхнім потребам. Було достатньо гостро, чисто та комфортно. Студенти легко поринали в дикі та химерні думки. Світло вогню освітлювало обличчя присутніх, коли вони по черзі розповідали захопливі та страшні історії. Невдовзі місце наповнилося сміхом, розганяючи тривожну атмосферу...
Студенти не могли не погодитися, що Чжао Піньлінь усе організував ідеально. Йому вдалося завоювати прихильність кількох дівчат у групі. В університеті вони навіть не здогадувалися, що він походить із такої багатої родини, до того ж він знав, чого хочуть дівчата.
— Ану ж бо, давайте по черзі розповідати страшні історії. Якщо більше половини групи вирішить, що історія недостатньо страшна, оповідач муситиме піти тією стежкою на вершину пагорба! — запропонував Жун Шен.
— Я почну першим, ви всі зараз накладете в штани від страху, — одразу ж долучився Мо Фань. Він пожвавішав, щойно хтось згадав про страшилки.
Мо Фань швидко закінчив свою розповідь. Група молодих хлопців і дівчат затихла. Одна з дівчат навіть тихо запропонувала повернутися до готелю.
Му Нінсюе непомітно наступила Мо Фаню на ногу. Цей хлопець намагався зіпсувати атмосферу!
Мо Фань насправді розповідав їм про свій власний досвід у храмі Яньмін. Його зустріч із Міятою була доволі моторошною, але він навмисне додав історії більше деталей. Він описав Міяту як привида, у якого залишилася лише половина обличчя. Він навіть у подробицях змалював, як катували монахів...
Страшні історії, які розповідала більшість людей, були вигадкою, тому слухачі легко могли помітити нелогічні моменти. Однак Мо Фань просто переповідав те, що пережив сам. Деталі були настільки точними, що здавалося, ніби вони самі опинилися всередині історії. Навіть Му Нінсюе здригнулася, згадавши той випадок!
— Гм, як по-дитячому! — Лінлін не вразила страшилка Мо Фаня.
— Ну, гадаю, я буду наступним... це не зовсім історія про привидів, а чутки, які мені розповіли в Учжені, — одразу втрутився Жун Шен, щоб розрядити атмосферу.
— Швидше, розказуй.
Усі відчайдушно потребували іншої історії, щоб викинути з голови моторошну оповідь Мо Фаня.
— Мій брат — маг. Точніше, він міський мисливець, що відповідає за безпеку в Учжені... Близько двох місяців тому в Учжені з’явився дивний туман, і деякі місцеві жителі зникли безвісти. Мого брата призначили відповідальним за цей інцидент, тож він вирушив на розслідування. Вгадайте, що там сталося? — запитав Жун Шен із серйозним обличчям.
— Що саме? — Усі знали про Учжень. Багато хто бував там раніше. Тому, щойно Жун Шен почав розповідати, всі зацікавилися.
— Жінка-міль! — Жун Шен був ще тим майстром розповідати історії. Він навмисне понизив голос, щоб це звучало моторошніше.
— Жінка... жінка-міль?
— Так, мій брат казав, що дехто з місцевих справді бачив її на власні очі, і туман був не звичайним туманом. Він складався з летючих молей, що збилися так щільно, що це виглядало як імла. Ходять чутки, що це були молі-людожери. Подумайте самі: якщо молі настільки густі, як туман, то навіть слона зжеруть за лічені секунди, не кажучи вже про людину... — сказав Жун Шен.
— Будь ласка... благаю, скажи, що це неправда, я планував повезти свою дівчину в Учжень! — вигукнув один хлопець.
— Це лише чутки. Можливо, це вигадали місцеві, щоб привабити туристів, які шукають пригод, — з усмішкою зітхнув Чжао Піньлінь. Його очі за скельцями окулярів у золотій оправі виглядали доволі розумними.
Жун Шен усміхнувся. Він не став продовжувати історію.
— Те, що він сказав, — теж правда, — перебив Мо Фань.
— Чорт, знову ти! — хлопець підхопився на ноги.
Жун Шен отетерів. Він із подивом подивився на Мо Фаня.
— На жаль, я теж там був. Коли я вже збирався їхати з міста, то бачив людей, схожих на міських мисливців, які входили в місто. Туман був справжнім, але існування жінки-молі ще не довели. Вони також не були впевнені, чи зникнення людей пов’язані з жінкою-міллю, це лише припущення, — сказав Мо Фань.
Жун Шен був трохи здивований тим, що Мо Фань справді знає подробиці. Він швидко додав:
— Мій брат теж погоджувався з цими припущеннями!
— Але справу не закрили, вони досі не спіймали жінку-міль, — машинально додала Лінлін.
Як Старший Мисливець, Лінлін теж чула чутки про цей інцидент. Це була одна з найдивніших справ останнього часу. Оскільки ніхто не розміщував завдання щодо цього, відповідальність поклали на міських мисливців. Однак вони досі не з’ясували правди. В результаті почало поширюватися більше чуток, і з’явилося чимало різних версій.
— Чекайте, що ти мав на увазі... "теж правда"? — очі однієї дівчини розширилися, коли вона раптом згадала слова Мо Фаня.
— Срань господня, ти хочеш сказати, що твоя історія теж була реальною?!
— Я хочу назад!
Мо Фаню відібрало мову.
Усі по черзі розповідали свої історії. Невдовзі настала черга дівчини на ім’я Ґо Веньї. Вона була родом із острова Чунмін, тож, по суті, була місцевою.
— Веньї, розкажи нам щось, інакше доведеться самій йти на вершину пагорба! — підганяв Жун Шен.
Ґо Веньї здавалася доволі боязкою. Вона трохи повагалася, перш ніж нарешті заговорила:
— Зі мною тут справді трапилося щось дивне, але мені здається, що це була лише моя уява. Одного вечора я пішла провідати однокласницю в сусідньому містечку. Мій брат сказав, що забере мене на скутері, але він надто сильно напився. Він навіть не брав слухавку, а залишитися в однокласниці я не могла, тож мені не лишалося нічого іншого, як піти додому пішки. Це було всього за два кілометри звідти... Спочатку все було добре, але раптом я відчула огидний сморід, схожий на запах болота.
Ґо Веньї замовкла. Інші згорали від нетерпіння дізнатися, що сталося далі. Однак погляд Мо Фаня загострився, щойно він почув опис цього запаху!