Четверо заніміли. Поки вони боролися з думками, намагаючись вирішити, що робити, вони навіть не підозрювали про мідне дзеркало на валуні за їхніми спинами...
Усе, що потрапляло в поле дії Демонічного Ока Мідного Дзеркала, могли спостерігати через нього люди з довколишніх селищ. А отже, ті, хто сидів у годинниковій вежі, теж бачили, що з ними відбувається.
Правда була в тому, що проблема, з якою зіштовхнулися Мо Фань і його товариші, змусила замовкнути навіть владу. Вони шалено переживали за них, але ще більше їхні серця горіли тривогою за місто!
— А що тут думати? Кожен хай стане на свій міст, імовірність п’ятдесят відсотків — цього більш ніж досить! — озвався Чу Цзя, старійшина Мисливської спілки, порушивши тишу. Як же йому хотілося, аби його голос долинув до вух цієї четвірки.
— Легко сказати... Вони вже принесли велику жертву, погодившись стрибнути в Темну Безодню, а тепер ще мають вирішувати, помирати їм поодинці чи разом, — відгукнувся Ду Сяо, який був більш чутливим.
— Але ж вони знають, який тягар лежить у них на плечах! — заперечив Чу Цзя.
— Це все через нашу безпорадність. Ми переклали цю ношу на плечі молодих магів. Тож що б вони не вибрали, ми повинні поважати їхнє рішення. Я певен, що їх сюди привела не лише рішучість і не прагнення врятувати світ. Насправді це — їхня незмінна дружба, готовність без страху дивитися в очі будь-якій небезпеці, аби тільки залишатися разом. Крокувати далі самому — значно важче, — глибоким голосом мовив Ду Сяо.
Хто-хто, а він це відчував на власній шкірі. Відтоді як став Старшим Мисливцем, залишився сам-один. Слава, рішучість і амбіції — все втратило сенс.
Ду Сяо чудово розумів, що зараз відчуває ця четвірка. І він щиро сподівався, що влада не почне судити їх за власними викривленими уявленнями про мораль і праведність. Адже ті пожертвували собою вже в ту мить, коли стрибнули в Темну Безодню. А далі — чи лишатися разом, чи розійтися — жодна інша людина не мала права їх засуджувати!
— Мо Фань прийшов до Стародавньої Столиці через Чжана Сяохоу. Я чув, що він саме брав участь у відбіркових боях... — озвався Яо Нань.
— А Су Сяолоу врятувала життя Чжану Сяохоу.
— Думаю, та дівчина стрибнула в Темну Безодню заради Мо Фаня.
— На їхньому місці я б узагалі зламався...
— Так, цей тягар надто важкий, аж душить.
Мости смерті!
Міст життя!
Десять мостів тягнулися в пітьму, злегка хитаючись від подиху чорного вітру. Здавалося, кожен із них вів або до смерті, або в безкінечну темряву.
Яким би не було остаточне рішення, їхні серця розривалися від болю, немов у них вганяли ножа.
Чжан Сяохоу глянув на Мо Фаня. Він зовсім не міг вирішити.
Він ладен був пожертвувати собою. Та коли уявляв, що йому доведеться обрати міст і бачити, як Мо Фань і Су Сяолоу ступають на інші, які назавжди розлучать їх, — це було рівносильним тому, ніби його вбили на місці. Адже він стрибнув сюди тільки через те, що не хотів втратити двох найдорожчих людей у своєму житті!
Він уже знав, що таке втрата. І вдруге пройти через це — не міг.
— Брате Фань... я піду за твоїм рішенням, — видихнув Чжан Сяохоу.
Він не зміг обрати сам. Усе, чого йому хотілося, — довіритися Мо Фаню повністю.
Мо Фань довго мовчав. Його погляд впирався в десять мостів, наче він намагався відшукати бодай якийсь знак. Але всі вони були однаковими, немов кожен вів до однієї й тієї ж долі.
— Фан Гу, смерть від неправильного вибору неминуча? — суворо запитав Мо Фань.
