Хань Цзі особисто відповідав за захист Мо Фана, Чжана Сяохоу і Фан Ґу. Вони були єдиною надією міста. Якби їх убили на шляху до Темної Безодні — усе місто загинуло б разом із ними.
Вони дісталися до Воріт Ань Юань. Золотий бар’єр був набагато тьмяніший, ніж раніше, золотистий колір уже зливався з бурим. Вони виразно бачили, як хвилі гнилої аури, що виривалися від незліченної кількості нежиті, наче шалений приплив, ударялися в золотий бар’єр і внутрішні стіни!
Стіни не переставали тремтіти. Золотий бар’єр хилився, коли на нього раз за разом накочували хвилі нежиті.
Присутність нежиті була настільки гнітючою, що навіть усередині бар’єра люди відчували руйнівну силу. Здавалося, ніби вони розсиплються на шматки тільки від одного подиху цього величезного війська!
Мо Фань злякано перехопив подих, знову побачивши цю жахливу картину.
Якщо вже тут, біля воріт, армія нежиті здавалася настільки страшною, то чи вистачить йому духу стрибнути в Темну Безодню, коли вони дістануться туди?
«Дивно, чому серед нас є звичайні люди?» — насупився Фан Ґу й вказав на велелюдний натовп, що рухався до них.
То були переважно чоловіки. Під проводом магів їх привели на Північ міста.
Небо вже зовсім потемніло. Ледве можна було розрізнити заціпенілий вираз їхніх облич. Йшли вони повільно, дехто з порожніми очима, наче група засуджених, яких ведуть на ешафот.
«Навіщо вони покликали сюди цивільних? Невже планують вивести їх за місто?» — вражено запитала Су Сяолоу.
«Саме так і задумано», — відповів таємничий чоловік.
«Та вони ж просто підставлять себе під різню! Нежить роздере їх без жодних труднощів!» — обурено вигукнув Чжан Сяохоу.
«Вони першими вийдуть через малу браму, щоб відволікти увагу нежиті. А вже після цього маги вийдуть через північні ворота й проведуть вас до Темної Безодні», — пояснив таємничий чоловік.
«Небеса, ви віддаєте їх на поталу нежиті! Як ви можете так чинити? Чим ви тоді відрізняєтесь від Чорної Церкви?!» — закричала Су Сяолоу.
«Авжеж! Обов’язок магів — захищати їх, а ви штовхаєте людей на смерть...»
Командир Яо Тін підійшов, почувши обурення:
«Ми не давали їм наказу й не змушували. Усі вони прийшли добровільно».
«Добровільно? Вони ж розуміють, що йдуть на вірну смерть?» — недовірливо запитала Чжоу Мінь.
«Розуміють краще за вас. Ми розповіли всім про Темну Безодню й про те, що місто до світанку зануриться в Пекло. Маги жертвуватимуть життям у цьому останньому бою, тож ми попросили добровольців, які погодяться відволікти нежить, щоб ми могли провести вас до Темної Безодні... Їхні тіла будуть розірвані на шматки. Нежить вириватиме їхні голови, висмоктуватиме кров до останньої краплі. Але коли люди уявили, що те саме може статися з їхніми дітьми й родинами, вони вирішили віддати себе в жертву замість них. І охочих виявилося навіть більше, ніж я очікував», — сказав командир Яо Тін твердим голосом.
Чому цивільні не можуть жертвувати собою, якщо магам доводиться класти свої життя на терези?
Яо Тін визнавав, що план жорстокий. Так звана добровільність була вимушеною — у людей просто не лишалося вибору. Але шлях до Темної Безодні неминуче стане кривавою дорогою. Багато магів загине...
«Вибачте, що порівняла вас із Чорною Церквою», — тихо схилила голову Су Сяолоу.
«Я міг і не казати вам цього, але хочу, щоб ви зрозуміли, якою ціною прокладається вам шлях. Бути безстрашним і хоробрим замало. Я хочу, щоб ви мали рішучість нести долю мільйонів мешканців цього міста. Жертовність — не завжди найвідважніший вчинок. Смерть — це лише втеча, відмова від обов’язку. А вижити, витримати страждання, боротися з усіх сил за свою мету — от що ми цінуватимемо найбільше й за що будемо вдячні!» — урочисто проголосив командир Яо Тін.
Не згадуйте про смерть на кожному кроці — це доля боягузів!
Кожен має право жити, але водночас може обрати смерть...
Ніч тільки-но опустилася. Світанок був ще далеко. Вибір — жити чи померти — насправді не визначав, наскільки велика людина. Єдине, що мало значення, — зробити цей вибір спокійно, усвідомлюючи, який тягар ти несеш на своїх плечах.
На сході від північної брами була невелика брама.
Добровольці зібралися натовпом, шикуючись біля цієї брами.
Ті, що стояли біля північної брами, бачили, як привідчинили цю маленьку браму, яка досі залишалася зачиненою. Попереду йшов верховний маг, виходячи за межі захисту золотого бар’єра.
Від нього струменіло фіолетове сяйво. Сила блискавки розірвала зграю нежиті перед брамою й створила пролом у орді нежиті.
Бойові маги у формах кинулися слідом. Вони ступали по тілах нежиті й безперервно кидали заклинання в армію мерців. Сяйво від заклять майже губилося в мороці, яким дихала нежить.
Невдовзі добровольці рушили за бойовими магами, виходячи з-під захисту бар’єра. Вони зупинилися на просторій ділянці землі, яку щойно розчистили маги.
Вбрані у костюми й акуратні метелики, серед них були і високі красені, і зовсім непримітні чоловіки, та в очах нежиті кожен із них був лише шматком свіжого м’яса зі спокусливим ароматом...
Що більшим ставав натовп, то швидше їхня присутність приваблювала армію нежиті. Вони хлинули до брами, наче накочувані хвилі. Ненаситні зомбі навіть дерлися поверх своїх же побратимів, що рвалися вперед!
— Не всіх же їх з’їдять, правда? — промовила Сюй Сяолоу з блідим обличчям. Їй страшенно хотілося відвернутися, аби не бачити цієї різанини, та вона змусила себе дивитися. Вона вже вирішила стрибнути в Темну Безодню, тож мусила знати, який тягар бере на себе!
— Щойно ми прорвемо армію нежиті, бойові маги одразу ж супроводять їх назад у місто через хвіртку. Жертв буде багато, та здебільшого серед магів. Ми покладаємося на добровольців лише для того, аби створити відчутну присутність живих і відтягнути увагу нежиті, що скупчилася за стінами, — відповів таємничий чоловік.
Мо Фань завжди вважав себе сильним, навіть безсердечним, але, побачивши простих людей, які добровільно стали приманкою, аби відкрити їм шлях, побачивши, як їх розривають на шматки, а свіжа кров бризкає на стіни, він відчув, ніби йому перехопило подих!
Картина розірваних тіл та розкиданих кінцівок показала йому рішучість жителів міста жити далі!
Як він міг підвести їх!?
Зібравши думки, Мо Фань знову зосередився на дорозі попереду.
Здавалося, натиск нежиті справді трохи спав. Якщо вони рухатимуться швидко, то зможуть здобути перевагу в цілий кілометр!
— Люди, що прямують до Темної Безодні, готуйтеся! — голос президента Хань Цзі пролунав над містом, залитим дощовою бурею.
ПП: я звичайно все розумію, автор захотів заробити трохи соціальних кредитів описуючи самопожертву китайців, але ну камон.
Декілька розділів тому Лу Хуан спокійно, літаючи, долетів до тієї точки, де з`явилась ця Темна Безодня, б`ючись паралельно з кістяним драконом. Якого біса вони вирішили йти туди пішки, а не через повітря? хоч хтось зможе це пояснити?
Це просто бл№ть якийсь маразм