— О так!
— Чжао Піньлінь, ти найкращий!
— Чорт, я ніколи ще не жив у такому маєтку!
Натовп радісно вигукував, оточивши хлопця на ім’я Чжао Піньлінь, і висловлював своє захоплення.
Чжао Піньлінь, здавалося, насолоджувався тим, що опинився в центрі уваги. Усмішка не сходила з його обличчя.
Він мимохіть зиркнув у кінець автобуса і побачив, що Жун Шен із кимось розмовляє. Він одразу попрямував туди.
— Жун Шен, це твої друзі? — запитав Чжао Піньлінь.
Правду кажучи, Чжао Піньлінь ще відтоді, як зайшов до автобуса, помітив ефектну жінку з крижаною аурою, що сиділа позаду. Поруч із нею була мила дівчина, схожа на квітку лотоса, що щойно виринула з води. Було майже неможливо ігнорувати їхню присутність, коли вони сиділи разом, адже вони надто впадали в очі.
На жаль, їх супроводжував чоловік. Чжао Піньлінь не міг знайти слушної нагоди, щоб підійти до них.
Та щойно він побачив, що Жун Шен розмовляє з ними, одразу ж скористався цим шансом.
— А, я щойно з ними познайомився. Вони теж їдуть до містечка Пін’ї, тож ми просто розговорилися, — Жун Шен здавався чесним хлопцем. Він збентежено потер потилицю.
— Ми всі приблизно одного віку. Коли компанія більша, то й веселіше. Чому б вам трьом не поїхати з нами? Я вже попросив управителя котеджу підготувати кілька додаткових кімнат для моїх друзів, але дехто з них не зміг приїхати. Буде шкода, якщо кімнати простоюватимуть даремно, — Чжао Піньліню швидко спала на думку геніальна ідея. Він гостинно запросив їх зупинитися в маєтку.
— Не думаю, що це гарна ідея, — відповів Мо Фань дещо стурбованим голосом.
Му Нінсюе, як завжди, мовчала. Вона зазвичай не встрявала в розмову, де брало участь кілька людей, якщо тільки до неї не зверталися безпосередньо.
Чжао Піньлінь був трохи розчарований спокійною реакцією Му Нінсюе. Проте він був досить упевнений у собі. Зрештою, більшість жінок були стриманими лише зовні. Якщо знайти слушну нагоду, можна легко завоювати їхню прихильність!
— Я хочу жити в маєтку! — очі Лінлін заблищали, немов у невинної маленької дівчинки.
Чжао Піньлінь усміхнувся. Дорослі, отримавши запрошення, зазвичай починають відмовлятися задля ввічливості, але мала дівчинка одразу каже те, що думає. Здавалося, що її супутник — звичайнісінький хлопець, який ніколи не водив дівчат у такі розкішні та стильні готелі.
— Чжао Піньлінь і справді був товариським хлопцем. Не встигли Мо Фань і Му Нінсюе й рота розкрити, як він квапливо додав з усмішкою:
— Звісно ж, поїхали, я навіть можу виділити вам номер із видом на озеро. Пейзаж там просто неймовірний, варто лише розсунути штори.
Переконати лолі — означало вмовити й тих двох!
— Справді?.. Але ми вам не заважатимемо? — Лінлін уже встигла зашарітися.
— Я цілком серйозно, це честь — приймати таку милу дівчинку, як ти. Як ви можете нам заважати? — відповів Чжао Піньлінь.
Чжао Піньлінь повернувся на своє місце, сяючи від радості. Му Нінсюе була дещо спантеличена; вона не розуміла, чому Лінлін захотіла приєднатися до цієї компанії.
