— Ну, з чого б почати... у мене друг зник десь там, — сказав Мо Фань, кинувши погляд на коротуна.
— Я бачу, ти тут уперше, у Стародавній Столиці. Ти взагалі знаєш правила серед місцевих Мисливців? — коротун говорив поблажливо, явно пишаючись тим, що тут він усе знає.
— Ні, не знаю, — смиренно відповів Мо Фань, показуючи готовність слухати.
— Тут усі Мисливці, які досі живі, колись уже кидали своїх товаришів... Найпоширеніша приказка тут така: «Не озирайся, повертай тіло вдень!» — мовив коротун.
— А хіба ви не повинні допомагати товаришу, якщо він у біді? — здивовано спитала Лю Жу.
Вона хоч і не була Мисливицею, але навіть їй було відомо, що серед Мисливців існує свій кодекс честі: ніякої зради й дезертирства!
— Вибач, але тут це не працює, — коротун посміхнувся.
— Тоді що означає ця ваша «Спілка зі збору трупів»? — не здавалася Лю Жу.
— Ті, хто залишається за стіною на ніч, гарантовано мертві. Послати когось їх «рятувати» — звучить героїчно, але насправді завдання полягає лише в тому, щоб забрати тіло, аби воно не стало одним із тих бридких створінь за мурами. Тож забудь про порятунок, якщо пощастить знайти хоча б дві частини від твого друга — це вже буде добре, — коротун погладив свої вусики й задоволено закінчив.
— Як це можливо?..
— Я тебе не лякаю. Тут так було завжди, а тепер — тим більше... — коротун скоса глянув на Лю Жу. Його зріст якраз дозволяв втупитися в її груди — не надто великі, зате пружні й гарної форми!
— Якщо ти до нас підійшов, значить, у тебе є план? — втрутився Мо Фань.
— Хе-хе... брате, ти тямущий, — коротун посміхнувся. Закручені вусики виразно свідчили, що він задоволений собою.
— Ну, може, й так, — Мо Фань теж посміхнувся.
— Я знаю, тут багато розумників. Не всі повірять такому, як я. Іди, пошукай ще, може, хтось і погодиться. Тільки нагадаю: навіть якщо заплатиш купу грошей, це не означає, що хтось піде, — коротун розреготався й пішов геть.
Мо Фань і Лю Жу не надто повірили коротуну — той виглядав як типовий шахрай.
Вони обійшли весь зал, але навіть коли Мо Фань демонстрував свій рівень чи посвідчення Мисливця й обіцяв велику винагороду, всі обличчя тут же кам’яніли, щойно вони чули назву села Сонячної Кози. Жоден не наважився погодитися, хоч які гроші він пропонував.
Мо Фань швидко дізнався, що біля села Сонячної Кози з’явилася Темна Безодня. Він не знав, що це таке, але було очевидно, що всі її страшенно боялися.
Нічого не лишалося, як повернутися до коротуна. Той, схоже, чекав їх повернення. Він сидів, склавши ноги, й курив сигару, час від часу окидаючи оком Лю Жу.
— Ну як вам? — спитав коротун.
— Як ти й казав, — з кривою усмішкою відповів Мо Фань.
— Тоді давай говорити про ціну, — коротун одразу перейшов до справи.
— Мій друг для мене дуже важливий. Називай суму. Для мене гроші — не проблема, — Мо Фань навіть не став зволікати.
Будь-хто, хто погодиться бути провідником, точно попросить винагороду. Мо Фань був до цього готовий.
Коротун підняв палець.
— Мільйон, домовились, — Мо Фань зрадів.
— Ти що, думаєш, я жебрак? Десять мільйонів! — коротун знову сів, розвалившись.
Мо Фань отетерів. Він глянув на Лю Жу й спокійно мовив:
— Підемо самі.
Лю Жу просто втратила дар мови. Це ж як так — цей хлопець тільки-но сам казав, що його друг для нього важливіший за гроші, а тепер таке!
— Якщо ми підемо самі, то навіть не знатимемо дороги. Ще й можемо опинитися просто серед гробниці нежиті. Так, це дорого, але він єдиний, хто погодився туди йти… У мене є трохи грошей. Я хотіла віддати їх тобі — мені вони все одно не потрібні, — Лю Жу відвела Мо Фаня вбік і простягнула йому банківську картку.
— Ох, Лю Жу, не треба тобі так витрачати свої гроші… Гм, а звідки в тебе стільки? — спитав Мо Фань.
— Ці дрібні вампіри мені віддали. Вони були досить багаті, — тихо пояснила Лю Жу.
— О, «нечесно зароблене» — тоді беру!
— … — Лю Жу не втрималась і засміялася, побачивши, як серйозно Мо Фань узяв картку.
Вона думала, що він відмовиться з гордим виглядом, а він виявився любителем грошей! Що за поганець.
У Мо Фаня не було навіть і близько десяти мільйонів. Він давно сидів з діркою в кармані — виховувати Полум’яну Белль було дорожче, ніж ростити дитину, він витратив на неї всі свої заощадження.
Зате користь була величезна. Без Полум’яної Белль він ніколи б не здолав Дунфана Лє, у якого був Вогняний Кулак четвертого рівня!
Гроші Лю Жу прийшли якраз у потрібний момент.
Коротун зневажливо глянув на Мо Фаня, коли той передав йому картку.
Він спочатку думав, що цей хлопець крутий, раз така красуня його супроводжує, а воно он що — він живе за її рахунок!
Ще й ця багата красуня жодного разу не моргнула, віддаючи десять мільйонів. Навіть досвідчені Мисливці, які роками працювали в Стародавній Столиці, стільки б не зібрали…
— Знижка двадцять відсотків! — спробував Мо Фань поторгуватися.
— Та де там! — коротун стояв на своєму.
Тільки він із братом знав дорогу, й він був певен, що клієнт у будь-якому разі знайдеться. Тож жодних знижок!
— Ціна включає охорону? — спитав Мо Фань.
— Ні, ми з братом звичайні Мисливці. Ви самі повинні вміти себе захистити. Я можу гарантувати, що ви не опинитеся серед нежиті вночі, але не можу обіцяти, що вона не нападе, — відповів коротун.
— Ми себе захистимо, — впевнено сказала Лю Жу.
— Є ще одна умова: ви будете не єдиними клієнтами. Підемо ще з людьми, — додав коротун.
— Та скільки можна! Чорт би тебе побрав! — вилаявся Мо Фань.
Він уперше бачив такого безсовісного провідника — мабуть, найдорожчого у світі!
— Друже, ми ж ризикуємо життям. За нас ручається Майстер Мисливців. Ціна така тільки тому, що ми беремо ще людей. Якщо хочеш викупити весь похід тільки для себе — двадцять мільйонів, — сказав коротун.
— Та пішов ти, йди шукай собі клієнтів, — Мо Фань навіть не став витрачати на нього час.
Перед тим як домовлятися, Мо Фань уже перевірив цього коротуна. Він був Мисливцем високого рангу, жодних плям у досьє.
І Майстер Мисливців, що ручався за нього, теж був чистий.
Завдання можна було виставляти тільки з підписами. Серед купи Середніх і Високих Мисливців ніхто не став би шахраювати й ризикувати власним заробітком. Мо Фань це прекрасно розумів.
До того ж ці десять мільйонів спершу лежатимуть у Спілці Мисливців і будуть передані провіднику лише після виконання завдання. Ніяких «відгуків» тут не існувало — усе вирішував відсоток успішних справ!