— Обережно, Отвір Хаосу може відбити наші атаки ще потужнішою силою! — попередив усіх таємничий чоловік.
— Треба остерігатися чоловіка, що стоїть на Колосальному Зомбі, його аура... — Хань Цзі підняв погляд і втупився в нього!
Як і сказав Хань Цзі, тут зібралися лише справжні майстри з гострою чутливістю, і чоловік, який одним заклинанням знищив усі їхні атаки, мав неймовірну й таємничу ауру, що тривожно різала по нервах. Від нього виразно віяло смертельною небезпекою!
Найближче до Колосального Зомбі був Мо Фань. Він стояв на верхівці сигнальної вежі, нижня частина якої була зруйнована. Вежа була якраз настільки висока, щоб він міг дивитися на чоловіка на Зомбі з тієї ж висоти.
Колосальний Зомбі більше не тікав. Всемогутня істота, здавалося, боялася цього чоловіка. Його тіло повільно схилилося донизу, і голова опустилася...
Усі були приголомшені, побачивши це!
Змусити Колосального Зомбі стати на коліна?
Хто ж може бути ця людина, настільки сильна, щоб примусити схилитися одного з наймогутніших правителів нежиті?
Не дивно, що навіть такий майстер, як Хань Цзі, не витримав і занепокоївся!
Колосальний Зомбі розвернувся й поніс чоловіка до групи. Здавалося, він надзвичайно охоче був його скакуном.
Коли істота наблизилася, тьмяне світло світанку й дощ, що стікав по її тілу, підкреслили силует чоловіка в чорному бойовому плащі. Його аура була крижано-холодною й безжально суворою. Він кинув короткий погляд на групу магів, а тоді перевів його далі, на внутрішнє місто з хитким золотим бар’єром!
— Стародавній... Стародавній Король! — затремтів таємничий чоловік. Його погляд раптово згас!
Навіть Хань Цзі застиг від шоку!
На стародавніх малюнках Стародавній Король і справді був у чорному бойовому плащі в момент своєї смерті. Одяг чоловіка ідеально відповідав образу колишнього імператора. Ба більше — навіть коли він дивився на живих людей зверхньо, в ньому зовсім не відчувалося жодної живої присутності!
— Він пробудився... — глухо промовив Чжу Мен.
Стародавній Король прокинувся. Це був кінець усього. Усі живі створіння перетворяться на нежить. Місто, що вистояло тисячі років, невдовзі стане раєм мертвих!
Колосальний Зомбі наближався. Істота навіть не наважувалась випустити свою колишню приголомшливу ауру. Причина була не в серйозній рані під горлом — вона просто не сміла поводитися свавільно в присутності чоловіка, що стояв на ній.
Його кроки важко відбивалися об землю, коли він пройшов повз сигнальну вежу, на якій стояв Мо Фань. І саме тоді Мо Фань зміг розгледіти його обличчя!
Він бачив не лише профіль. Чоловік повернув голову й упився поглядом прямо в очі Мо Фаня!
— Голова... Голова військових інструкторів... — Мо Фань затремтів. Він не міг повірити власним очам.
Чжан Кун!
Це обличчя точно було саме Голови військових інструкторів — Чжана Куна!
Серце Мо Фаня стислося, ніби розсипалося на друзки. Він не знаходив пояснення тому, що бачив перед собою.
Чжан Кун стояв велично в бойовому плащі, дивлячись на Мо Фаня. Неможливо було зрозуміти, чи впізнав він його, чи лише дивувався надзвичайній демонічній присутності Мо Фаня.
Раптом чоловік підняв руку.
І перед Мо Фанем знову розкрився Отвір Хаосу, що ввібрав у себе всі їхні попередні атаки!
Мо Фань підсвідомо подумав, що чоловік збирається його атакувати. Його тіло напружилося, готове захищатися від усього, що мало статися.
Та Отвір Хаосу не випустив руйнівну енергію, яку поглинув раніше. Він розкрився, немов моторошні просторові двері. Із закрученого виру вилетіло три фігури.
— Лю Жу, Чжан Сяохоу, Су Сяолоу!
Мо Фань одразу впізнав цих трьох. Він рвонув уперед, схопивши двох руками, а Чжана Сяохоу вхопив зубами за комір...
Використавши плече Колосального Зомбі як опору, Мо Фань стрибнув назад на сигнальну вежу, тримаючи трьох людей.
Троє юнаків знепритомніли, проходячи крізь вир хаосу. Мо Фань поклав їх на вежу й перевів погляд знову на чоловіка.
Але Чжан Кун, який здавався вже зовсім іншою людиною, більше не зустрічався з ним очима. Він розвернувся, показавши групі лише спину...
Коли він обернувся, Колосальний Зомбі теж повернув і пішов у протилежному від міста напрямку, немов отримав якийсь наказ.
Туп!
Туп!
Туп!
Кожен його крок здіймав гучний вибух. А разом із цим щоразу загін нежиті провалювався під землю.
Першими відступила нежить на Півночі міста. Більшість мерців мала здатність пересуватися під землею. Цілий океан нежиті зник у ґрунті лише за кілька хвилин. Здавалося, вся армія відходить услід за Колосальним Зомбі... чи, точніше, за чоловіком, що стояв на його спині!
З кожним кроком звуки віддалялися. Половина нежиті зникла. Їхній величний відступ навіть відтермінував прихід світанку, коли їхні маси затулили сонце, що сходило вдалині.
Невдовзі на півдні з’явився Правитель Примар!
Здавалося, він ще не досхочу наситився боєм. Розкривши величезні крила, подібні до кажанячих, і, змахнувши ними, він ковзнув над золотим бар’єром, прямуючи на північ...
За Правителем Примар одразу рушила армія привидів, подібна до буремних хмар. Пролітаючи над внутрішнім містом, вони вкрили його темрявою.
Та вже за кілька миттєвостей хмари, що складалися з безлічі привидів, віддалилися, й тьмяне світло знову повернулося до людей, багато з яких знепритомніли від страху.
Нарешті, відступила і армія скелетів, наче відкотилася хвиля припливу.
З восьми правителів нежиті четверо, включно з Колосальним Зомбі, лишалися живими й повели свої армії у далечінь. Жоден не наважився залишитися чи становити загрозу для внутрішнього міста, навіть попри те, що золотий бар’єр міг обвалитися будь-якої миті.
Чорний океан поступово зник на півночі. Руїни міста заливало дедалі яскравіше сонячне світло, відкриваючи зруйновані будівлі, розбиті вулиці, зламані мости та цілі райони, які неможливо було впізнати...
Лише внутрішнє місто залишилося неушкодженим, разом із численними людьми та збереженими спорудами, які пережили катастрофу. Та, здавалося, усі були виснажені до краю. Навіть коли сонце ще довго заливало внутрішнє місто світлом, там панувала мертва тиша. Лише через значний проміжок часу люди нарешті збагнули, що катастрофа закінчилася!..