Невелике рибальське село було зовсім поруч. Щойно вони переступили через низенький паркан, який радше слугував прикрасою, ніж захистом, перед ними відкрилася картина кількох старих будинків, зведених із дерева та каменю. Їхні стіни здавалися тьмяними й вологими від постійного морського вітру, що з роками роз’їдав поверхню.
Загін із тринадцяти людей без вагань увійшов у село. Та, зрештою, мешканців там виявилося навіть менше, ніж прибулих гостей. Хлопчисько, який сидів навприсядки й грався в багнюці, кліпав очима від подиву — здавалось, він уперше бачив стільки вродливих юнаків і дівчат. Щойно Маги підійшли ближче, він миттєво втік до однієї з хат і почав визирати з вікна.
— Це знову ви! Не думайте, що зможете нас залякати лише тому, що ми бідні та неуки! — загорлавзасмаглий старий у дерев’яних кльогах (ПП: див. фото в кінці) вибіг назовні, тримаючи в руках величезне весло. — Попереджаю, краще не зачіпайте нас!
Старий став у стійку вершника, очі його блиснули, а весло він стискав так, ніби справді збирався дати відсіч.
За ним вибігло кілька молодих чоловіків із рибальськими знаряддями — хто з гаком, хто з ножем для сіток.
Однак загалом їх назбиралося лише вісім — менше, ніж непроханих гостей. І найцікавіше було те, як вони витріщались на дівчат — мов на небесних фей, що раптом зійшли на землю.
Хоч у їхньому селі теж була красуня, про яку хлопці часто мріяли, але, побачивши цих чарівних незнайомок, вони відразу забули навіть, як вона виглядає. Такої білої, мов нефрит, шкіри, таких струнких талій і таких прекрасних облич вони ще не бачили.
— Пане, ви нас, мабуть, не зрозуміли. Ми тут уперше, просто хочемо дещо спитати, — спокійно промовив Ай Цзянту.
— Не грай комедію! — відрубав старий рибалка. — Ви вже понабудовували там свої бетонні халупи, обдурили наших нерішучих хлопців і переконали їх перейти до вас, мовляв, це на благо всім. А я знаю, ви просто хочете загарбати нашу землю!
Маги тільки зніяковіло перезирнулися. Їхній охайний вигляд справді не сприяв довірі — кожен із них походив із заможної родини або принаймні міг добре заробляти своїми здібностями.
Тож старий вирішив, що вони — не хто інші, як спритні ріелтори, які прийшли підступом відібрати у селян землю.
Пояснити, що їх просто викинули з гелікоптера, було б безглуздо — хто ж повірить у таке?
— Ми з туристичної групи, — швидко зреагувала Нанью. — Подорожуємо вздовж узбережжя. Просто хотіли дізнатися, чи є тут поблизу порт.
— Туристична група? — старий зморщив лоба. — Що це таке?
— Старий — втрутився худорлявий чоловік, — це, розумієш, коли міські молоді хлопці й дівчата вирушають у далекий край — за пригодами. Кажуть, це зараз модно, бо "душу бадьорить".
— А-а, то ви не ті агентські шахраї? — перепитав старий рибалка.
— Звісно, ні. Ми ж зовсім не схожі на них, правда ж? — промовила Цзян Шаосюй, грайливо підморгнувши.
Чоловіки аж ковтнули слину — їхні погляди немов прилипли до глибокого вирізу її сорочки.
— Е-е, ну гаразд... вибачайте, — промимрив старий, трохи ніяковіючи. — Порт шукаєте, так? Йдіть уздовж узбережжя, перетніть затоку — кілометрів за кількадесят буде порт Фейняо.
— Дякуємо, треба встигнути туди до ночі, — сказала Нанью.
Усі кивнули, і загін одразу вирушив у вказаному напрямку.
Селяни, не стримавшись, попленталися слідом, не зводячи очей із дівчат, особливо з тих, у кого кожен крок супроводжувався привабливим погойдуванням стегон.