Мо Фань не міг залишатися оптимістом у такій ситуації. Наслідки його рішення були надто дивними. Як можна було обрати так просто, якщо від цього залежала або доля всього міста, або розлука з друзями назавжди?
— Можливо, це смертельно тільки для нас? Я вірю, що Темна Безодня, навіть якщо вона здатна розірвати на шматки істоту рівня Правителя, не обов’язково є зоною смерті. Я певен, що Заборонений Маг міг би входити й виходити звідти без проблем... А Міст Життя теж не обов’язково гарантує безпеку. Хто знає, може, той предок на Кривавому Імператорському Троні виявиться страшнішим за все інше, — мовив Фан Гу.
Очі Мо Фаня заблищали від цих слів. Здавалося, він уже прийняв рішення.
Він глянув на Лю Жу. Вона відвела погляд, але заговорила першою, ще до того, як Мо Фань устиг запитати:
— Я послухаю тебе. Зроблю все, що скажеш.
Мо Фань кивнув і вказав на один із мостів:
— Ми підемо цим мостом. Разом.
Фан Гу трохи розгубився від такого рішення. Він не міг зрозуміти, чому Мо Фань обрав саме так. Було очевидно, що якби вони розділилися й обрали п’ять різних мостів, шанси були б значно вищими. Невже Мо Фань і справді настільки байдужий до мільйонів життів у місті?
— Ти впевнений?
— Я просто не розумію, чому ми повинні підкорятися цим правилам. Яким би дивовижним не був той, хто помер понад дві тисячі років тому, у його житті були моменти, коли він зазнавав поразки чи мусив лягти в могилу. Обрати неправильний міст — ще не означає, що ми приречені на смерть! — відповів Мо Фань.
Фан Гу завмер, а тоді криво всміхнувся:
— Згоден із тобою. Але чи вистачить тобі сил подолати це — зовсім інше питання.
Мо Фань знизав плечима:
— Це неважливо. Я просто не хочу жити за правилами мертвого. Ми стикнемося з цим разом. Житимемо — разом, і помремо — теж разом.
Він уже рушив уперед. Краще рухатися далі, ніж марнувати тут час. Навіть якщо вони обрали хибний шлях, це дасть їм більше можливостей владнати небезпеку.
— Гаразд. Але я піду іншим мостом. Успіхів вам, — сказав Фан Гу.
На обличчях керівництва застигли похмурі вирази.
Вони зовсім не хотіли, щоб Мо Фань і решта йшли одним мостом. Це давало найменші шанси. Та коли Фан Гу вирішив вирушити окремо, імовірність зросла з одного до десяти до одного до п’яти.
Одна п’ята — це все ще надія. Лишалося тільки молитися аби Небо благословило Стародавню Столицю.
Четвірка поволі рушила в пітьму білим арковим мостом.
Коли вони озирнулися, то побачили, що платформи вже немає. Попереду — суцільна темрява, позаду — виття чорного вітру. Здавалося, вони йшли мостом, підвішеним у повітрі, і будь-якої миті могли зірватися в прірву...
— Чому тут нічого немає? — занепокоїлася Су Сяолоу.
Вона була родом із селищ і знала про Дев’ять Мостів Смерті та Один Міст Життя. У неї не було сміливості Мо Фаня, аби кидати виклик правилам. Вона лише відчувала: якщо це міст смерті, вони приречені!
— А якщо повернути назад? — тихо спитала Лю Жу.
— Скоріш за все, це не спрацює. Стародавній Король володіє стихією Простору. Думаю, відтоді як ми ступили на міст, дороги назад уже немає, — відповів Чжан Сяохоу.
— Я вже пробував. Нічого... — додав Мо Фань.
— Брате Фань, а я думав, ти йдеш уперед із такою впевненістю, — сказав Чжан Сяохоу.
— Яка, до біса, впевненість? Ми ж іще навіть не дійшли до тронної зали. Боюся, це справді може бути міст смерті. Тримайтеся. Що б не трапилося, мусимо зберігати спокій. Я не вірю в жодні правила мертвого. Вірю лише в те, що єдність — це сила! — вигукнув Мо Фань.