Ай Туту здригнулася. Вона різко обернулася, щоб побачити, хто зупинив її руку перед тим, як вона вдарила Гу Цзяня.
Та її обличчя миттю змінилося, щойно вона побачила засмагле обличчя позаду себе.
Гу Цзянь підняв голову й побачив чоловіка, що стояв позаду Ай Туту — він був прямий і непорушний, наче чорний скарб-меч. На його обличчі не було й натяку на емоцію, лише сувора, майже велична холодність.
Чому від нього йшло таке відчуття сили, хоча він був одного віку з ним самим?
— Вибач, моя сестра дещо не вихована... — холодно промовив чоловік, навіть не відпускаючи руку Ай Туту. На його обличчі не здригнувся жоден м’яз.
— Ти... ти ж... Ай Цзяньту! — Гу Цзянь впізнав його. Він перевів погляд на дівчину, яка щойно дала йому дві ляпаси, й не міг повірити: — Вона... вона твоя сестра?
— Брате, я... — Ай Туту миттю скинула з себе всю свою демонічну зухвалість — вона ніби перетворилася на слухняне кошеня, що побачило суворого батька.
Ай Цзяньту лише мовчки кивнув і повільно відпустив руку Ай Туту.
Він підійшов до Гу Цзяня і сказав:
— Мій батько багато років веде армію у битвах проти демонічних звірів, тож він був занадто м’яким до моєї сестри. Якщо вона зробила щось недобре...
Гу Цзянь нарешті повернув собі трохи виразу обличчя, почувши ці слова.
Здавалося, Ай Цзяньту не хотів псувати стосунки з родиною Гу. Але чому він не зупинив її раніше? Він же вже встиг проповзти по землі й отримати дві гучні ляпаси!
— Хм, я визнаю поразку — програв, то й програв. Але старійшини моєї родини так просто цього не проковтнуть! Вона ж видала себе за мою напарницю, і тепер через це я втратив свою номінацію! — Гу Цзянь знову розпрямив спину — він хотів бодай трохи повернути свою гордість.
— У мого батька є голос під час виборів. Я скажу йому про це — нехай буде компенсацією за твою втрату, — спокійно сказав Ай Цзяньту, без жодної зверхності.
Ці слова одразу ж здійняли хвилю шепоту серед натовпу.
Ті, у кого був голос під час виборів, — це справжня еліта країни. Далеко не кожен Член Ради чи навіть голова Асоціації Магів міг похвалитися подібним правом. Яким же був рід Ай Цзяньту, якщо його батько мав власний голос?!
— Ти... ти серйозно? — очі Гу Цзяня блиснули.
Якщо йому дістанеться цей голос — він усе одно вийде переможцем, навіть після трьох ляпасів!
— У мене самого вже є чотири голоси як у представника військової академії, тож голос мого батька вже не відіграє ролі... — сказав Ай Цзяньту так само спокійно.
Як тільки ці слова зірвалися з його уст, натовп вибухнув.
Чотири голоси! У нього вже чотири голоси!
Він справжній кандидат у збірну!
Навіть Мо Фань здивовано підняв брови, оцінюючи засмаглого юнака заново — перед ним справді стояв справжній бойовий маг.
Навіть такий винятковий маг, як він сам, мав лише три голоси — отже, він був лише «напівкандидатом». Йому й так казали, що є ще один, кого вже остаточно обрали — але хто ж міг подумати, що це брат Ай Туту, представник військової академії!
Адже кандидатів на Всесвітній Турнір обирали серед студентів усіх вишів країни, включно з військовою академією!
— Я й сам таке чув... Раз ти готовий на таке, тоді хай буде по-твоєму, — Гу Цзянь ніби невдоволено кивнув, але всередині його серце вже калатало, ніби скажене.
Навіть тисячі золотих було б замало, щоб купити один голос. Гу Цзянь чудово розумів цінність цього голосу.
— О, я не казав, що це все, — холодно додав Ай Цзяньту.
— Що тобі ще треба? Я вже дозволив їй дати мені ці два ляпаси через парі з Мо Фанем! Але ти ж знаєш правила між старими родами — через неї я втратив номінацію! Наша родина Гу так просто цього не пробачить, якби не голос твого батька… — випалив Гу Цзянь, боячись, що Ай Цзяньту передумає.
Ай Цзяньту кинув погляд на Ай Туту — та затрясла головою, ніби намагаючись відговорити його від скандалу.
Та Ай Цзяньту лише ледь посміхнувся. Його очі стали гострими, як два мечі, що впялися в Гу Цзяня, і він відвернувся від Ай Туту.
Гу Цзянь мимоволі відступив на кілька кроків під цим поглядом.
— Я можу компенсувати твої втрати за її провину. Але слова, якими ти принижував її...
Здавалося, що Ай Цзяньту в одну мить перетворився на когось зовсім іншого. З його засмаглого тіла виходила моторошна енергія.
Він зімкнув пальці в повітрі перед собою — і Гу Цзянь піднявся над землею, наче його схопила невидима рука!
Ноги Гу Цзяня відірвалися від підлоги, ніби щось стиснуло його горло. На обличчі проступили сині жили.
Сцена змінилася так різко, що натовп довкола миттю відскочив.
Ай Цзяньту стояв посеред натовпу, як чорний диявол, що тримав усе під контролем. Він просто тримав руку в повітрі, але цього вистачило, щоб підняти Гу Цзяня на пів метра. Чорна енергія шаленіла навколо нього, холодом пробираючи студентів до кісток, ніби їх занурили у крижану воду.
— Гей, припини! Прошу, не влаштовуй тут біди! — поспішно втрутилися троє рефері, відчувши справжній намір убивства.
Один із рефері вже креслив Зоряний Візерунок, збираючись зупинити Ай Цзяньту.
— Не лізьте! — рикнув Ай Цзяньту й різко відкинув іншу руку в бік рефері.
Невидима хвиля енергії прокотилася повітрям і відштовхнула трьох рефері на десяток метрів назад. Якби вони не врізалися в бар’єр дуельного майданчика, від сили удару їм дісталося б ще більше.
Мо Фань і Дін Юмянь застигли від шоку.
Якщо цей хлопець справді кандидат, значить, він приблизно їхнього віку. До того ж він студент військової академії.
А ці троє рефері — найімовірніше, Маги Вищого Рівня. Навіть якщо вони ще не досягли цього рівня, то були зовсім поруч. Та Ай Цзяньту одним легким рухом відкинув їх, ніби вони були дітьми!
— Що... що ти хочеш зробити? Кажу тобі, ти не захочеш сваритися з нашою родиною Гу! — голос Гу Цзяня тремтів. Йому було важко говорити, поки щось душило його за горло.
— Родина? Згадав про родину? Вся наша родина Ай — це солдати, що рятують людські землі за Великою Стіною. Єдина донька, яка не пішла в армію, була відправлена в Університет Перлини, й навіть мій батько не смів її сварити! Якби не те, що за твоє вбивство я б втратив місце у Всесвітньому Турнірі Магів, я б дав тим гнилим покидькам з вашої родини Гу забрати твоє бездиханне тіло! — голос Ай Цзяньту гримів, як рик демона, від чого у всіх заклало вуха!
Гу Цзянь був наляканий до смерті, але Ай Цзяньту виглядав так, ніби йому було байдуже на будь-які наслідки. Щось схоже на Зоряний Візерунок чи Зоряний Шлях спалахнуло під його ногами — і Гу Цзянь гепнувся об землю так, ніби його кинули згори з величезною силою!