Що означало покарання, про яке говорила система, Шуй Інь зрозуміла, як тільки прийшла в цьому тілі.
Цей світ відрізнявся від трьох попередніх.
— Лентяйка! Давай швидше вставай, чому валяєшся у кімнаті і не хочеш працювати? Ми витратили стільки грошей, щоб купити тебе, а ти будеш вдома спати? Ах ти, лінива баба! Забирайся звідси! « Старі чоловіки за дверима ставали дедалі ближчими. Шуй Інь повільно піднімалася з ліжка, відчуваючи вологість і біль внизу живота.
Хоча вона сама не переживала цього, сюжет, отриманий від системи, дав їй відповідь і дозволив зрозуміти, що сталося з господинею того тіла — вчора народила дитину, а тіло сигналізувало про біль.
Тонкую двері, порізану з дошок, штовхнули, і в кімнату увійшла стара у потерпаній куртці. Її обличчя було збородженою зморщками, вона виглядала на сімдесят-всемдесят років, але, згідно інформації з сюжету, їй було всього трохи більше п'ятдесят.
Це нормально, бо в бідних селах люди виглядають набагато старшими за свій вік у день згорблених над жовтою землею.
— Давай швидше вставай, в домі стільки справ, а ти тут лінивишся! Умирати, чи що, зібралася?! — Стара кісточка, змощена рукою стягала її з ліжка і потягла назовні.
Небо тільки починала світляти, далекий горизонт зливався із пагорбами, а шар осінньої роси покривав пожовті трави на подвір’ї.
Будинок був з глиняних стін під черепичним дахом, не надто великим і без вікон, тому всередині було темно.
— Іди розпалюйте вогонь і готуйте їжу. Як приготуєш, йди за травою для свиней, принеси і нагодуй їх, чула?
Шуй Інь мовчала за всім навколо, не видаючи ні звуку.
Здається, що стара жінка вже звикла мовчати. Нахмурившись, вона виплюнула пару лайок і залізла в одну з кімнат. Невдовзі Шуй Інь почула з тієї кімнати дитячий голос і заспокійливі слова старохи.
Шуй Інь з безстрашним обличчям дивилася в ту сторону. У тій кімнаті жили двоє старих людей і їхній єдиний онук, тобто син, якого господиня цього тіла народила кілька років тому.
З того часу як її продали в молоде село, ця жінка була вагітною вісім разів. Через важку працю у неї було п'ять викиднів, успішно вона народила трьох дітей, але зараз вижив лише один хлопчик. Дві інші дівчинки, включаючи новонароджену дівчинку, що вона народила вчора, померли.
Це було дуже бідне місце, настільки нужденне, що вони не могли прогодувати зайвий рот, тому ті дві дівчинки повинні були померти.
Емоційне відчуття голоду зробило Шуй Інь ще яснішим. Вона знову проглянула в голові сюжет, і її мимовільно затонуло.
Лю Сянсюе була студенткою, яку викрали по дорозі до школи і в підлітковому віці продали у це віддалене село. Сім’я, яка купувала її, також носила ім’ям Лю. У домі було двоє братів, їм вже за тридцять, навіть майже сорок, але вони не мали грошей на сваальбу і витратили усі сімейні заощадження, щоб купити жінку, котра народить своїх дітей та продовжить рід.
Коли її викрали торговці, Лю Сянсе намагалася втекти, але її побили і вона пошкодила своєму розумінню.
За ці роки Лю Сянсюе не тільки стала машиною для народження дітей, але й мала працювати з ранку до ночі. Вона пошкодила розумом, але роботи її все ж можна було навчити, тільки іноді вона впадала у прострукцію, не розуміла, де знаходиться, і починала бродити навколо. У такі моменти родина Лю прив’язала її мотузкою будинку, наче собаку.
( англ.) — це твір, який показує велику материнську любов, що перевершує усе. Хоча Лю Сянсюе була неповноцінною, вона знала від природи як присвятити себе дитині. Це справжня мати!]
Так, у початковій історії ця безглузда мати тримала в неволі понад десять років сім’ї Лю. Коли її син виріс, старий і старенька померли, а старший та молодший брати Лю потрапили в біду, вона залишилася сама піклуватися про сина. Але вона була дуркою. Вона ранила себе до крові, розбивала в кров голову, і з тяжкою працею спотикалася, щоб рости сина, але її син все одно вважав, що вона засоромила його перед усіма.
