Чорний попіл, розметений у повітрі, поволі розвіявся. Мо Фань машинально зробив глибокий вдих.
Нежить, яку вдалося знищити лише одним Вогняним Кулаком, була краплею в морі порівняно з усією навалою. Але це зовсім не означало, що Мо Фань стоятиме на місці й чекатиме смерті!
Нарешті настав час! Час убивати без жалю — він приклав стільки зусиль, щоб піднятися до Просунутого Рівня і не збирався помирати тут!
Мо Фань рвонув уперед у саме серце нежиті.
Їх було надто багато й занадто небезпечно, щоб підпускати їх до тих, хто лишався позаду. Тож Мо Фань не мав вибору: він мусив сам зупинити хвилю мерців.
Чжан Сяохоу завмер у подиві, побачивши, як друг стрімко вривається в орду.
Швидкість Мо Фаня була вражаючою навіть без жодного закляття. Він рухався так швидко, наче перебував під дією базового заклинання вітру!
Досягнувши Просунутого Рівня, він відчув зміни не лише у свідомості — його тіло теж стало зовсім іншим. Саме тому маги цього рівня не обмежувалися битвою на відстані з істотами рівня Командира. Вони могли витримати й ближній бій, не будучи в програші!
Мо Фань чітко усвідомлював різницю. Колись підсилення, яке давала йому Туманність, було майже непомітним — більшість часу він мусив покладатися на магію. Без неї він був лише трохи спритнішим за звичайну людину.
Та Просунутий Рівень — зовсім інша річ. Фізичні здібності магів тут уже не йшли в жодне порівняння з Проміжним. Їхні стрибки, ривки, ухиляння та реакція могли зрівнятися з нижчими демонічними створіннями. Навіть кинувшись у натовп монстрів, такий маг мав шанс вижити!
Мо Фань відчув це ще в залі з лотосом. Вогняна Туманність зробила його тіло міцнішим. І тепер він вирішив принести нежить у жертву своєму свіжому прориву!
Різко перевернувши руки, він запалив два яскравих полум’я на долонях. Закляття Вогняного Вибуху було завершене миттєво.
У швидкості та реакції Мо Фань тепер перевершував навіть рядову нежить. Він стрімко прослизнув між двома отруйними зомбі, немов горобець крізь хащі, й вдарив їх долонями, що тримали закляття Вогняного Вибуху...
Полишивши за собою палаючі сліди, він уже відскочив на кілька метрів. Однієї думки вистачило, щоб Вогняні Вибухи на тілах нежиті вибухнули!
Двох рядових зомбі вбити вмить четвертим рівнем цього закляття було аж надто просто. А коли б двоє стояли впритул, вистачило б і одного Вогняного Вибуху, щоб відправити їх обох назад у пекло.
Хоча... вони й так уже були там.
Позаду вибухнули дві вогняні сфери, збивши з ніг скелетів, які гналися за ним. Мо Фань не став марнувати час на дріб’язок. Його погляд упав на сильнішу присутність, яку він відчув одразу.
То був Скелет Генерал. Невеликий, завбільшки з десятирічну дитину, тож його легко можна було б і не помітити. Раніше Мо Фань і справді не відрізнив би його серед натовпу, але тепер, ставши Просунутим Магом, він міг майже миттєво вловити енергію сильніших істот серед нежиті!
— Гігантський Тіньовий Шип! — чорна енергія закружляла навколо його пальця, і він кинувся до Скелета Генерала.
Закляття рвонуло вперед і обернулося на холодний блискучий шип, що пробив істоту, яка вважала, що добре сховала свою присутність.
Скелет Генерал був лише дрібною істотою воїнського рівня, йому було далеко до Генерала Зомбі з сокирами. Гігантський Тіньовий Шип повністю скував його рухи, прибивши до місця. Він навіть пальцем не міг поворухнути, не кажучи вже про те, щоб вирватися!
Та щойно Мо Фань прикував генерала, з обох боків з’явилося вісім скелетів із кістяними шаблями замість рук. Вони рубали все, що ставало на їхньому шляху. Двоє замахнулися на голову Мо Фаня, троє рубонули грудну клітку, решта націлилися на його руки й ноги...
Мо Фань збирався одним ударом знищити маленького Скелета Генералаю Його очі спалахнули холодним вогнем, щойно він помітив вартових, що намагалися прикрити свого командира. Його зіниці вмить загорілися фіолетовим!
Енергія блискавки!
Його руки оплели дуги електрики, довкола спалахували розряди, супроводжувані тріском.
— Удар Блискавки!
Електричні дуги розсипалися навсібіч і заповнили простір у двадцятиметровому радіусі навколо Мо Фана, немов зграя вугрів, перетворюючи все на електричне поле!
Вісім скелетів уже підняли свої кістяні шаблі, та їхня швидкість ніяк не могла зрівнятися з блискавкою. Паралізуючий ефект миттєво знешкодив їхні атаки!
Стихія Блискавки справді була нищівною. Найчастіше Мо Фань підсвідомо застосовував Удар Блискавки як закляття контролю, щоб забезпечити собі безпечний простір. Адже жодна інша стихія не мала такого паралізуючого ефекту. Та й шкода від нього була цілком вражаючою: четверо з восьми скелетів загинули на місці!
Серед базових заклять лише Блискавка мала таку міць!
Вітер піднявся. Легкий бриз за мить переріс у зелений ріжучий смерч просто позаду Мо Фана!
Штормовий вихор підхопив скелетів та іншу нежить, що сунула за Мо Фаном, і роздер їх на шматки. Кров і уламки кісток розлетілися довкола.
Мо Фань навіть не обернувся, щоб зрозуміти: то був удар Чжана Сяохоу. Той знищив ворогів позаду, дозволивши Мо Фану зосередитись на добиванні знесиленого Скелета Генерала!
Саме створіння воїнського рівня становили найбільшу загрозу для їхньої групи. Вони ховалися серед решти нежиті й нападали зненацька. І без надійного обладунку людина могла загинути від одного-єдиного удару...
— Здохни! — Мо Фань підступив до Скелета Генерала й вдарив кулаком у його блискучий, гладенький череп.
Кулак спалахнув полум’ям у момент удару. Коли він врізався в обличчя Скелета Генерала, полум’я, мов розпечена лава, ринуло вперед. Пригнічений противник відлетів на п’ятдесят метрів...
На його шляху стояли й інші скелети. Вони також були спалені полум’ям Вогняного Кулака!
Було очевидно: цей крихітний Скелет Генерал не мав великої сили. Вибух закляття «Вогняний Кулак: Вибух Небес», нанесений просто йому в обличчя, виявився достатнім, аби його вбити...
Та там, де розсипалися його кістки, з’явився дволикий фантом заввишки з десять метрів, який видав гнівний рев!
Десять метрів — висота триповерхового будинку. Його присутність і аура були значно могутнішими, ніж у Скелета Генерала. Вітер, здійнятий лише цим ревом, міг поранити їхні обличчя!