— Прокляття, що це за закляття таке?!
Мо Фаня підкинуло в повітря. Він ніколи не стикався з таким заклинанням, тож гадки не мав, як протистояти йому.
— Це Рука Демонічного Дерева, одне з Просунутих заклять Рослинного елементу. Це дерево доволі незвичне. Брате Мо Фань, будь обережний... — пролунав у свідомості голос Є Сінься.
— Знаю... чорт забирай! — Мо Фань лише збирався відповісти, коли навколо нього, просто в небі, почали стрімко виростати товсті ліани.
Здавалося, він падав не на землю, а прямо в пащу чудовиська, повну чорних щупалець.
Поглянувши вниз, він побачив, що трав’яне поле зникло — натомість там, звиваючись, здіймалися в небо масивні, живі ліани, схожі на прадавні дерева.
Вони тягнулися до нього, наче гігантські пащі хижих рослин. Порівняно з ними Мо Фань був крихітним — дрібною мушкою, яку ці чудовиська могли проковтнути одним ковтком. Він був занадто малий, аби навіть заповнити проміжки між їхніми «зубами».
Поки він падав, сонячне світло згори поступово зникало — його затуляли густі переплетіння ліан. Навколо запала темрява, наче він падав у бездонну прірву.
Почулося шурхотіння — ніби щось ворушилося навколо. Мо Фань запалив вогонь, і перед ним постала моторошна картина: тисячі чорних червів повзли до нього з усіх боків!
Очевидно, що самі ліани не могли перетравити живу істоту, тож цих істот вони використовували для розкладання своєї здобичі. Ймовірно, це була здатність унікального Рослинного Насіння іноземного викрадача.
Ґлоркіан елегантно відкинув волосся, що впало йому на чоло. Глянувши на хлопця, спійманого серед ліан, він раптом усвідомив, що з віком його характер лише погіршується. Використати настільки потужне закляття проти дитини...
Він ще не встиг завершити свої докори сумління, як гігантські ліани хижої рослини раптом розширилися — і вибухнули! Із середини вирвався потужний вогонь.
Полум’яні язики зірвалися в небо, й впали вниз, накриваючи розкішний білий літак. Приватний джет миттєво зайнявся, перетворившись на обвуглену купу металу.
Розпечена хвиля обпекла Ґлоркіанове обличчя, оголивши його ідеально квадратні риси, що тепер судомно сіпалися від люті.
— Літак!.. — Його приватний літак!
Ґлоркіан відчув, як груди палають гнівом, і звів очі на молодого чоловіка, який стояв серед полум’я.
— Я лише хотів дати тобі урок, але ти сам перейшов межу. Тепер я не стримуватимусь! — золотистий плащ Ґлоркіана почав розвіюватися на вітрі, а повітря довкола стало гарячим, мов у кузні.
Небо прорізала іскра блискавки, спалахнувши поруч із ним.
Слідом одна за одною почали лунати тріскучі громові розряди. Ґлоркіан піднявся на носки, і якесь невидиме поле підхопило його, здіймаючи в повітря.
Блискавки сипалися все частіше. Простягнувши руку, він схопив одну з них у долоню!
— Іди! — гримнув він, різко змахнувши рукою.
Блискавичний розряд кинувся на Мо Фаня, звиваючись, немов зграя електричних вугрів.
Мо Фань ледве встиг відскочити назад — іскриста дуга врізалася в землю, залишивши там чорну, обвуглену вирву.
Він миттєво зрозумів, наскільки страшна сила цього закляття. Не гаючи ані секунди, Мо Фань викликав Броню Чорного Змія.
Щойно він закрився нею, як із долоні Ґлоркіана вирвався новий потік блискавки — лютий, могутній, мов грізний небесний дракон. Хоча броня й поглинула більшу частину удару, сила вибуху все одно підкинула Мо Фаня в повітря.
Він підвівся, тримаючись за груди, і побачив, як Ґлоркіан підняв брови...