Її син, єдиний студент з цього маленького села, здобув знання від батьків та дідусів за все їхнє життя і не став вдячним.
Солженіцин сказав, що знання не є моральним.
Все було так.
У фіналі її син нарешті визнав цю безглузду матір, але це не перешкодило йому одружитися і завести дітей у великому місті, кинувши дурню мати одну в цьому маленькому селі на довільній долі. Нерозумна мати не звинувачувала його, наче весь сенс її життя і страждання могли бути задоволені одним легким словачком «ма ».
Ідеально стандартна велика мати, без образ і жалю.
Цей світ викликав у Шуй Інь більшу огиду, ніж усі три попередніх світу разом взяті. Не тому, що жінка Лю Сянсе була найнещасною, а радше через те, як це навіяло Шуй Інь дуже погані спогади про її власний дім.
Жінка, яка народила Шуй Інь, також була обманом продана в селі, тільки їй не було так важко, як Лю Сянсе, і те село не стало таким бідним та відірваним від світу. Після того як жінка народила трьох дітей, вона заслужила довір’я свого чоловіка. Вона сказала, що хотіла б поїхати на заробітки і утримувати дітей, та більше не повернулася.
Шуй Інь виросла сільською дівчинкою, але в ній було дуже сильне почуття протесту. Вона не хотіла, як інші жінки в селі, у підлітковому віці вийти заміж за якогось чоловіка, залишитися в цьому селищі на все життя і народжувати дітей, щоб її діти повторювали той самий життєвий шлях.
Їй пощастило, що того року в сусідньому селі відкрили школу « Надовго» і вона теж змогла піти до школи.
Навчання, можливо, єдиний шанс для жінок з низу змінити свою долю. Тимчасом як інші діти блукали і шаліли, Шуй Інь міцно вхопилася за цю можливість, використовуючи все можливе для навчання.
Її батько, той чоловік, був негідником, хамом, жадібною і похітливою людиною. Коли Шуй Інь була маленькою, до них приїхала телевізійна група для знімок програми під назвою « Вернися, мамо». Вони спеціально відвідували села, збирали сім’ї, звідки втекли дружини, змушували дітей, які залишилися без матерів, завчати текст, плакати і кликати маму додому.
Шуй Інь не хотіла туди йти, але знімальна група платила гроші, а той чоловік був готовий на все. Тож усі троє братів і сестер потрапили в програму.
Глядачі в залі милувалися сльозами. Ведуча намагалася зв’язатися з їхньою матір'ю, зателефонувати їй і зробити все можливе для того, щоб мати й дочки зустрілися. Але Шуй Інь почувалась лише так, як її почуття власної гідності розірвалося під сентиментальну фонову музику і довгий час несуттєвого телефону.
Вона ніяково стояла на сліпучо яскравої сцені. Унизу сиділи зарозумілі люди, які співчували їм. Вони були наче маніпулювали ними, як маріонетками. Це було схоже на страшний жах.
Зрештою ця жінка не з’явилася. Шуй Інь майже розслабилася, бо вона не хотіла, щоб та прийшла. Але її батько був дуже незадоволений. Він сидів біля входу в телестудію і скандалив, говорив, що раз вони не можуть повернути йому дружину, він не піде, не дасть їм продовжувати програму, і буде ходити сюди зі своїми трьома дітьми і плакати, як їх програма обманниця.
Зрештою телевізія мусила дати йому гроші, щоб він перестав бути німим і забрав трьох дітей.
Про ті гроші, які він мав у телевізійних передачах, були одною з улюблених тем для хвастощів того чоловіка.
Саме тоді, коли десятирічна Шуй Інь йшла за тим чоловіком вниз по сходах біля входу в телестудію, слухаючи позаду своїх співпрацівників, як вони вказують на них пальцями, говорячи, що у цієї сім’ї немає сорому і вони з розуму зійшли від бідності. Вона сказала, ніби вона йде зі своєї родини і матиме можливість керувати своєю долею.