— Старий, ми ж забули їм сказати про те, — прошепотів худорлявий чоловік.
— Точно! Швидко, біжи, попередь їх! — спохопився старий рибалка.
— Я піду, я піду!
— Я піду, я швидше бігаю, я сам піду!..
Вони не встигли відійти далеко, як худорлявий хлопець наздогнав їх, важко дихаючи.
Він зрештою дістався до Мо Фаня й Чжао Ман’яня, які йшли в самому кінці групи, й зупинився, щоб перевести подих.
— Ідете ви швидко… я стільки біг, щоб вас наздогнати, — сказав він, витираючи піт з чола.
Мо Фань посміхнувся. У цьому не було нічого дивного — адже всі вони були Магами, тож навіть коли просто йшли, рухалися набагато швидше за звичайних людей.
— Що сталося? — спитав Мо Фань.
— Послухайте, — заговорив худорлявий, — тут, поблизу, ходять чутки про морських чудовиськ. Багато місць уже зазнали нападів. Вам краще не йти просто берегом. Якщо побачите цих тварюк — тікайте, — попередив він.
— Хіба ми не в межах безпечної зони? — здивувалася Цзян Шаосюй, торкнулася родимки біля вуст і кокетливо висолопила язика, немов дражнячи хлопця.
Та худорлявий чоловік не піддався. Його обличчя залишалося серйозним:
— Морські чудовиська з’явилися вже давно, але з якоїсь причини влада досі нікого не прислала, щоб із ними розібратися. Кажуть, кілька рибалок із сусіднього села зникли — пішли на ловлю і не повернулися.
— Ми не надто боїмося морських чудовиськ, — промовила Цзян Шаосюй, торкнувшись його плеча й усміхаючись. — Брате, може, проведеш нас до порту? Обіцяю, ми добре віддячимо.
— Ну… — він вагався лише мить, а потім кивнув. — Гаразд. У селі все одно нудьга, староста заборонив виходити в море ловити рибу.
— А що ж ви тоді їсте, якщо ловити не можна? — запитав Мо Фань.
— Те, що залишилося в запасах. Але їх вистачить хіба що ще на кілька місяців — не більше. Доведеться сходити до міста Фейняо, дізнатися, коли влада пошле когось, щоб упоратися з чудовиськами. Інакше ми взагалі не зможемо вийти в море, — пояснив худорлявий чоловік.
— Та навіщо чекати? — усміхнулася Цзян Шаосюй. — Проведи нас туди, а я сама розберуся з цими потворами. Для мене це раз плюнути.
— Я проведу вас до гавані, але про чудовиськ забудьте, — похитав головою хлопець. — Звичайним людям проти них не вистояти. Я чув від Да Ху з іншого села — ті тварюки заввишки з п’ять метрів! Кажуть, одним укусом можуть розламати човен навпіл… страшна сила!
Цзян Шаосюй лише загадково усміхнулася, не продовжуючи розмову.
Худорлявого звали Лю Мен. Він був типовим простим юнаком, який рідко полишав село. Здається, що до закінчення навчання він допомагав родині на риболовлі.
Прибережні села жили небагато. Більшість таких поселень були бідні, а через погане сполучення з містами життя тут залишалося доволі відсталим.
Цзян Шаосюй була дещо розчарована: вона гадала, що її чарам піддасться будь-який сільський хлопець. Та витримка Лю Мена виявилася значно міцнішою, ніж вона очікувала. Насправді ж Мо Фань давно помітив: хоч Лю Мен і тримався пристойно, іноді все ж кидав короткі зацікавлені погляди на Му Нінсюе в чорному плащі та чоботях.
Мо Фань не звертав на це особливої уваги — щире захоплення красою його не турбувало. Але якби хтось на кшталт Гун Юя, з його хтивими поглядами, спробував робити те саме — Мо Фань, без сумніву, давно б вирвав йому очі.
