За понад сто тридцять кілометрів від Стародавньої Столиці височіла крута гора з величною, грізною аурою. Люди відчували потужний тиск, варто було лише стати біля її підніжжя!
Південні райони були густо заселені й вкриті горами, які з’єднувалися відносно пласкими гірськими хребтами. Тут же височіли самотні кручі, різко здіймаючись угору й створюючи зовсім іншу атмосферу!
Лихо Стародавньої Столиці не торкнулося гори Хуа. Єдине прикре що тут трапилось — це зупинка канатної дороги. Мо Фаню було цікаво, чи не кишать у цьому світі славнозвісні П’ять Священних Гір Даосизму демонами. Та виявилося, що вони все ще лишаються знаменитими туристичними місцями!
Окрім парочки робітників, гора Хуа тепер повністю належала Мо Фаню.
Не біда, що канатна дорога не працювала. Його Стрімкий Зоряний Вовк чудово лазив по горах і перескакував через урвища. Він міг мчати на повну швидкість навіть там, де обабіч стежки тяглися прямовисні урвища. Це було неймовірно захопливо!
Гірські шляхи були вузькі, із вузькими виступами для ніг, а обабіч — прямовисні урвища без дна. Коли налітав вітер, здавалося, що ще мить — і вони зірвуться вниз.
Стрімкий Зоряний Вовк, навпаки, насолоджувався цим шаленим бігом над прірвами. Він стрибав з вузьких сходинок просто на вершину виступу завширшки зі стіл, здіймався вище хмар і озирався навколо. Зелені ліани й сосни звисали з гірських стін. Коли він приземлився на гребінь, шматки каміння зірвалися з урвища й полетіли в бездонну порожнечу...
— Ідеальне місце для культивації й становлення безсмертним... — підняв голову Мо Фань і помітив серед круч храм.
(ПП: це схоже відсилка на китайські культиваторки, як наприклад, твори Ер Гена)
Як він і думав, після використання Демонічного Елементу його рівень культивації різко впав!
Майже всі елементи відкотилися на щабель нижче, змусивши Мо Фаня стогнати без сліз. Він двічі втратив рівень перебуваючи на Середньому рівні!
На щастя, під час винищення армії нежиті він зібрав величезні запаси Обривків Душі і Есенцій Душі. Демон, що дарував йому силу, знову прийшов по жертви. Усе це довелося віддати йому. Принаймні тепер він не перетворився на дикуна, як тоді біля озера Дунтін, коли, втративши контроль, безтямно вбивав і виживав серед хащів.
Науково пояснюючи, він просто повернув позичене!
Грандіозна сила, яку Мо Фань отримав, прорвавшись на Просунутий рівень, була схожа на гігантську позику в банку. Потратив — мусиш віддати!
Тож усі Обривки Душі і Есенції Душі, що зібрав Маленький Кулон-Вугор з убитої нежиті, пішли на погашення боргу.
Спиратися на демонічний елемент і паралельно збирати есенції душі було неможливо. Добре, що тоді йому трапилася така величезна кількість нежиті. Інакше довелося б знову жити, як печерна людина, доки не розплатиться, — а «демонічний банк» у штраф за прострочення забрав би його життєві роки!
Цього разу Мо Фань підготувався краще, тож наслідки були не надто важкими, хоча його все одно виводило з себе, що культивація впала.
Хань Цзі надав йому ресурси, аби він якнайшвидше відновив рівень, тож Мо Фаня й відправили сюди, на гору Хуа, щоб він міг зосередитися на практиці, не відволікаючись на мирські справи. Якщо добре попрацює — відновлення не забере багато часу.
Єдина гарна новина — його Вогняна Галактика залишилася! Вона не відкотилася назад у Вогняну Туманність через падіння рангу. Проте сяяла вона тьмяно, мов застигле болото. Хань Цзі запевнив, що якщо вчасно відновитися, то Галактику ще можна повернути на Просунутий рівень. Тож Мо Фань вирішив докласти всіх зусиль, аби не скотитися остаточно до Середнього рівня!
— Лінґ!~
Маленька Полум`яна Белль вмостилася на його голові, милуючись навколишніми краєвидами.
Вона ще не забула про жахи у Просторі Смерті, тож урочисто пообіцяла працювати старанніше й стати слухняною донечкою, яка захищатиме татка й долатиме всіх поганців!
Мо Фань засміявся, почувши такий урочистий обіт від Маленької Полум'яної Белль. У пам’яті спливла Тінь Душі Вогняної Чаклунки, яку він бачив під час демонізації, — й серце наповнилося очікуванням. Йому вже кортіло побачити, якою потужною стане Маленька Полум'яна Белль, коли дістанеться дорослої стадії!
— Мм, працюймо разом! — промовив він.
— Ау-у-у~! — Стрімкий Зоряний Вовк прочистив горло й завив, нагадуючи двом про свою присутність. Його гучний рик луною рознісся серед стрімких урвищ гори Хуа.
Після того, як Мо Фань пішов у відлюдництво, Стародавня Столиця завершила відбудову.
Упродовж тисячоліть навколо міста вночі нишпорила нежить. Лише досить сильні маги могли виходити за його межі в темний час. Але після цієї катастрофи — не було видно жодної нежиті в радіусі кількох сотень кілометрів від міста!
Нежить не зникла повністю — вона просто слухняно лишалася у власних катакомбах і гробницях, не виходячи назовні.
Багато сил були вражені цим явищем. У давнину нежить Стародавньої Столиці теж поводилася спокійно, не покидаючи своїх володінь. Але починаючи з певної династії, вони почали виходити й порушувати кордони людських земель...
Їх стримували!
Воскресіння Стародавнього Короля мало стати лихом, та на подив усіх, тепер здавалося, що нежить перебуває під його контролем і змушена підкорятися його правилам.
Для Стародавньої Столиці це була чудова новина. Місто стало відомим завдяки нежиті, і якби її повністю винищили, безліч бізнесів, що існували завдяки їй, занепали б, що призвело б до економічної руїни. Але й вихід нежиті з-під контролю ставив місто на межу загибелі.
Але доки зберігався порядок — люди й нежить жили у своїх зонах, — у Стародавній Столиці панували рівновага та справжній мир.
До того ж, поки тут була нежить, демонічні істоти з Цінлінських гір не наважувалися сунутися на їхні землі...
Стародавня Столиця знову ожила й загомоніла, час у метушні спливав швидше...
Після сніжної зими прийшла весна.
До Нового року місто вже повністю повернуло свій первісний вигляд. Загиблі були вшановані порожньою чаркою вина. Люди йшли вперед, святкуючи вистражданий новий рік.
— Шкода, що Мо Фань досі важко тренується в храмі на горі Хуа серед снігів. Мабуть, він не залишить його, доки не відновить свої сили. Піднімімо ж цю порожню чарку за нього... ну ж бо, усі разом! — бадьоро виголосив свій тост Ван Санпан.
— ХА-ХА-ХА! І не чекав, що святкуватиму Новий рік тут. Та байдуже, головне, що ми живі, — сказав Чжан Сяохоу.
— Ага, уявіть, яка в нас удача вижити після двох великих катастроф! — погодився Чжао Куньсан.
— Тоді вип’ємо за Мо Фаня, давайте. Гей, відкрий його фото на iPad і постав рівно. Правильно, передамо йому наші вітання.
— А може, ще три пахощі запалимо?
— І фото зробимо у відтінках сірого...