Більшість магів добре знали правила Союзу Мисливців, адже жоден маг не був настільки багатим, щоб дозволити собі повну самодостатність.
Було звичайною справою брати доручення, коли закінчувалися гроші. Полювання на демонів, ескорт, збирання ресурсів, розвідка, порятунок, патрулювання — вони бралися за все, за що платили.
Схема роботи Східної Морської Фортеці була простою й прямолінійною. Якби це було сільське господарство, поважний землевласник дістав би у користування ділянку й найняв би фермерів, щоб ті боролися з пацюками, дикими кабанами та іншою поганню, що нищить врожай. Зазвичай до кожного припливу врожай вже можна було збирати. Землевласник забирав прибуток, а фермерам платив за їхню працю.
Щоправда, дохід фермерів у Східній Морській Фортеці був вражаючий. Інакше Лай Генбао не ходив би таким самовдоволеним.
Пояснивши ситуацію, Лай Генбао пішов. Він навіть нагадав команді підготуватися — за три дні мав зійти приплив.
— А японці ж не дурні, — видихнув Чжао Ман'янь із гіркою усмішкою. — Поставили оту фортецю прямо на морському полі бою, поділили на зони й передали керування тим, кому довіряють. А уряд просто збирає всю «морську продукцію» як орендну плату. У підсумку армія й Асоціація Магії можуть відійти з передової, а ті, хто хоче швидко заробити, гинуть у боях із морськими тварюками. І врешті уряд має і гроші, і ресурси!
Інші ствердно закивали після його слів.
Групи магів ризикували життям, відбиваючи фортецю та винищуючи морських істот. Щоб урвати собі більше, вони лізли в боротьбу одне з одним за право на роботу. А роль уряду — просто встановити правила, підтримувати порядок… і рахувати прибутки, стоячи за захисною лінією.
— Це не наша справа, — мовила Нань Юй. — Схоже, нас призначили у двадцяту зону. Вона якраз поруч із дев’ятнадцятою, де ми зіткнулися з тими двома Лютими Звірами Блакитної Долини. Вгадайте, хто там наглядач за зоною?
— Хто? — запитав Ай Цзянту.
— Подивіться самі, — вона повернула монітор.
На фото був повненький чоловік середніх років з кучерявим волоссям, дрібними очима й великим носом. Типовий маг, який у молодості мав неабиякі таланти, а з часом перетворився на тирана.
Зазвичай такі люди володіли пристойним рівнем культивації, але вже давно втратили жагу рухатися далі. Колишній авторитет і зв’язки давали їм ресурси, щоб або керувати іншими магами, або стати постачальниками магічного спорядження.
Так було й з багатьма іншими: у юності вони працювали Мисливцями, безстрашно вирушали в пригоди, а після тридцяти п’яти перемикалися на бізнес. Навички іржавіли і зайва вага — тому найочевидніший доказ.
— Ми його знаємо? — здивовано запитав Цзян Юй.
— Ні, але хіба тобі не здається знайомим цей рудий поруч? — вказала Нань Юй.
Цзян Шаосюй придивилась і вигукнула:
— Та це ж той, який був надто уважним до Му Нінсюе й намагався її врятувати! То він син наглядача двадцятої зони?
— Чудово! Попросимо Му Нінсюе поговорити з ним, хай його татусь присвоїть нам чотири зірки. Завдання виконано! — пожвавішав Цзян Юй.
Але відразу упіймав на собі кілька холодних поглядів — від Гун Юя, Цзян Шаосюй і Чжао Ман'яна.
Його запал миттєво згас. Він сухо засміявся:
— Жартую… До речі, як там Му Нінсюе? Мені здається, та стріла висмоктала з неї всі сили. Чи встигне вона відновитися до припливу післязавтра?
— Яка різниця? Навіть якби вона билася до смерті, жодних ресурсів їй усе одно не дали б. Може, вона й прокидатися не хоче саме тому, що не бажає йти в бій, — пирхнула Му Тін'їн.
Між високою та низькою дамбою стояло кілька сірувато-білих будівель. Коли помаранчеве світло східного сонця торкнулося Східної Морської Фортеці, воно не додало їм жодного кольору. Будівлі залишилися такими ж тьмяно-сірими…
Японці не мали наміру прикрашати містечко, коли зводили його. Попри те, що наполовину місто складалось з осушеної території і мало прекрасний вид на океан, фортеця постійно перебувала у стані війни з морськими створіннями. Тому настрій цього місця був сумішшю важкого сірого та траурного білого!
Кривий промінь світла пробився повз чорну завісу крізь вікно без скла й освітив темну кімнату. Він ліг на бік блідого, але гарного обличчя. Безладні срібні пасма на її щоці мерехтіли.
Му Нінсюе розплющила очі, відчувши теплоту сонця. Промінь падав просто в очі. Вона машинально прикрила їх рукою.
Та коли вона прикрилася від світла, одразу відчула на долоні лід — рука була повністю вкрита інеєм. Холод почав розповсюджуватиись на її обличчя.
Вона різко сховала руку під ковдру — сама не знаючи, чи хотіла уникнути погляду на неї чи просто намагалася її зігріти. Але внаслідок цього холод розповсюдився по всьому ліжку.
— Чи настане день, коли я вже більше не прокинуся? — Му Нінсюе згорнулася клубочком під ковдрою. Її струнке тіло раптом стало здаватися зовсім малим.
Вона вже не пам’ятала, коли це почалося. Але кожен сон для неї був ніби падінням у темний льодовий льох. Скільки б не було на ній ковдр, скільки б багать не горіло поруч — вона не відчувала тепла. Її шкіра була холодною, кістки — крижаними, а кров — морозною…
Багато хто вважав це ідеальним даром небес, рідкісним магічним талантом. Але тільки вона знала, чим це є насправді.
Вона вмилася, прополоскала рот. Було ще темно, тож у містечку ніхто ще не прокинувся. Му Нінсюе вийшла з кімнати й пішла до моря.
На низькій дамбі хвилі безупинно билися об берег — метрів за тридцять від десятиметрової стіни.
На дамбі чергували патрулі. Це були японські маги у жовто-зелених важких шинелях, настільки щільних, що вітер не міг їх ворухнути.
Му Нінсюе знайшла порожнє місце. Їй хотілося трохи побути на самоті.
Та залишитися одній було важко — завжди знаходився хтось, хто таки набирався сміливості підійти до неї.
Цього разу це був сором’язливий хлопець. Му Нінсюе одразу відчула його нервовість — він заїкався, але до останнього намагався говорити весело.
Хлопець, здається, ніколи й не підходив до дівчат. Це, мабуть, був його перший відчайдушний порив. Але це не було чимось гідним поваги.
Ніхто не любить самотності. Але це зовсім не означає, що самотня людина втішиться розмові з тим, хто й двох слів зв’язати не може.