У місцевому ресторані сясянської кухні Мо Фань, Му Бай, Чжао Кунсан, Ван Пандзі та Чжоу Мінь сиділи за одним столом. Це була, мабуть, перша зустріч старих шкільних друзів відтоді, як сталося лихо в місті Бо. Мо Фаню було спокійніше на душі, коли він бачив ці знайомі обличчя.
— Мо Фань, а твоя дівчина теж прийде? — запитав Чжао Кунсан.
— Та ні, вона вже пішла, — Мо Фань знав, що Чжао Кунсан мав на увазі Лю Жу.
Лю Жу ніколи не бачилася з друзями Мо Фаня. До того ж, вони, швидше за все, говоритимуть про шкільні часи, тож вона вирішила, що краще не заважати. Вона пішла провідати Су Сяолоу і перевірити, як улаштувалися селяни.
— У тебе вже є дівчина? — здивовано спитала Чжоу Мінь, кліпнувши своїми великими очима.
— Та ні… до речі, наша Чжоу Мінь стала ще гарнішою. Чого ж ви, хлопці, не намагалися її звабити? — Мо Фань хитро глянув на Ван Пандзі та Чжао Кунсана.
Ті лише нервово засміялися. Звісно, вони й хотіли б за нею побігати, та ось біда — жоден з них так і не став Проміжним Магом. Можливо, вони взагалі застрягнуть на Базовому Рівні до кінця своїх днів. А Чжоу Мінь тим часом була серед кращих у Стародавньому Університеті.
— Як пройшло твоє тренування у Вежі Гусей? — спитав Му Бай.
Чжоу Мінь сьогодні була вдягнена по-домашньому, та в її очах все ще жевріла та сама юнацька рішучість і гордість. Було видно, що їй насправді приємно бачити Мо Фаня після стількох років — вона не переставала ставити йому запитання.
— Про яке ще культивування ми можемо говорити, коли тут Мо Фань? — Чжоу Мінь підняла голос і закотила очі.
— Та нічого страшного… У мене просто багато Елементів, тому й моя культивація трохи рвана, — скромно відмахнувся Мо Фань.
— Та невже? Дай-но гляну, який у тебе зараз рівень, — Чжоу Мінь нарешті підвела розмову туди, куди хотіла, і швиденько випалила, щойно Мо Фань клюнув на наживку.
Вона миттєво спрямувала свою волю в його духовний світ.
Мо Фань не був до цього готовий. Він відчув, як Чжоу Мінь нишпорить його Духовним Світом. Та шкоди це б не завдало — хіба що вона була б Психом.
— Га? Та в тебе ж лише Друга Стадія Туманності! — невдоволено скривилася Чжоу Мінь, коли Мо Фань обірвав її спробу і вона встигла відчути тільки одну Туманність.
— Хе-хе, я ж не казав, що сильний, — Мо Фань розвів руками, усміхаючись.
— Та ти знущаєшся! Друга Стадія Туманності — це вже сила! — вигукнув Ван Пандзі, ніби остаточно визнав поразку.
— Чжоу Мінь, то ти вже дійшла до Третьої? — Му Бай насупив брови.
— Та де там! От як вивчу Вогняний Кулак, Дев’ять Палаців, тоді зможу розправлятися з Генералами із Трупів. І рейтинг одразу підтягну! — буркнула Чжоу Мінь.
— Почекай, твій рейтинг залежить від того, скільки Генералів із Трупів ти знищиш? — зацікавився Мо Фань.
— Від кількості знищеної нечисті, точніше, — поправив його Му Бай. Побачивши все ще здивоване обличчя Мо Фаня, він пояснив: — Замість того, щоб ганяти студентів у безглуздих дуелях, Інститут змушує нас викладатися на справжніх мерцях. Тут просто неможливо вирізати всіх мерців. От і придумали систему — чим більше їх знищиш, тим вищий твій бал. Тому ті, хто прагне пробитися до Відбіркових Номінацій, чергують під стінами міста, наче на допінгу.
