— Яка сила... цей юнак справді вражає! — у залі перед Мідним Дзеркалом Зловісного Ока тишу порушила старійшина Лін Сі.
План втечі вже було запущено. Більшість людей вирушили готуватися, залишилися лише ті, хто покладав надію на загін молодих магів. Однак сама Лін Сі була тяжко поранена й конче потребувала відпочинку. Тож їй нічого не лишалося, як залишитися всередині годинникової вежі й спостерігати за перебігом подій у Просторі Смерті.
— Чула, що деякі Елементальні Контрактні Звірі здатні підсилювати стихію свого хазяїна. Але ніколи ще не бачила елементальну істоту, яка б могла безпосередньо зливатися з магом. Його Контрактний Звір — далеко не звичайний. Те, що він самотужки перебив таку кількість скелетів... навіть маг просунутого рівня не виглядає настільки вражаюче. Це неймовірно, — розмірковував Цзо Фен.
Він нарешті на власні очі побачив справжню силу Мо Фаня. Вона була настільки абсурдною, що вона йому зовсім не личила при його поточному рівні. Лише дещиця юних магів у світі могли похвалитися такою потужністю в його віці.
— Якби він не опинився у цій катастрофі, його виступ на Світовому Турнірі Коледжів приголомшив би цілий світ. Яка ж шкода... яка шкода...
Мо Фань усе ще залишався живим. Хоча довкола нього з’являлося все більше й більше скелетів, сила, яку він виявляв, уже давно перевершила межі. Вбивство близько двох тисяч мерців трохи раніше мала б бути стелею для мага середнього рівня, але він і досі тримався серед орди скелетів. Його могутність була винятковою!
— Старійшино Лін Сі, тепер ваша черга на лікування. Ваші рани поглиблюються, — нагадав посланець.
Президент Хань Цзі трохи відновив сили й тепер зцілював поранення верховних магів. Людям, що стрибнули в гробницю, майже неможливо було вибратися живими. І хоч план втечі був болісним, та здійснити його було необхідно.
Перед його виконанням треба було подбати про стан тих, хто керував обороною.
— Я підміню вас, старійшино. Вам слід подбати про свої рани, — промовив Цзо Фен до Лін Сі.
Вона кивнула і повільно спустилася сходами вниз. Перед тим як остаточно зникнути, вона обернулася до Цзо Фена, наче хотіла щось сказати, але так і не знайшла слів.
Цзо Фен продовжував вдивлятися у Мідне Дзеркало Зловісного Ока. Він і не помітив її погляду. Лише коли він повільно обернувся й побачив її спину, вона вже сходила нижче. Її трохи кучеряве волосся до плечей гойдалося при кожному кроці.
— Вона глянула на тебе, — повідомив Яо Нань.
— Ох...
— А ти глянув на неї, — додав Яо Нань.
— Мм.
— І досі стримуєш себе навіть у такий момент? — з докором буркнув Яо Нань.
— Так, у такій ситуації це вже не має значення, — сухо відповів Цзо Фен.
— Он той хлопець кращий за тебе. Він ніколи не відступає, що б перед ним не стояло! — роздратовано вигукнув Яо Нань, ткнувши пальцем у Мідне Дзеркало Зловісного Ока.
— Але ж він усе одно загине, — Цзо Фен похмуро дивився в Простір Смерті. Його очам відкривалося безкрає море скелетів, серед якого Мо Фань виглядав самотнім човном у білому штормі. Як би він не боровся, як би не рвався вперед — буря на цьому морі все одно поглине його!
— Принаймні він ще живий! — Яо Нань не поділяв зневіри Цзо Фена.
— Вибух!
Посилена версія Тисячі Палаючих Пір’їн розлетілася в усі боки. Послідовні вибухи злилися в один велетенський вогняний вулик, який розніс Скелетів з залізними булавами на шматки.
Черепи, руки й шиї розліталися в повітрі й осідали на землю, вкриту шрамами бою.
Справді, поверхня вже була завалена шаром кісток усіх форм і розмірів, що наклалися одна на одну після падіння. Здалеку здавалося, ніби земля вкрита шаром крові.
Мо Фань крокував килимом із кісток. Коли після Тисячі Палаючих Пір'їн, кістки попадали з неба, мов сніжинки, вони створили шар, що майже вкривав йому щиколотки.
Він уже не міг зрушити з місця. Хвиля за хвилею скелети накочувалися, повністю оточивши його. Куди б він не глянув — скрізь тягнувся нескінченний ліс із кісток. Він не бачив, де шлях уперед, ані куди відступили Чжан Сяохоу з іншими.
Та це вже не мало значення. Якщо він не може рухатися — то знищить їх усіх тут!
Спіральні язики полум’я кружляли довкола його рук, один навколо правиці, інший навколо лівиці. Стоячи на купі кісток, Мо Фань дивився в самісінькі очниці нових хвиль Скелетів із Кігтями-Ножицями. Його чорні очі палали життям. Він не поспішав випускати полум’яні спіралі.
Адже він був сам-один, і скелети, кидаючись на нього, неминуче збивалися докупи. Саме цього Мо Фань і чекав!
Спіралі полум’я рвонули вперед і злилися в вогняний порив.
Потік розжареного вітру набирав дедалі більшої сили й урешті перетворився на палаючий смерч. Його діаметр сягав неймовірних десяти метрів, а висота — сотні метрів!
Вогняний смерч одразу ж затягнув усередину Скелетів із Кігтями-Ножицями. Їх шматувало нестримним вітром або ж спопеляло полум’я. Все залежало від того, яку долю обере для них сама стихія...
— Сорок сім!
— Сорок вісім!
Обривки душ безперервно стікали в Потойбічну Річку. Маленький Кулон-Вугор був достатньо кмітливим, аби розуміти, що його господар опинився у скруті. Тому він працював ще завзятіше, перетворюючи Обривки душ у Есенції Душі, аби Мо Фань міг укріпити свої Зорі. Він навіть відклав вбік дивну лотосову квітку, яку щойно поглинув, й усю увагу віддав лише Обривкам душ.
— Ще одну, лиш одну! — стискаючи зуби, вигукнув у серці Мо Фань.
Кількість скелетів, яких поглинув вогняний смерч, була ще недостатньою. Цілі зграї мчали на Мо Фаня з інших боків!
І Мо Фань, і Маленька Полум'яна Белль були вже на межі виснаження. Енергії залишалося обмаль, та навіть використання тієї краплі давалося надто важко!
Потрібне було друге джерело сили, і серед інших найнадійнішим після Вогню була Блискавка.
Кількість убитих мерців зросла з двох тисяч до такої, що кістки вже вистеляли землю суцільним килимом. Він знищив майже чотири тисячі скелетів — цього майже вистачало, аби підсилити всі Зорі його Туманності Блискавки.
Залишалася лише одна!
Маленький Кулон-Вугор здригнувся, ніби намагаючись сказати Мо Фаню, що Обривки Душ закінчилися!
Убивати, убивати, убивати!
Мо Фань уже не знав, коли остаточно виснажиться. Єдина думка, яка трималася в його голові, — нищити. Якби нежить могла б стікати кров'ю, вся земля була б залита кров’ю.
Надзвичайна зосередженість скувала його обличчя крижаним виразом. А блиск в очах свідчив: він і не думав відступати!
Хай то буде Чорна Церква, Стародавній Король чи армія скелетів — Мо Фань ніколи не прийме їхнього смертельного вироку.
Він, Мо Фань, житиме довше за всіх, і розчавить під ногами кожного, хто наважиться його вбити!