Ґлоркіан теж був приємно здивований. Броня, в якій був хлопець, виявилася напрочуд цікавою — вона витримала його блискавки!
— Хм, то не має значення! — холодно пирхнув Ґлоркіан.
Все ще парячи в повітрі, він знову простяг руку й викликав ще одну стрімку дугу блискавки, яка знову підкинула Мо Фаня в повітря.
Мо Фань відчував пекучий біль у м’язах, та все одно підвівся на ноги й дивився на Ґлоркіана з палаючими від люті очима.
— Я — верховний маг! Ти справді думаєш, що маєш хоч якісь шанси проти мене? Навіть за кілька десятиліть ти не зможеш зі мною зрівнятися. Заткнися зараз же, або я зроблю так, що тобі буде не на жарт боляче! — здіймав ґвалт Ґлоркіан, що зависав у області домінування іскор. Одним лише жестом він міг викликати дуги блискавок!
— Досить вже базікати! Я одним ударом відправлю тебе назад до Індії! — гаркнув Мо Фань із ноткою дикості!
Ці гівнюки з Храму Парфенон, яке право вони мали викрадати когось, хто їм цікавий, коли їм заманеться? Вони ще й шукали виправдання, щоб почати бійку першими, коли він виступив проти них!
Мо Фань кипів від люті.
Ґлоркіан справді був сильним — цілком можливо, що він дійсно був верховним магом, та ще й не використав усі свої сили.
Але Мо Фань не мав наміру більше марнувати час. Якщо той вирішив розгулюватися лише тому, що він верховний маг — то Мо Фань навчить його пристойній поведінці!
— Ми з Греції, а не з Індії! — обурено підняв вуса Ґлоркіан.
Цей хлопчик не має навіть елементарних географічних знань? Звідки їм узятися — їхня вишукана краса точно не має нічого спільного з грубуватими індійськими рисами!
— Мо Фань, заспокойся! — голос Лень Цін пролунав згори.
Лень Цін вміло вплела у закляття пастку для Дігайоса і якраз опустилася перед Мо Фанем, бо відчула, що ситуація виходить з-під контролю.
— Тож ти — віце-президент Лін’їнського Союзу Примусу. Ти краще за всіх знаєш, що тут відбувається. Скажи цьому хлопцеві припинити, інакше він помре жахливо — зупинився Ґлоркіан, помітивши, що Лень Цін прийшла на підкріплення.
Ґлоркіан не помітив, як під час промови зіниці Мо Фаня змінили колір.
— Мо Фань, не роби цього... вгамуйся — Лень Цін вже відчувала, як із тіла Мо Фаня виривається дика енергія, й поспішала його заспокоїти.
Лень Цін — член агентства «Чисте небо»; хіба ж їй не відомо про демонічну кров у тілі Мо Фаня?
Якщо Мо Фань покаже цей елемент іншим, доведеться їх усіх вбивати, щоб зберегти таємницю. Саме цього Лень Цін хотіла уникнути. Незважаючи на всю їхню зухвалість, ці люди все ж залишалися людьми з Храму Парфенон — їх можна було бити, але вбивати було неприпустимо!
— Який же впертий малий... заспокойся. Не провокуй мене своїм жалюгідним рівнем. Ти не гідний бути моїм супротивником... — зневажливо мовив Ґлоркіан.
— Замовкни нарешті, не дратуй його! — Лень Цін розлютилася. Вона ніколи не бачила людини, котра, хизуючись тим, що належить до викладачів Парфенону, знущається над молодим магом і ще при цьому сама себе возвеличує. — Відпустіть дівчину, або ж ви будете тими, хто тут постраждає!
Навіть не бачивши Демонічного Елементу наживо, Лень Цін знала про її страхітливу міць завдяки розповідям Ду Сяо. Вона не дозволить Ґлоркіану далі дражнити Мо Фаня!