Мо Фань кивнув. Справді, в кожному Університеті свої порядки. Тут, у Стародавній Столиці, підхід був цікавий: рейтинг формувався на підставі кількості знищених мерців.
— Крім рейтингу, студенти мають ще й обов’язкові виїзди на чергування за мурами. Сьогодні якраз моя черга, але я втекла сюди, тільки-но дізналася, що ти приїхав… — із легким докором сказала Чжоу Мінь.
— Мені приємно, — Мо Фань посміхнувся.
— Ти хоча б набрала достатньо балів? Інакше ж не отримаєш від Університету нових ресурсів, — нагадав Му Бай.
— Та хіба ті щомісячні ресурси так важливі… Рідко ж коли випадає шанс ось так зібратися разом. Я й справді за вами всіма скучила, — сказала Чжоу Мінь.
Після цих слів за столом запанувала тиша, та кожен подумав про те саме.
У школі вони всі разом Пробуджували Магію, разом її вивчали, тренувалися в диких місцях… І ось промайнули роки. Тепер, ставши Магами, вони пірнули у світ, де замість омріяних висот на них чекали ще небезпечніші битви — за власне життя.
Це й справді мало сенс. Директор Чжу ще з першого дня в старшій школі казав кожному: у мага є свої обов’язки.
Звичайні люди могли б прожити спокійне життя, але тільки не маги!
Мо Фань бачив безліч смертей за ці роки. Лише вчора на його очах загинули селяни… але ж йому все одно треба було їсти, спати й жити далі. А що ще він міг зробити?
— До речі, хіба Сюй Чжаотін не вчився з тобою в одному університеті? — Чжао Кунсан перебив Чжоу Мінь, згадавши ще дещо.
Му Бай кинув на Чжао Куньсана важкий погляд: він чудово знав, що сталося з Сюй Чжаотіном.
«І навіщо було зараз це згадувати!?»
Ван Пандзі та Сюй Чжаотін були надзвичайно близькими друзями. Коли Куньсан вимовив його ім’я, всі помітили, як на щоках Ван Пандзі здригнувся жирок.
Зробивши глибокий вдих, Ван Пандзі подивився прямо на Мо Фаня й серйозно спитав:
— Стільки часу минуло, а я досі не знаю, як помер мій брат. Мо Фань, ти ж точно знаєш, правда? Не бійся, я просто хочу знати правду.
У Мо Фаня на мить похололо всередині, коли він згадав усе, що тоді сталося з Сюй Чжаотіном. Він зібрався з духом і спокійно відповів:
— Я його спалив.
— Ти… його спалив? — усі приголомшено глянули на нього.
Мо Фань розповів їм усе, що сталося. Після його слів у кімнаті надовго запала мовчанка.
— Ех… хай там що, навіть якби він отримав другий шанс, я впевнений, що він обрав би те саме. Я надто добре його знав, — зітхнув Ван Пандзі.
— Чорна Церква — це справжнє зло! Якби випала нагода, я б теж їх усіх вирізала! — сказала Чжоу Мінь, стискаючи зуби.
Усі відчували, як в повітрі закипає злість і ненависть, варто було лише згадати про Чорну Церкву. Вони розуміли, що з теперішньою силою не рівня їм. Лишалося тільки старанніше тренуватись, щоб колись дістати їх, коли ті знову влаштують безлад.
— Чорт, аж зло бере, коли думаю про них! Чжоу Мінь, у тебе ж чергування сьогодні? А давай ми всі підемо з тобою за мури — спустимо злість на мерцях! І користь для Стародавньої Столиці, і для країни! — запропонував Ван Пандзі.
— То ми не підемо в караоке? — пробурмотів Чжао Куньсан.
— Та яке ще караоке, навіщо нам, мага́м, збиратися з однокласниками просто щоб поїсти й поспівати, як звичайні люди? Куди крутіше — вийти й грохнути пару мерців, заодно підкачати рівень! — сказав Ван Пандзі з вогником.
— Я не проти.
— У мене теж руки сверблять, — коротко посміхнувся Мо Фань.
Йому й самому хотілося розправитися з нечистю, особливо після того, що сталося з селянами. Він вже горів бажанням відігратись!