Гробниця палацу...
Статуї... місце було заповнене яскравими й живими скульптурами з білого нефриту, що неймовірно нагадували ніжну й м’яку шкіру блідолицьої жінки.
Найважливішим було те, що всі статуї зображували жінок із витонченими фігурами й чарівними рисами, кожна в іншій позі: схиляючи голову, уклоняючись, стоячи на колінах чи з усмішкою на вустах. Загін почувався так, ніби йшов крізь почет гарему імператора, що зустрічав їх у цих залах.
Ба більше — під час створення скульптур їм не додали одягу, що ще раз натякало на те, що це були улюблені наложниці імператора. Їхні спокусливі вирази обличчя й оголені тіла... надто складно було сприймати їх просто як камінь...
Навіть Лю Жу й Су Сяолоу зашарілися від цього видовища. Мо Фань, Чжан Сяохоу та Фан Гу відчули незручність. Вони лише відзначили, що імператор Цінь мав неабияку пристрасть до різного роду колекцій, у тому числі й жінок. Не знайшлося жодної повторюваної статуї — кожна мала власну чарівність і неповторний шарм.
Мо Фань штовхнув ліктем Чжана Сяохоу й прошепотів:
— Хоуцзи, яка тобі більше до вподоби?
— Брате Фань, я зовсім не в тому настрої. Єдине, про що я думаю, це якнайшвидше зустрітися з Стародавнім Королем. Нас чекає ще так багато людей... — суворо відповів Чжан Сяохоу.
— Ну а все ж, яка? — Мо Фань, попри страждання міста, знаходив у цьому розраду. Яким би похмурим не було становище, воно не могло зупинити чоловіка від природних бажань.
— Ну... — Чжан Сяохоу почервонів, а тоді прошепотів: — Ота, що жива.
Мо Фань глянув на Су Сяолоу поруч і посміхнувся.
Адже навіть найгарніша статуя з ідеальним тілом і неперевершеною красою була лише неживим витвором. Вона ніщо у порівнянні з дівчиною, яка однією своєю усмішкою чи поглядом здатна торкнутися чоловічого серця.
— Хіба цьому місцю немає кінця, як і тому коридору? — нарешті запитала Су Сяолоу.
Нефритових статуй по обидва боки було надто багато, і кожна мала власні особливості. Це справляло враження нескінченного коридору...
— Емм... думаю, їх просто занадто багато, — Мо Фань показав уперед, пояснюючи, що попереду вже більше немає статуй.
Як і сказав Мо Фань, статуї нарешті скінчилися. Його настрій різко відрізнявся від Чжан Сяохоу. Він уважно роздивився майже всі скульптури дорогою. Лю Жу, що йшла за ним, кілька разів закотила очі, та Мо Фань не відчував ані краплі сорому. Для нього це була пристрасть до мистецтва. Людина не повинна припиняти шукати прекрасне у житті. Інакше яка тоді різниця між нею та засоленим оселедцем?
— Чому попереду цілковита темрява? — раптом спитав Чжан Сяохоу, який ішов трішки попереду.
— Шлях закінчився? — здивувався Фан Гу.
Йдучи далі, вони помітили, що стежка звужується, допроваджуючи їх до нефритової платформи, оточеної темрявою, ніби вони підійшли до краю прірви.
Навколо дула потужна вітрова течія, що кружляла обабіч і позаду платформи, загрожуючи змести їх у безодню варто було лише оступитися.
Чжан Сяохоу, як маг Вітру, випустив уперед свою волю, аби дослідити простір, та швидко відсмикнув її, вигукнувши в жаху
— Це надзвичайно могутній тип вітру! Я навіть волю не можу через нього провести. Він легко розірве на шматки істоту навіть рівня Правителя!
Сильний чорний вітер нагадував безліч чорних кіс, що шалено розмахували довкола й над ними. Якщо все справді так, як сказав Чжан Сяохоу, то весь простір поза платформою, де вони стояли, був зоною смерті!
— Тут нічого... ммм, мости! — вигукнула Лю Жу, чий зір у темряві був кращим за всіх.
Шлях закінчився, і їх оточував смертоносний вітер. Вони були б приречені, якби не з’явилися мости. На щастя, арочні переправи тягнулися просто від краю платформи. З якоїсь причини вони не могли побачити ці білі мости, коли тільки прибули сюди!
Округлі мости тут були не тими, що будують над річками, а радше схожими на велетенські естакади. Білі арки тягнулися все далі й далі в темряву, немов летючі дракони.
Мостів було десять. Кінців їхніх не було видно навіть коли вдивлятися вдалину. Та здавалося, що на ці споруди не впливав смертоносний вітер, який розмахував довкола немов косами...
Інакше кажучи, це був єдиний шлях уперед.
— Ходімо, чорний вітер оминає мости. Ми повинні зуміти дістатися Трону Кривавого Імператора безпечно, — сказав Чжан Сяохоу.
— Зачекай! — Су Сяолоу з переляканим обличчям рвучко схопила Чжана Сяохоу за руку.
Фан Гу теж виглядав стривоженим. Глибоким голосом він промовив:
— Це, найімовірніше, Дев’ять Мостів Смерті й Один Міст Життя.
— Де… Дев’ять Мостів Смерті й Один Життя? — холод пробіг хребтом Лю Жу, щойно вона почула цю назву.
Дев’ять — у смерть, один — у життя!
Перед ними справді було десять мостів, а отже, лише один вів до Трону Кривавого Імператора. Решта дев’ять — прямували до загибелі!
Чжан Сяохоу заціпенів від потрясіння. Він щиро сподівався, що Фан Гу й Су Сяолоу підкажуть йому правильний шлях, який приведе їх до Трону Кривавого Імператора!
— Дев’ять мостів смерті й один життя… Наші давні вчення й справді згадували про це, та жодне не розкривало, який саме міст є правильним, — твердо сказав Фан Гу.
— І що ж тепер робити? Один із десяти… Хіба це не надто мізерний шанс? — нервово промовила Лю Жу.
— Це ще не обов’язково один із десяти. Нас тут п’ятеро. Якщо кожен вибере окремий міст, то шанси будуть два до одного, — холоднокровно пояснив Мо Фань.
Фан Гу кивнув і додав:
— Він має рацію. Якщо кожен із нас стане на різний міст, ймовірність справді зросте, але… ви й справді готові на таке?
Фан Гу особливо не переймався вибором. Він прийшов сюди спокутати власні гріхи. Відшукавши могилу стародавнього предка, він помре без жалю. Але ж Мо Фань, Лю Жу, Чжан Сяохоу та Су Сяолоу — зовсім інше. Пари Лю Жу з Мо Фанем і Чжан Сяохоу з Су Сяолоу, певна річ, не хотіли розлучатися. До того ж Мо Фань і Чжан Сяохоу були надзвичайно близькі.
Як же їм переходити ці мости?
Якщо йти разом, їхня доля стане спільною, але шанси на те, що місто мільйонів людей зустріне світанок, лишалися один із десяти.
Якщо ж розділитися, це означало назавжди розлучитися, проте ймовірність відвернути лихо ставала два до одного.
Дев’ять Мостів Смерті й Один Життя — вибір вимагав надлюдської рішучості. Та найгірше було в тому, що навіть коли вони розійдуться, шанс лишався всього п’ятдесят відсотків!
— Вирішуйте самі, — мовив Фан Гу, сідаючи на землю. Він чудово усвідомлював, наскільки важко зробити цей вибір.