На татамі лежав чоловік із золотавим волоссям. Його обличчя було накрите товстою ковдрою. У кімнаті стояв крижаний холод, і здавалося, що саме той, хто лежав під ковдрою, був його джерелом.
Мо Фань підійшов ближче й відкинув ковдру. Під нею виявився Чжао Ман`янь.
Його обличчя зблідло до неприродної білизни. Зазвичай шкіра Чжао Ман`яня мала здоровий, навіть привабливий відтінок, але тепер була бліда, мов у мерця.
Мо Фань торкнувся ковдри — вона була крижана. Холод ішов просто від тіла Чжао Ман`яня.
— Першим його знайшов Чжоу Сюй, — пояснила Нань Юй. — Він медитував у кімнаті й раптом відчув, як стало холодно. Тільки згодом він зрозумів, що холод іде саме від Чжао Ман'яня, неначе отруївся. Він не реагував ні на що і досі не приходить до тями.
Інцидент був надто дивним. Окрім Чжоу Сюя, у кімнаті тоді був і Цзу Цзімін. Обидва займалися своїм, коли раптом Чжао Ман'янь став таким. Їх це неабияк налякало.
Коли все сталося, решта одразу збіглися, але тоді ми помітили, що немає Мо Фаня й Цзян Шаосюй, — ось тоді й запанікували. На щастя, ви просто спустилися в місто перекусити.
Тепер головна проблема — Чжао Ман'янь.
— Він живий, але у глибокому сні, — сказала Нань Жунні. — Його не можна силоміць будити — це може сильно пошкодити його дух. Спершу треба з’ясувати, яка саме це отрута... Ми навіть покликали старого монаха подивитися, але він, тільки-но глянувши, утік, щось бурмочучи собі під ніс. Нічого корисного не сказав. Схоже, від місцевих допомоги не буде.
— Цілюща стихія не діє? — запитав Мо Фань.
Нань Жунні похитала головою.
— Його життю загрожує небезпека? — знову спитав він.
— Поки що ні, але холод, що виходить від нього, надто дивний. Боюся, він може серйозно вплинути на роботу органів, — пояснила Нань Жунні.
Мо Фань кивнув. Він усе зрозумів.
Повернувшись, він побачив на обличчі Цзян Шаосюй вираз шоку. І коли всі вже вичерпали ідеї, вона нарешті озвалася:
— То виходить, те, що казав власник японського бару, — правда? Тут і справді є якийсь Пожирач Душ? Чжао Ман'янь виглядає так, ніби його душу з нього висмоктали!
— Який ще Пожирач Душ?
— Цзян Шаосюй, досить маячні! Не лякай нас усіх, ми ж на глухій горі, — роздратовано сказала Му Тін’їн.
Адже якщо це справа рук демонів — не біда, адже вони маги, з чудовиськами вони точно розберуться. Але якщо це щось надприродне... тоді це справді моторошно!
Цзян Шаосюй коротко переповіла всім історію, почуту від власника ідзакаї.
Після її слів усі відчули тривогу. Невже Чжао Ман'янь справді втратив душу?
— Не треба вірити у забобони, ми ж із магічного товариства, — обірвала розмови Нань Юй.
— Мо Фань, ти ж казав, що бачив дівчину. Це теж правда? — спитала Цзян Шаосюй, раптом пригадавши його слова.
Мо Фань не відповів, але з його виразу вона все зрозуміла. Щойно він почув це запитання, як мороз пробіг по спині.
— Але чому саме Чжао Ман'янь? — втрутилася Му Тін’їн. — Нас тут багато. Якщо справді є Пожирач Душ, чому він вибрав саме його?
У Мо Фаня смикнулися губи. Тепер усе складалося докупи. Але чи варто говорити це вголос?
Він був геть приголомшений.
По-перше, чому тільки він бачив ту дівчину? Хто вона така, що могла з’являтися й зникати без жодного сліду? І найголовніше — він же маг просунутого рівня, тож мав би відчути, чи вона жива істота. Але ж ні...
По-друге, чи справді він накликав прокляття на Чжао Ман'яня?
Мо Фань пригадав, як назвав дівчині ім’я Чжао Ман'яня — і тепер саме він став жертвою!
Чи означало це, що Пожирач Душ може полювати лише на того, чиє ім’я йому відоме?
Усі були спантеличені. Навіть після того, як Мо Фань і Цзян Шаосюй розповіли все, що знали, інші їм не повірили. Більшість схилялася до думки, що стан Чжао Ман'яня спричинила якась отрута.
— Хтось знає, де він був сьогодні ввечері? — запитав Цзу Цзімін.
— Він нікуди не ходив. Заглядував лише на гору за храмом, до колодязя, галереї, меморіального святилища... Ми ж теж усі там бували, хіба ні?
— Треба розділитися, але ніхто не має ходити сам, — наказав Ай Цзянту. Одна група розпитає старих монахів, чи не було тут чогось дивного. Решта — перевірте місця, де бував Чжао Ман'янь. Можливо, поруч росте якась рослина, адже найімовірніше, його таки отруїли...
Загін одразу поділився на менші групи. Треба було якомога швидше знайти причину стану Чжао Ман'яня.
Нань Жунні теж наголосила, що раз цілюща магія не діє, слід зосередитися на з’ясуванні істинної причини. Чжао Ман'янь увесь час залишався неподалік храму — отже, зачіпку знайти буде неважко.
Мо Фаня теж відрядили до невеликої групи. Їхнім завданням було знайти ту дівчину.
Цзян Шаосюй теж хотіла розібратися, тож зголосилася приєднатися до групи Мо Фаня. Разом із ними були Цзян Юй і Му Нінсюе.
— Те, що ти казав тоді, — це правда? — суворо запитала Му Нінсюе, підійшовши ближче.
— А хіба я став би жартувати в такий час? — Мо Фань говорив серйозно. — З цим храмом щось не так. Не вірите мені — спустіться в місто й розпитайте місцевих про нього.
Якщо тільки він міг бачити ту дівчину, решті не було сенсу йти з ним. Зате власник ідзакаї або жителі поруч могли знати щось корисне.
— Я залишуся з тобою, — сказала Му Нінсюе. — Небезпечно ходити самому.
— Гм, справді, краще триматися парами. Цзян Юй, ходімо вниз, — кивнула Цзян Шаосюй, розуміючи, що зараз не час для жартів. Вона відразу рушила з Цзян Юєм у бік міста, щоб розпитати людей про храм.
Мо Фань і Му Нінсюе пішли до сходів. Мо Фань пригадав, що десь посередині них була розгалужена стежка, що заросла травою. Він не мав уявлення, куди вона веде, але пам’ятав, що саме там зникла дівчина. Можливо, там знайдеться якийсь слід. Та й усе виглядало так, ніби ту стежку спеціально загородили...