Одного дня вона зможе сама себе утримувати, може зберігати свою гідність і її більше ніколи не будуть висміювати через бідність та походження.
Вона дійсно досягла успіху. Вона вступила до найкращого університету, майже створивши чудо. Тимчасом як однолітки насолоджувалися безтурботною юністю, вона з усіх сил вивчала все, що могла. Вона швидко зростала, стала яскравою, успішною в кар'єрі жінкою, і ніхто більше не знав, якою жалюгідною людиною вона була колись.
Але зараз ця система наче зірвала з неї всю горду оболонку дочіста і знову вкинула у ту трясоту, де вона лягла в дитинстві.
[Це твоя кара.]
Шуй Інь відмовлялася спілкуватися з системою. Вся її лють була прихована під шаром шкіри, наче розколів її на дві особи. Вона знову почала холодно аналізувати світ з позиції дорослої людини.
Син Лю Сянсюе був дуже худим і дуже зганьбленим хлопчиком кілька років. Він був єдиним хлопчиком у сім’ї, надією на цей дім, тому старий Лю і стара ставилися до нього добре. Коли сніданки були приготовані, вони побачили, що повернулися додому найстарший і молодший брат Лю — спочатку треба було працювати в полі рано - вранці, а потім поснідати.
Чоловіки сиділи за столом у тому боці і їли кашу, старенька, тримаючи миску, їла біля вогнища. Лю Сянсе теж могла їсти тільки тут, в її мисці було два шматочки батата і мутний бульйон.
Рідка каша була призначена виключно одному маленькому хлопчику, а чоловіки їли батат, таро і трохи сухих овочів. Лю Сянсюе навіть батата не могла поїсти досита.
У цьому будинку ніхто не хотів звертати увагу на дурку Лю Сянсе. Двоє працівників, повівши, повернулися працювати в поле, старий Лю теж пішов, у будинку залишилися тільки стараха, маленький хлопчик і Лу Сянсюе.
Старуха доглядала хлопчика, роблячи легку роботу. Лю Сянсюе, крім догляду за городом біля дому, повинна була мити нічні горщики, збирати траву для свиней, варити їжу свиням, годувати свиней і рубати дрова тощо.
Шуй Інь на дворі зв’язувала дрова. Хлопчик грався з камінцями поблизу неї і, хіхікая, кидав у неї маленькі камінці. Коли він потрапляв їй в голову, то сміявся від радості і вигукував: « О! Дура!»
Шуй Інь глянула на нього холодно, взяла кошик і ніж для рубки дров.
Виходячи назовні, вона згадала знайдену в кутку будинку пляшку з пестицидами і раптом посміхнулася кутком губ.
Це реальний світ чи фальшивий? Неважно. Вона знала тільки, що вона не Лю Сянсе, і це глибоке село в горах не зможе утримати її.
По дорозі за травою для свиней треба було пройти по одній дорозі. Доійшовши до цього місця, Шуй Інь побачила перекопану землю посередині шляху і повільно зупинилася.
Очевидно, нещодавно вскопаний край лежав маленький камінь - це означало, що під ним недавно щось закопали.
Та новонароджена дівчинка, яку Лю Сянсюе народила вчора, була задушена старою і засмари під цією дорогою.
Мешканці села, входячи і виходячи, повинні були ходити цією дорогою. Рожачи дівчат і не бажаючи їх виховувати, вони душили й закопували немовлят під цією великою дорогою, щоб, якщо люди багато ходили по ній, дівчатка не могли переродитися, і надалі жодна дівчинка не наважилася б народитися в їхній сім'ї - так говорила стараха, коли Лю Сянсе тільки народила дитину, а вона свято вірила у це.
Старуха була дуже незадоволена, що Лю Сянсюе знову народила дівчинку. Тож вона стала працювати відразу після пологів.
Її син і дочка, обидва народились у цьому світі, але її син міг отримати всю любов та надію, а донька мала бути задушена своєю бабусею при народженні й зарита під дорогою.
До чого ж смішно.
У обочинах доріг росли жовті одуванчики. Шуй Інь зірвала один і кинула на той маленький камінь.
Вона сказала:
— Дитинко, я обіцяю тобі, вони теж скоро помруть і загинуть так, що їх ніхто не поховає.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno