— «Льодяні кайдани, використай Льодяні кайдани, щоб зкувати машини разом і зробити з них барикаду!» — гучно скомандував Коротун.
Учень з відомого роду на ім’я Ду Лека́н також був Магом Криги, як і Му Бай. Обидва застосували свої Льодяні кайдани, щоб стягнути розкидані по вулиці машини докупи, уклавши їх у високу загорожу.
(ПП: здавалося ж, кілька розділів тому він був Магом Вітру й Води. Автор, прошу…) (бідкається анлгійський перекладач. можливо ти не вірно переклав лід як воду?)
У загоні справді було чимало магів. Прокласти дорогу і зсунути машини вбік їм вдалося досить швидко. До того моменту, як перші з людей дісталися пішохідного переходу, барикада вже була майже готова!
Скоро люди почали перетинати вулицю, ніби повільна річка. Попереду йшли здебільшого чоловіки у розквіті сил. Вони підтримували темп руху, не заважаючи тим, хто йшов попереду.
Жінки та діти йшли в центрі, оточені чоловіками. Спочатку всі старалися триматися разом, аби захистити найвразливіших і не дати їм загубитися в натовпі. Та варто було лише піднятися виттю Нежиті з усіх боків, як на барикади почали лізти чудовиська — і натовп моментально перетворився на хаос. Тих, хто падав, затоптували сотні ніг — байдуже, чи це була дитина, літня людина чи жінка.
— «Хто впав — згорніться в клубок, руками закривайте голову й грудну клітку!» — вигукнув Коротун, побачивши, як багато людей валяться на землю.
Здавалося, що в натовпі найбезпечніше, та коли його охоплює паніка — це страшніше, ніж сама Нежить. Маги могли стримувати тварюк заклинаннями, але не могли застосовувати магію, щоб підняти тих, хто впав.
— «Забудь про них, попереду ще більше! Їх надто багато!» — закричала Бойова Маеса з яскравим макіяжем, звертаючись до Коротуна.
Усі маги стояли на даху імпровізованої стіни з машин, однак зграї Нежиті вже сунули прямо на них, хоч половина людей ще не встигла перебігти вулицю. Автобуси, джипи, легковики — все це не затримувало монстрів анітрохи. Вони просто перестрибували з одного даху на інший, з кожним стрибком наближаючись ще на десять метрів. Їхні фізичні можливості набагато перевищували людські!
Та найстрашніше — це була їхня кількість. До них сунуло безліч Зомбі, Скелетів та Фантомів. Крики натовпу, гуркіт кроків — усе це приваблювало ще більше Нежиті в радіусі у цілий кілометр!
— «На десятій годині! Тридцять зомбі, тридцять!» — заверещала Бойова Магеса, обличчя її зблідло.
Саме в тому напрямку тримали оборону вона з Коротуном, але зараз обидва були зайняті групою Фантомів і не могли стримати нову хвилю.
— «Мо Фань, ти чого чекаєш? На Новий рік?!» — закричав Коротун щосили.
За кілька секунд після цього з неба впала палаюча куля, розірвавшись прямо посеред натовпу зомбі!
Полум’я здійнялося величезним грибом, підірвавши ще й сусідні машини. Вибухова хвиля розлетілася в усі боки, а уламки автівок засипали монстрів. Тіла зомбі то обвуглювалися, то прошивалися сталевими шматками…
— «Залишаю решту на вас. З іншого боку їх ще більше,» — пролунав голос Мо Фаня згори.
Коротун сплюнув і з усього розмаху вгатив по землі Вогняним Кулаком. Заклинання «Розлом Землі» розірвало ґрунт і підкинуло залишки зомбі в небо.
— «Чому твій "Вогняний Кулак: Розлом Землі” другого рівня такий слабкий, а його базовий "Вогняний Кулак: Вибух Небес” вбив усіх?» — запитала Бойова Магеса з макіяжем.
— «Заткнися!» — вилаявся Коротун, відчувши, як його аж перекручує від ганьби: його закляття не вбило навіть десяти монстрів.
Попереду натовпу Льодяні кайдани Му Бая й Ду Лекана танцювали в повітрі, збиваючи Нежить, що намагалася прорватися вглиб.
Та юний Ду Лекан був надто недосвідчений — усе ще намагався змагатися навіть у такій ситуації. Він намагався керувати п’ятьма ланцюгами одночасно…
Але щоб контролювати стільки ланцюгів, треба було глибше зосередження. Через це він не помітив, як до нього тихо підкрався Фантом...
— Ду Лекан, це Фантомний Генерал! — вчасно помітила істоту дівчина й встигла попередити його.
Ду Лекан різко обернувся — і побачив істоту з павучими ногами, що вже залізла на дах автобуса. Вона миттєво ринулась до нього з атакою!
Ду Лекан зреагував блискавично: одразу ж відкликав льодяний ланцюг, намагаючись обмотати ним Фантомного Генерала.
Проте супротивник виявився надзвичайно моторним — той спритно оббіг автобус, легко ухиляючись від ланцюга. А потім шість кінцівок з гострими крижаними лезами злетіли вгору — і спрямувалися просто в тіло Ду Лекана.
В паніці той викликав своє Захисне Спорядження. Це був щит, складений із щільно зібраних глибоко-блакитних сфер, схожих на морські перлини. Його захист не був надзвичайним, але він усе ж урятував Ду Лекану життя… хоч шість кривавих отворів і зяяли в нього на тілі.
Рани були небезпечно близько до артерій. Кров вирвалася назовні стрімкими потоками!
— Ду Лекан! Хтось, допоможіть йому! — з панікою в голосі закричала його дівчина.
Нежиті було не менше, ніж людей. Навіть Му Бай, який стояв до нього найближче, був змушений відбиватися від двох десятків скелетів і просто не мав змоги допомогти.
Обличчя Фантомного Генерала перекосилося в гримасі люті: напад не виявився смертельним. Істота змінила позицію й навмисно чекала, поки щит зникне, щоби завдати фатального удару.
Захисне Спорядження справді проіснувало недовго. Фантомний Генерал присів, накопичуючи силу…
Та зненацька над ним, високо в небі, спалахнула блискавка кольору темного аметисту. Її стовп сягав заввишки сусідньої будівлі!
Блискавка влучила просто в Фантомного Генерала. Той провалився крізь дах автобуса. Не встиг він отямитися, як друга блискавка вдарила знову!
Дах автобуса вибухнув, істота з гуркотом впала всередину. Її тіло обвуглилося до чорного.
Елегантна, але руйнівна блискавка знову з’явилася. Вона пройшла крізь пролом у даху й ударила в павуче тіло супротивника.
Той затремтів. Його кістки розлетілися на друзки.
Та щойно Фантом подумав, що усе скінчено — блискавка обрушилася знову, знову й знову! Безжальна, безперервна, як кара згори!
Дно автобуса розірвалося. Фантомний Генерал провалився крізь підлогу на землю. Навіть асфальт тріснув...
Непереборна сила блискавок змела істоту з даху автобуса на землю. Її спина була пронизана, кінцівки ще сіпалися у передсмертному конвульсивному танці.
А тим часом Ду Лекан лежав на даху, все ще втрачаючи кров. Піднявши голову, він поглянув на юнака у чорному вбранні з виразом повного ошелешення.
— Стихія Блискавки… То він Маг Блискавки… — лише тепер зрозумів Ду Лекан, чому всі віддали йому найвищу позицію.
— Отой хлопець нагорі — його нищівна наступальна сила не менша, ніж у цілої команди магів, — додав Му Бай, спостерігаючи за реакцією Ду Лекана.