Мо Фань залишився без слів через поведінку наставниці Є Сінься.
Люди з Храму Парфенон могли б бодай подзвонити йому, хай навіть ситуація була терміновою. Але якщо вони навіть не спромоглися попередити його — про жодну згоду не могло бути й мови!
Щойно Мо Фань дізнався адресу, йому вже було байдуже на все інше. Він попросив Таньюе знайти когось, хто має ліцензію на польоти над Ханчжоу, щоб відвезти його прямо до приватного аеродрому, про який говорив Лу Пін.
Той, хто прибув, неабияк здивував його — це була його старша сестра Лень Цін!
Лень Цін мала Крила — магічне спорядження для польоту. Вона підняла Мо Фаня і понесла його просто до місця призначення. Потужний вітер бив йому в обличчя, роблячи політ набагато реальнішим, ніж у будь-якому літаку.
— Старша сестро Лень Цін, а чому ти сьогодні така вільна? — підколов її Мо Фань.
— Думала, сталося щось серйозне, а виявилося, що ти просто хочеш не дати своїй маленькій дівчині поїхати за кордон. Якщо ще раз попросиш мене про щось подібне — наступного разу кину тебе в озеро годувати змію — роздратовано буркнула Лень Цін.
— Та годі, ми ж одна сім’я, я ж не чужий… До речі, як там Лінлін? Давно не бачив — напевно, дуже за мною скучила — підморгнув Мо Фань.
— Краще думай про свою дівчину. Люди з Храму Парфенон завжди були пихатими. Якщо хтось їх зацікавить — вони просто забирають цю людину, навіть не питаючи дозволу — сказала Лень Цін.
— Але ж Є Сінься не погоджувалася! З якого дива вони можуть її забрати? Це ж чистісіньке викрадення! — обурився Мо Фань.
— Їм байдуже!
— Виродки!
Лішань...
Довга злітна смуга тягнулася через рівнину, укриту рівною, яскраво-зеленою травою, немов на гольф-полі, оточену озерами й пагорбами.
На одному кінці смуги стояв білий приватний літак із сонячним візерунком на корпусі, який повільно котився вперед.
— Перепрошую, але ми терміново мусимо повернутися до Греції. Міс Є Сінься, пройдіть, будь ласка, всередину. Ваша наставниця вже дала згоду. Ми також повідомимо вашу родину пізніше. Знаю, що це дещо поспіхом, але ми проявили до вас якнайбільшу повагу! — ввічливо мовив середнього віку викладач із Храму Парфенон.
— Пане Глоркіане, якщо вам так квапливо, дозвольте мені повернутися до школи самостійно. А щодо поїздки до Греції — я спершу маю порадитися з батьком і братом, — твердо відповіла Є Сінься.
— Ми самі повідомимо вашу сім’ю. Не хвилюйтеся. Якщо бажаєте, можемо навіть запросити їх до Храму Парфенон як почесних гостей, щоб вони побачили велич нашого коледжу. Гадаю, вони погодяться, що ви зробили мудрий вибір. Капітане, час у небо — маємо дістатися до Греції до заходу сонця — сказав Глоркіан.
Його слова звучали чемно, та сама інтонація не залишала місця для заперечень. Це був не діалог — це був наказ!
— Пане, хтось у небі попереду. Вони блокують наш виліт! — повідомив другий пілот.
— Дікайос, розберися. Просто прожени їх. Якщо тут почнеться бійка, люди з Лін’їнського Союзу Примусу приїдуть і створять нам проблеми — холодно сказав світловолосий Глоркіан із кучерявим волоссям.
— Зрозумів!
Є Сінься стиснула губи й змовкла.
Вона відчула, що Глоркіану байдуже до її думки. Що б вона не сказала — її все одно заберуть.
Говорити далі не мало сенсу. Є Сінься лише замислилася: чому вони так поспішають? Чи справді у них якісь труднощі, чи є інша, прихована причина?..
— Та це ж викрадення, чорт забирай!
— Сінься! Сінься!
— Сінься, ти в літаку?!
— Чорт забирай, слухайся — якщо ви зараз не зупините літак, я рознесу його в друзки!
Ще підвішений у повітрі, Мо Фань кричав на людей у літаку.
Є Сінься чула його голос, але в неї не було при собі телефону й вона не могла вільно рухатися.
Коли вона побачила, як золотоголовий Глоркіан заходить у кабіну пілота, вона зібрала всі свої сили й передала телепатично Мо Фаню: «Брате Мо Фань, я тут!»
Мо Фань аж зрадів. Він випалив: «Тебе забирають? Вони точно з Храму Парфенон? Чому поводяться як розбійники?»
— Вони справді з Храму Парфенон. Декан і викладачі підтвердили їхні повноваження. Вони щиро запрошують мене до Коледжу Парфенон, але я не розумію, чому мені не дали часу на роздуми і поспішають так, — невдовзі відповіла Є Сінься.
— Не хвилюйся, я вже поряд. Тебе нікуди не відвезуть! — сказав Мо Фань.
— Вони дуже сильні. Брате Мо Фань, будь обережний! — попередила вона.
— Не бійся, в мене теж є помічниця.
Поки Мо Фань і Є Сінься перемовлялись у думках, з літака вже вилетів хтось інший.
На спині в чоловіка були Вітряні Крила — магічне спорядження Повітря. Це говорило, що він — маг Повітря досить високого рівня. Він завис недалеко від літака. Його світло-блакитні очі дивилися на Мо Фаня і Лень Цін із відтінком зневаги.
Він лише кинув короткий погляд на Мо Фаня — в його очах той здавався незначним. Значно більше уваги він приділив Лень Цін, бо відчував, що її рівень культивації доволі пристойний.
— Я — віце-президент Лень Цін із Лін’їнського Союзу Примусу. Дівчина у вашому літаку — відпустіть її, — оголосила Лень Цін свою ідентичність.
Обидві сторони — поважні й небезпечні. Сутичка між ними могла швидко розгорітися.
— Вибачте, нам нема коли тут байдикувати. Наші заняття розпочинаються завтра. Оскільки її вже обрали, вона має підкоритися нашим розпорядженням. Якщо у вас є претензії, говоріть з університетом — ми вже повідомили декана, — відповів Дікайос.
— Вона не погоджувалася, і її сім’я теж не давала дозволу — сухо сказала Лень Цін.
— Не заважайте нашому вильоту. Інакше ми матимемо право застосувати силу, бо ви перешкоджаєте роботі персоналу Храму Парфенон. Час для нас дорогоцінний — відповів Дікайос.
— Ви забули, на чиїй території ви зараз і з ким говорите? Ваші правила тут не діють. Ви викрадаєте студентку у Ханчжоу — я можу вбити вас просто зараз! — Лень Цін не стала проявляти жодної поблажливості. Вона не дозволяла, щоб репутація Храму Парфенон змусила її поступитися.
— Е... — Дікайос був приголомшений. Він не очікував, що інша сторона буде такою впертою. Зазвичай, при згадці Храму Парфенон люди швидко відступали.
— Досить витрачай наш час на неї, змети її геть! — пролунало з кабіни пілота голосно і холодно — це був Глоркіан.
Дікайос кивнув. Його погляд загострився, і він сказав: «Тоді я стану свідком могутності Китайського Союзу Примусу. Я з нетерпінням чекав на це!»