Маленька лолі Лінлін змінювала вираз обличчя швидше, ніж перегортають сторінки книги. Вона миттю перетворилася на ліниву, хитру лисицю і пояснила:
— Я чула, що вони їдуть туди ж, куди й ми. Чорна Церква насторожиться, якщо ми втрьох нишпоритимемо підозрілими місцями, але якщо приєднаємося до групи, то будемо в повній безпеці, навіть відвідуючи місця, де нам не варто бути. Чорна Церква може запідозрити в кількох нових обличчях стажерів Союзу Примусу, відправлених сюди для розслідування, але вони ніколи не подумають на натовп простодушної молоді, що приїхала на канікули...
Мо Фань кивнув. Як і сказала маленька лолі, якщо вони відкрито ходитимуть підозрілими місцями, їх легко викриють. Одному небу відомо, де ховаються люди Чорної Церкви. Навіть Союз Примусу боявся діяти необачно, щоб не сполохати ворога. Вони явно вважали, що Чорна Церква встановила тут суворий нагляд.
— Піньліню, заходь, заходь швидше! — з усмішкою вийшов до входу чоловік середнього віку в діловому костюмі.
За чоловіком слідували п’ятеро коридорних (белбої). Усі вони були одягнені в однакову уніформу з червоними фетровими шапочками й ввічливо запропонували віднести багаж групи.
— Реєстрація не потрібна, просто проведіть їх до номерів, — наказав управитель хлопцям.
Було очевидно, що дехто з компанії походив із простих сімей. Вони ніколи не користувалися таким сервісом і не зупинялися в таких розкішних місцях. Їхні обличчя світилися від захвату.
— Ми зголодніли. Старий Цзі, обід готовий? — запитав Чжао Піньлінь.
— Звісно, звичайно; прошу сюди... — продовжував вести їх управитель, не припиняючи всміхатися.
— Чому ми йдемо не в ту залу? — запитав Чжао Піньлінь. Він дивився на обідню залу з панорамними вікнами та білими шторами.
— Та зала вже зайнята. Ця нічим не гірша... — відповів управитель.
Він провів групу до іншої зали, але вид, розташування та стиль тут поступалися попередній. Проте, це все одно справляло сильне враження на вихідців із незаможних родин... Вони ніколи не бачили нічого подібного: три офіціантки на підборах і у вузьких спідницях були спеціально приставлені обслуговувати їх.
— Сідайте де завгодно. — Чжао Піньлінь був не надто задоволений, але намагався цього не показувати.
Він хотів показати однокурсникам ту обідню залу з розкішним краєвидом і панорамними вікнами, але вона виявилася зайнятою, хоча він спеціально просив управителя забронювати її.
Що найважливіше, ті люди запнули штори, поки їли. Який тоді сенс займати цю залу?
Коли Чжао Піньлінь вийшов з обідньої зали, він одразу відтягнув управителя вбік і розпитав про це.
Управитель теж виглядав стурбованим. Він знизив голос і сказав:
— Пане Чжао, я приймаю вас і ваших однокурсників із максимальною гостинністю, але ви маєте знати, що в нашому готелі є й інші поважні гості. Будь ласка, поставтеся з розумінням, завтра ми підготуємо цю залу для вас.
— Хто ці люди? — Чжао Піньлінь не виглядав задоволеним.
— Постачальники магічного спорядження для військових! — відповів управитель.
— Вони? Чому вони тут?
— Майстер Міньтянь виступатиме з промовою через п’ять днів. Спочатку всі наші номери були повністю заброньовані людьми, які приїхали послухати його. Мені знадобився час, щоб знайти кімнати для вас.
— Хто такий, до біса, цей майстер Міньтянь? — Чжао Піньлінь був спантеличений. Він ніколи раніше не чув цього імені.
— Ох... лишенько, пане, благаю, не кажіть так. Не дай боже хтось вас почує. Ви накличете на себе біду. Це видатний учений, мудрець, — сказав управитель.
— Забудь, мені він теж не цікавий. Просто переконайся, що завтра забронюєш цю залу для мене, — сказав Чжао Піньлінь.
— Звісно, без проблем!
(ПП: майже Майстер Мунтян. Співпадіння? не думаю. схоже це синій диякон)