Дощ не припинявся вже кілька днів поспіль. Люди в годинниковій вежі й так завмерли в гнітючій тиші, приголомшені звісткою про те, що група опинилася в Просторі Смерті, а тепер надійшла ще одна нищівна новина...
— Половина армії мертва, з трьох мисливських загонів живими залишилися одиниці, Імперські маги заблоковані тим Колосальним зомбі... — прийшов із доповіддю один Імперський маг.
— Ех, стільки людей полягло, і все одно ми вибрали Міст Смерті, — похитала головою Лін Сі, почувши звіт мага.
— Краще б ми билися щосили, можливо, змогли б дотягнути до світанку. Ми ж досі не знаємо, чи справді Темна Безодня пересунеться у внутрішнє місто. Може, Чорна Церква просто водить нас за ніс. А тепер, коли ми втратили так багато людей, шансів відстояти внутрішнє місто в нас уже немає, — мовив Чу Цзя.
— Хіба не безглуздо зараз таке говорити? Усе сталося лише тому, що ми недооцінили Чорну Церкву. Краще скажи, що якби Асоціація магів, Мисливська спілка і всі відомі клани разом викорінили Чорну Церкву, такого лиха взагалі б не сталося! Я не думаю, що вони нас дурять. Темна Безодня справді ввійде в місто. Ми вже знаємо, що саме під нею розташована імператорська гробниця. Це щастя серед нещасть... я вже відчуваю, як смерть насувається, — відрубав Ду Сяо, вочевидь маючи особисту неприязнь до Чу Цзя.
Чу Цзя спохмурнів від таких слів. Та тільки-но він збирався відповісти, як Ду Сяо вже не мав жодного бажання продовжувати суперечку.
Він підійшов до краю вежі і викликав крила. На них виднівся чималий розрив — очевидно, він був поранений.
— Що ти робиш? — одразу спитав Чу Цзя.
— Я відпочив. Піду врятую ще кількох людей, — Ду Сяо змахнув крилами і рвонув у небо.
Він був надзвичайно швидким. Дощ навколо розлітався від сильних ударів крил. Минуло зовсім небагато часу — і фігура Ду Сяо зникла вдалині.
Простір Смерті...
Срібний вир нарешті розтанув. З неба більше не сипалася нежить. Та вся широченна рівнина вже кишіла потворними істотами. Су Сяолоу та Лю Жу зблідли до мертвотності!
Вони вже бачили величезне військо нежиті на власні очі, навіть пробили вражаючий шлях до Темної Безодні. Але тоді їх супроводжувала армія сильних магів. А тепер їх було лише четверо у цьому замкнутому просторі.
Четверо. Лише четверо...
Чжан Сяохоу був магом Середнього рівня, Мо Фань щойно піднявся до Просунутого, але він ще не міг користуватися заклинаннями цього рівня — він не навчився будувати Зоряну Галактику. Прорив лише розширив його запас енергії, та ніяк не додав сили в бою. І вже точно — не проти такої кількості нежиті!
— Брате Фаню... — лоб Чжан Сяохоу вкрився потом.
Кількість істот перевершувала всі його уявлення. Це було куди більше, ніж він бачив у Сяньчі. Дві тисячі мерців могли легко зімкнутися в велетенську хвилю й поглинути всіх чотирьох.
— Стрімкий Зоряний Вовк, Маленька Полум’яна Белль, виходьте! — Мо Фань швидко сформував зоряні орбіти й зоряний візерунок стихії Виклику.
Якщо він одразу випустив обох, це означало лише одне: становище стало надзвичайно важким. Він мав викластися на повну!
Стрімкий Зоряний Вовк постав поряд із Мо Фанем. Його шерсть колихалася від примарних поривів і гнилого подиху нежиті. З-під губ виступали білі ікла, майже сягаючи нижньої щелепи!
— Захисти їх, — наказав йому Мо Фань.
Лю Жу могла впоратися сама: її ближній бій був значно сильніший за силу Вовка. А от Су Сяолоу конче потребувала захисту. Вона була магом Отрути, та й рівень у неї був не надто високим — більшість часу вона віддавала травам і виготовленню зілля.
Чжан Сяохоу, побачивши, що Мо Фань більше не говорить зайвого, зрозумів — його друг зараз максимально серйозний.
Нежиті було надто багато. І єдине, що вселяло бодай крихту надії, — це те, що Мо Фань щойно став Просунутим магом вогню.
— Маленька Полум’яна Белль, тримайся ближче до Чжана Сяохоу, — наказав Мо Фань істоті, що плавала поряд із ним у вогнистому сяйві.
— Брате Фаню, я... — почав було Чжан Сяохоу.
— Роби, як я сказав, — глухо відрізав Мо Фань.
Чжан Сяохоу розтулив рота, та слів так і не знайшов.
— Вони тут! — теж знизила голос Лю Жу.
Простір був не таким уже й великим. Нежить швидко відчула запах живих. Вони видали моторошні голодні крики, і їхні кляклі рухи раптом перетворилися на стрімкий біг, наче натовп голодних утікачів, що побачили їжу!
Попереду мчали найжадібніші — зомбі. Тверда земля почала тріскатися під вагою їхніх важких кроків!
Мо Фань глибоко вдихнув. Його права рука вже палала яскраво-червоною стихією, полум’я у формі ікла хиталося від вітру.
Він стояв, чекаючи, поки зомбі ввійдуть у зону дії його Вогняного Кулака.
— Це ж Простір Смерті... ми справді тут помремо?.. — майже прикусила губу Су Сяолоу, зірвавшись на боягузливий шепіт.
Простір Смерті — саме туди вони потрапили. Навколо безліч нежиті, а їх лише четверо.
Їм не вижити. І місту не вижити також. Від долі не втекти. Усі загинуть ще до світанку, а їхня розлита кров стане червоним килимом для того божевільного Салана.
— Шлях життя не прокладається кроками. Його прокладають убивством, — не обертаючись, мовив Мо Фань до Су Сяолоу, яка вже була готова зламатися.
— Вогняний Кулак!!
Спалахнуло пекуче полум'я. Мо Фань запустив уперед полум’я зі свого кулака. Дев’ять вогняних драконів розметнулися по сірій рівнині, вириваючи простір і врізаючись у передні ряди зомбі, звиваючись розпеченими тілами.
Попереду бігло близько шістдесяти зомбі — найшвидших серед усієї орди.
Коли дракони кинулися на них, ті спритно розсипалися врізнобіч, намагаючись ухилитися від удару Вогняного Кулака.
Та вогняні дракони були не безглуздими іскрами, що мчать уперед. Від їхніх тіл виходило пекельне тепло. Навіть дрібні іскри, торкнувшись тіла нежиті, одразу ж запалювали їх!
Міць Вогняного Кулака: Дев’яти Драконів була нищівною, до того ж накривала величезну площу. Усі шістдесят спритних зомбі вмить потонули в полум’ї, не маючи жодного шансу на порятунок, і перетворилися на чорний попіл, розвіяний по повітрі!
Мо Фань зробив крок уперед і вже почав формувати наступний зоряний візерунок...
Армія магів пробивала шлях до Темної Безодні крізь океан нежиті. Тепер настав його час — прорубати шлях життя у цьому Просторі Смерті!